Опріснення води в Криму: скільки це коштуватиме Росії

Росія виділила кошти на вирішення проблеми водопостачання в анексованому Криму, відрізаному від води материкової України. Варіант - опріснення морської води. Скільки це коштуватиме та чи реально в умовах санкцій?

Уряд Росії виділив на вирішення проблеми забезпечення анексованого Криму прісною водою 48 мільярдів рублів (17,8 мільярда гривень) до 2024 року і зараз вивчає різні проекти. Рішення очікується в перші місяці 2021 року, повідомив наприкінці грудня 2020 року віце-прем'єр Росії Марат Хуснуллін. Один із варіантів - опріснення морської води, яке він назвав "крайнім заходом". А втім, в Ялті підконтрольна Росії місцева влада вже обрала ділянку, є проект у Миколаївці поблизу Сімферополя, а також плани в Керчі, Судаку, Феодосії. А що каже світовий досвід? DW вивчила питання та поговорила з німецькими експертами.

У всьому світі існує близько 20 тисяч промислових установок (не враховуючи опріснювачів на суднах). Найбільші у світі заводи-опріснювачі розташовані в Дубаї та Саудівській Аравії, дуже важливу роль вони відіграють у Кувейті, Омані, а також в Алжирі. Іншими словами - там, де пустеля та хронічна нестача питної води, але багато нафти й газу, тобто енергії. Статистика підтверджує: Близький Схід, включаючи Ізраїль, є світовим центром опріснення, тут зосереджені близько 45 відсотків усіх потужностей.

Два способи опріснення води

Основних способи опріснення морської води два, пояснив у розмові з DW Детлеф Тапроґґе (Detlef Taprogge). Його компанія Taprogge з-під німецького Дортмунда займається, зокрема, багатоступеневою фільтрацією морської води в системах опріснення. Перший спосіб - термічний, коли за високої температури вода випарюється, а пар потім конденсується. Другий - фізичний, коли вода під великим тиском проходить крізь синтетичні напівпроникні мембрани і при цьому очищується від молекул солі. Цей процес називається зворотним осмосом.

Обидва способи дуже енергомісткі. Для термічного потрібні парові котли й високі температури, тому такі опріснювачі зазвичай комбінують із великими тепловими електростанціями (ТЕС), як це зробили, приміром, в Дубаї. У Криму лише невелика частина ТЕС розташована поблизу моря. Тому набагато більш реалістичним варіантом видається використання зворотного осмосу.

Із технологією зворотного осмосу працює і Ганс-Ульріх Бальдес із німецької компанії Sobek-Tec. Протягом двох десятиліть він як інженер брав участь у спорудження опріснювальних установок на єгипетському курорті Шарм-ель-Шейх.

На запитання DW, скільки часу приблизно потрібно для спорудження опріснювальної установки, він відповів: "Після з'ясування всіх технічних і комерційних аспектів від моменту підписання контракту до здачі об'єкта в експлуатацію, якщо працювати якісно, минає приблизно 24 місяці". Якщо взяти найбільший в Ізраїлі проект Sorek B, який стартував минулого року, то там запланували три роки.

Для Криму це означало б: якщо Москва навесні ухвалить принципове рішення, перший опріснювач на півострові запрацює, в найкращому разі, не раніше літнього сезону 2023 року.

Санкції проти Криму забороняють поставку західних технологій

Але це за умови безперебійних поставок обладнання. Його виробляють, приміром, у Франції, Іспанії, Ізраїлі, Південній Кореї, Німеччині. Насоси для опріснювальних установок, скажімо, у Німеччині випускають фірми Wilo та Düchting, а мембрани для зворотного осмосу постачає завод, який німецька компанія Lanxess продала на початку 2021 року французькому концерну Suez, одному зі світових лідерів у галузі водного господарства.

Але анексований Росією Крим - під санкціями, вони забороняють поставки найрізноманітнішого обладнання. Серед них, зокрема, й насоси для перекачування рідин. Тож розраховувати на продукцію провідних західних компаній не доводиться, особливо після гучного скандалу з турбінами Siemens в 2017 році. Їх у Росії замовили для підставного проекту, а потім таємно переправили на півострів.

