Як газ став геополітичною зброєю. Independent

 

Природний газ став дипломатичною зброєю як у конфронтації між Росією і Євросоюзом, так і в кризі енергетичних ресурсів у Східному Середземномор'ї та Лівані, пише британська газета Independent. Корреспондент.net наводить переклад статті.

 

 

Трубопровідна дипломатія: як газ став геостратегічною розмінною монетою в енергетичній кризі

 

Жителі Бейрута, Парижа і Лондона однаково побоюються прийдешньої холодної зими, адже газу, який би обігріватив чи освітлював їхні домівки, або немає, або він занадто дорогий.

 

Енергетичну кризу можна пояснитися багатьма факторами. Один з варіантів - високий попит на тлі низької пропозиції, що обумовлено швидшим, ніж очікувалося, відновленням економіки після викликаних пандемією коронавірусу потрясінь.

 

Інший варіант - тяга до боротьби зі зміною клімату, яка з'явилася в Китаї і яку підтримує ця держава. І звісно, десятиліття політичної корупції та некомпетентності, які демонструє катастрофа в Лівані.

 

Трубопровідна дипломатія - ось за чим і європейці, і ліванці стежать, невідривно стежать і водночас сподіваються знайти вихід. За словами експертів, президент Росії Володимир Путін бачить можливість скористатися диспропорцією попиту і пропозиції і її геополітичною непередбачуваністю.

 

Криза на практиці показала, як природний газ можна використовувати в якості геополітичної зброї, яка, втім, має унікальну властивість: вона неефективна, бридка і може вилізти боком.

 

"Газ як геополітична зброя спрацьовує тільки у вкрай асиметричних ділових відносинах, коли одна зі сторін має очевидну перевагу. Так, мабуть, обставини ніколи не складалися в газових відносинах ЄС і Росії. Європа - головний покупець, і Росія особливо не мала інших варіантів, куди ще експортувати", - говорить професор Андреас Ґольдтав, голова департаменту державної політики імені Франца Ханеля в Ерфуртському університеті.

 

Спочатку шторм у сфері енергетики не був викликаний геополітичними перешкодами, тому навіть тимчасові дипломатичні заходи могли б убезпечити від важких наслідків.

 

У 2009 році, в період розбіжностей щодо тарифів з Україною, російський газовий гігант Газпром припинив всі поставки в Європу, що вдарило по країнах південного сходу регіону й інших частинах ЄС. Після кризи, яка в 2014 році виникла навколо анексії Криму, Росія знову перекрила крани і звинуватила Україну в тому, що вона не сплачує Газпрому борги.

 

"Росія раніше вже використовувала поставки енергоносіїв і тарифи як засіб для здобуття друзів і гри в "розділяй і володарюй" з індивідуальними споживачами в ЄС. Сьогодні, коли діє міцний загальноєвропейський режим енергетичної політики, це вже дуже складно робити", - пояснює Ґольдтав.

 

"Якщо Росія використовує експорт газу як політичну зброю, то це не дуже ефективно", - вважає Марія Пастухова, старший радник з питань політики в E3G - незалежному аналітичному центрі, який займається питаннями зміни клімату.

 

У 2007 році ЄС запропонував третю реформу Третього енергетичного пакета, спрямовану на покращення функціонування внутрішнього енергетичного ринку ЄС. Стратегія, що набула чинності в 2009 році, саме тоді, коли Москва затягнула енергетичні гайки, була націлена на інтеграцію енергетичного ринку ЄС для посилення конкуренції.

 

З тих пір через напруження через російський газ припинилися будь-які розмови про потепління у відносинах двох сторін.

 

"Відчуженість між Росією і ЄС тільки посилилася, коли ЄС ввів додаткові заходи, які було спрямовано на посилення регулювання газового ринку, і прийняв стратегію Зеленої угоди, яка ефективно скоротить імпорт газу на 40 відсотків протягом наступних 10 років і на 90 відсотків до 2050 року", - додає Пастухова.

 

Але щоб мати конкретні результати, потрібен час. Зараз Європа досі імпортує 90 відсотків свого газу. Росія поставляє близько 40 відсотків від загальної кількості.

 

Тим часом у Великій Британії, де після зростання цін збанкрутіло кілька енергетичних компаній, 80 відсотків будинків опалюються газом. За даними Reuters, ємність сховищ Британії зараз дорівнює приблизно чотирьом-п'яти дням зимового попиту на газ, що менше в порівнянні з тим, як було 15 днів тому.

 

Енергокриза. Британія відмовляється від газу і вугілля

 

 

Минулого тижня Путін оголосив, що Москва готова збільшити поставки в Європу і нівелювати кризу. Хоча рішення Газпрому закачувати газ в національні сховища Росії, можливо, тільки напозір відкрило унікальні психологічні ігри Путіна з європейськими лідерами.

 

"Хоча Газпром неодноразово - в травні і серпні 2021 року - заявляв, що в 2021 році має намір експортувати 183 мільярди кубометрів газу в Європу, і дотримувався цього прогнозу, Європа, очевидно, чекала більшого від Росії та була здивована, коли Газпром вирішив віддати пріоритет заповненню власних сховищ у Росії, а не постачати додатковий газ в Європу", - говорить Катя Єфімова, старший науковий співробітник Оксфордського інституту енергетичних досліджень. 