Опріснювальний завод "Каспій" в Казахстані

У самої Росії дуже мало досвіду в цій сфері. Обладнання для єдиного на пострадянському просторі заводу з опріснення морської води "Каспій" у казахстанському місті Актау (там раніше була зупинена тепер Шевченківська АЕС), який був побудований у 2004 році і використовує мембранну техніку, виготовив московський Центр Келдиша, який входить до російської державної корпорації "Роскосмос".

У червні 2020 року на її сайті можна було прочитати, що центром "розроблена проектна документація на розширення опріснювального заводу "Каспій" з метою подвоїти його потужність з 20 тисяч кубометрів питної води на день до 40 тисяч. У повідомленні йшлося, що Центр Келдиша починає виготовляти технологічне обладнання для казахстанського підприємства і що "завершення модернізації очікується в 2021 році".

Якщо центру потрібні рік-півтора, аби виготовити і встановити в Актау обладнання для 20 тисяч кубометрів, то скільки часу йому потрібно для того, аби забезпечити півострів, де можуть знадобитися в 5-10 разів більші потужності?

І чи зданий "Роскосмос" гарантувати якісне прєктування і виробництво під одним дахом одразу всього асортименту різноманітної техніки для опріснювального заводу від насосів та фільтрів до мембран, замінивши собою цілий список високоспеціалізованих зарубіжних компаній з багаторічним досвідом?

Скільки коштує опріснювальний завод із мембранною технікою?

Дрібносерійне чи поштучне виробництво завжди дорожче та повільніше за серійне. Зданий в експлуатацію 2018 року опріснювальний завод на популярному серед туристів острові Джерба в Тунісі потужністю 50 тисяч кубометрів на день, який забезпечує питною водою 200 тисяч людей, коштував 75 мільйонів євро, повідомляє німецький державний банк KfW, який кредитував його спорудження. Щодобове використання води в Криму, за офіційними даними, становить 450 тисяч кубометрів. Тож якщо півострів гіпотетично повністю перейшов би на опріснення морської води, йому знадобилося б дев'ять подібних заводів.

Але "чим більша установка, тим вона вигідніша", підкреслив німецький експерт Детлеф Тапроґґе. Потужність гігантського ізраїльського заводу Sorek B, який споруджують під Тель-Авівом, становитиме близько 550 тисяч кубометрів на день. Сумарні інвестиції в нього оцінюють приблизно у 500 мільйонів євро. Таким чином, на спорудження в Криму опріснювальної установки схожої потужності, яка б могла з запасом забезпечити водою весь півострів, може піти майже вся сума, виділена урядом РФ на чотири роки.

Головне для опріснення - енергія

Але замало просто спорудити один чи декілька опріснювачів - потрібно ще постійно покривати експлуатаційні витрати. Частка енергії становить у них не менше 40 відсотків, розповів Ганс-Ульріх Бальдес. Чим менше солі у воді, тим менше потрібно енергії. Тому в Криму опріснювачі на Азовському морі працювали б більш економічно, аніж на Чорному морі, хоча і там вода менш солена, ніж, приміром, у Середземному морі і, тим більше, у Перській затоці, пояснив Детлеф Тапроґґе.

На запитання, скільки ж приблизно коштує отримання прісної води методом зворотного осмосу, він відповів посиланням на доповідь Світового банку, згідно з якою виробництво одного кубометра коштує зараз на планеті від 0,6 до 1,7 долара США.

Дороге задоволення

Рахуватимемо для простоти, що собівартість становитиме один долар, або 75 рублів. Тоді 20 кубометрів на місяць теоретично обійдуться у 1500 рублів. Водночас на сайті підконтрольного Росії підприємства "Вода Криму" сказано, що влітку 2020 року кримська родина з чотирьох людей платила за такий обсяг із використанням диференційованих роздрібних тарифів 555 рублів.

До того ж, поява на півострові великих споживачів електроенергії у вигляді опріснювальних підприємств повинно було б призвести до здорожчання електроенергії в Криму. І тоді гроші на нову електростанцію дотаційному півострову доведеться виділяти з того ж російського федерального бюджету. Тож зрозуміло, чому в уряді Росії опріснення води в Криму вважають крайнім заходом: воно обійдеться Москві вкрай дорого.

Джерело: Українська служба DW