 

Утім, критики звинувачують Кремль у тому, що він штучно тримає поставки на низькому рівні, щоб підняти ціни і змусити європейських і німецьких чиновників запустити в роботу спірний газопровід Північний потік-2.

 

Російські чиновники публічно заявляли, що "раннє завершення сертифікації" Північного потоку-2 допоможе "охолодити ситуацію".

 

"Слова Кремля, що є необхідність прискорити сертифікацію Північного потоку-2, - це доволі погано сплановані спроби скористатися зростанням цін на газ на користь Газпрому і Кремля", - сказала газеті Independent Пастухова.

 

"Це не змінює загальної позиції ЄС щодо Росії (а якщо й змінює, то на гірше) і не допомагає підтримувати образ Газпрому як надійного постачальника", - відзначає вона.

 

За словами експертів, крім скрапленого природного газу з Катару, альтернативою для Європи можуть стати недавні масові відкриття газових родовищ у Східному Середземномор'ї.

 

Але цей регіон, незважаючи на близькість до обложеного континенту, помережаний конфліктами, конкуренцією та історичним чварами, в які втягнуто такі країни, як Єгипет, Ізраїль, Ліван і Туреччина.

 

В останнє десятиліття геостратегічна конкуренція за відкриття нових газових родовищ сформувала регіональну систему, яка побудована на взаємній відповіді в стилі "зуб за зуб". А невдоволення Єгипту витівками Туреччини в Лівії могло б закінчитися формуванням різних альянсів з метою протистояти видобутку газу, який турки здійснюють у Середземномор'ї.

 

Крім того, вартісне забезпечення доступу, технічний ризик і високий внутрішній попит заважають регіону ефективно вирішити проблему надмірної залежності Європи від Росії.

 

"Газ зі Східного Середземномор'я передусім направлять на внутрішні ринки Ізраїлю, Єгипту і всього регіону. Крім того, Туреччина має свій інтерес і, ймовірно, перешкоджатиме швидкій розробці газових родовищ на території Кіпру", - стверджує Ґольдтав.

 

Хоча суперечливі поставки газу зі Східного Середземномор'я можуть стати порятунком для Лівану, де енергетична криза призвела до повного відключення електрики на тлі жахливої економічної кризи.

 

Енергетична криза в Лівані звела разом старих ворогів так, що це може закінчитися формуванням нової регіональної динаміки.

 

У цьому місяці офіційні особи регіону оголосили, що нарешті розробили план, який може подарувати надію мільйонам ліванських громадян, які потерпають від кризи.

 

Згідно з цим планом, який також підтримують США, Єгипет забезпечуватиме ліванські електростанції газом по трубопроводу, який проходить через Йорданію та Сирію. Тоді як Йорданія експортуватиме електрику, яку вироблятиме переважно за допомогою газу, який імпортуватиме з Ізраїлю.

 

У Лівані ж використовують старі електростанції, які працюють на дизелі, а це значить, що нагальна потреба країни в нафтопаливі є вищою, ніж у природному газі.

 

"Можна тільки припускати, чи переросте Ліван покоління дизельних електростанцій та чи перейде до сучаснішої системи. Газ був би набагато кращим варіантом, адже він чистіший та дешевший", - сказав Independent Джим Крейн, експерт із енергетики Близького Сходу з Інституту Бейкера при Університеті Райса.

 

З вересня в сирійському порту Баніяс пришвартувалися два іранських нафтових танкери. Паливо доставили до кордонів Лівану на вантажівках, цей крок підтримувана Іраном Хізбалла описує як велику перемогу над санкціями США щодо експорту іранської нафти.

 

США розраховують на новий план, щоб перешкодити встановленню панування Ірану в Лівані і Сирії та не дозволити впровадити рішення, яке було схвалене їхніми арабськими союзниками.

 

Утім, суперечлива угода може привести до того, що ізраїльськими газом і електрикою освітлюватимуть штаб-квартиру найлютішого ворога американців - Хізбалли, а кривавий сирійський диктатор Башар Асад зможе вийти з міжнародної ізоляції.

 

Чому енергокриза загрожує світовою економічною кризою 

 

 

Водночас використання поставок газу для того, щоб звести нанівець десятиліття іранського впливу в регіоні, може свідчити, що план адміністрації Байдена - це маячня.

 

"Хватка, яку мають Іран і Хізбалла, через газ не ослабне, вона стійкіша і складніша, тож найближчим часом вона нікуди не дінеться", - говорить Стівен Райт, доцент Університету імені Хамада бін Халіфа в Катарі.

 

І незважаючи на, як передбачається, швидке схвалення плану, прагнення Асада реабілітуватися за рахунок отримання більшої ролі у вирішенні ливанської кризи незабаром може зазнати невдачі.

 

"Цього плану буде недостатньо, щоб реабілітувати Асада в очах світової спільноти. Зрештою, Сирія була основною дійовою особою у створенні нестабільності в Лівані насамперед через Хізбаллу, яка є заміною Сирії та Ірану. В кращому випадку ми побачимо прагматизм, який показуватимуть із приводу Сирії, але спокутувати буде нічого", - відзначає Райт.

 

За матеріалами: ИноСМИ

 

Новини від Корреспондент.net в Telegram. Підписуйтесь на наш канал https://t.me/korrespondentnet