Чи готова Україна прийняти мігрантів з білорусько-польського кордону?

У Німеччині пролунала пропозиція тимчасово розмістити в Україні шукачів притулку з кордону Білорусі та Польщі. Українські можновладці - категорично проти. DW дізнавалася, чи варто офіційному Києву проявити гостинність.

Ідея депутата німецького Бундестагу від Соціал-демократичної партії Німеччини (СДПН) про тимчасове розміщення біженців і мігрантів з польсько-білоруського кордону в Україні викликала бурхливі дискусії в українському політикумі й суспільстві. Попри те, що поки про офіційну пропозицію із Берліна чи Брюсселя не йдеться. Однак секретар РНБО Олексій Данілов порадив німецьким депутатам забирати шукачів притулку до себе додому чи в кабінети, а в Офісі президента (ОП) у коментарі DW висловили думку, що німцям варто було б звернутися по допомогу до Росії.

Що запропонували в Німеччині?

Галасу наробила заява депутата від СДПН Нільcа Шміда. Політик припустив, що з Україною можна було б домовитися про тимчасовий прийом біженців і мігрантів, поки їхні заявки на отримання притулку розглядають у ЄС.

Ідея Шміда не нова. Приміром, кількома тижнями раніше австрійський дослідник з питань міграції й голова Європейської ініціативи стабільності (ESI) Ґеральд Кнаус висловив схожу думку в інтерв'ю німецькій радіостанції rbb. Кнауса й очолювану ним ESI вважають архітекторами угоди ЄС з Туреччиною 2016 року. За домовленістю, Анкара приймає в себе шукачів притулку, які прагнуть потрапити до ЄС, в обмін на фінансову допомогу з Брюсселя. Аналогічну схему, вважає Кнаус, можна було б застосувати й у випадку людей, що намагаються потрапити до ЄС з Білорусі. От тільки, на відміну від турецької влади, з Олександром Лукашенком навряд чи вдалося б про таке домовитися, визнає експерт: "Але можна було би укласти угоду з іншою демократичною країною у Східній Європі, яка дивиться у бік ЄС і яка була би готова гуманно прийняти людей. Наприклад, з Молдовою, або Грузією, або Україною".

Чи готові в Україні прийняти шукачів притулку?

У Києві дали зрозуміти, що домовитися з Україною теж буде нелегко. "Якщо мало місця, в Бундестазі є ще кабінети, хай беруть їх (мігрантів. - Ред.) до себе, і хай вони там знаходяться. З якого це переляку ми маємо їх брати до себе?" - так відреагував на ідею Нільса Шміда секретар РНБО Олексій Данілов.

Радник керівника ОП Михайло Подоляк у коментарі DW зазначив, що на Банковій не згодні з підходом німецького депутата, і назвав таку пропозицію "зневажливою стосовно не тільки самих мігрантів, але і стосовно європейців", адже мігранти - не "річ, яку можна передавати з місця на місце заради політичних цілей".

Крім того, Подоляк наголосив, що кризу на європейських кордонах було створено штучно, адже шукачі притулку могли потрапити до Білорусі або повітрям, або з Росії, тож із проханням допомогти у вирішенні ситуації, "враховуючи давнє партнерство між Німеччиною та Росією, було би логічніше звернутися саме до Росії". Якщо ж у Москві відмовлять, на думку Подоляка, це могло б стати приводом для німців "тверезо поглянути на ставлення Росії до Європи".

Посол України в Німеччині Андрій Мельник критикує те, що німецький депутат не проконсультувався з Києвом, перш ніж пропонувати залучення України до вирішення цього питання. "Українську громадськість найбільше занепокоїло, ба навіть шокувало у цій безглуздій пропозиції те, що наш уряд перед тим взагалі не запитали й навіть не проконсультувалися з ним. Це є ознакою браку поваги, а дехто говорить навіть про зарозумілість стосовно України", - заявив Мельник в інтерв'ю німецькій радіостанції Deutschlandfunk.

Водночас дипломат не виключив співпраці України та ЄС в цьому питанні. "Така пропозиція мала б надійти з боку ЄС. І на даний момент немає жодної основи для таких переговорів. (…) Але якби пропозиція надійшла, українці, звичайно, були б готові серйозно про це дискутувати", - зазначив Мельник.

Українська "гостинність"

Експерт з управління міграцією й кордонами ГО "Європа без бар'єрів" Павло Кравчук припускає, що українські високопосадовці навряд чи пом'якшили б риторику навіть у разі виділення Європою коштів на утримання шукачів притулку в Україні. "Ніхто з політиків, хто орієнтується на суспільну думку, не робитиме речі, які суперечитимуть спотвореній суспільній логіці", - каже Кравчук. Він не виключає, що жителі сусідніх громад можуть "з вилами" піти на штурм таборів для шукачів притулку.

Прецеденти, до слова, вже є. У 2016 році відкриття пункту тимчасового розміщення біженців у Яготині на Київщині спровокувало кількамісячні протести. В акціях брали участь і налякані жителі міста, і представники праворадикальних організацій. Замість "осиного гнізда" для іноземців люди вимагали від держави передати приміщення переселенцям зі Сходу й учасникам бойових дій на Донбасі. Урешті, пункт запрацював, як і планувалося, для прийому шукачів притулку з-за кордону.

Водночас координатор українського правозахисного проекту "Без кордонів" Максим Буткевич не вважає ксенофобію ключовим бар'єром на шляху розміщення шукачів притулку в Україні. "Самі ці люди (з польсько-білоруського кордону. - Ред.) цього б не хотіли, - припускає правозахисник. - Україна для них за соціально-економічними показниками не так сильно відрізняється від тієї ж Білорусі".

Як живуть біженці в Україні?

В Україні оформлення статусу біженця чи особи, що потребує додаткового захисту, часом доводиться чекати роками. Але й після легалізації біженцям складно знайти житло, влаштуватися на роботу, вивчити мову, отримати доступ до освіти й медицини, а також виїхати за кордон, бо чимало країн не визнають видане Україною посвідчення біженця, зазначає Павло Кравчук.

За даними українського представництва Управління Верховного комісара ООН у справах біженців (УВКБ ООН), станом на 1 січня 2021 року в Україні перебувало 2255 біженців та осіб, які потребують додаткового захисту. Найбільше людей прибули з Афганістану, Сирії, країн СНД та Росії. Такий статус отримують близько сотні людей щороку, при тому що заявників у 2020 році було 597, у 2019 - 1036. Українські показники надання статусу біженця в УВКБ ООН називають низькими й додають, що шукачам захисту держава не надає соціальної допомоги й доступу до безкоштовної медицини.

Політика чи гуманізм?

За даними Державної міграційної служби України (ДМС), шукачі притулку в Україні мають змогу оселятися в пунктах тимчасового розміщення біженців (для тих, чиї заяви на розгляді, або для осіб зі статусом біженця). Таких пунктів чотири: у Мукачеві й Перечині на Закарпатті, в Одесі та Яготині на Київщині. Загалом ці заклади можуть вмістити 421 особу. Проживання в них безкоштовне, людям видають мінімальний продуктовий набір на місяць. Крім того, в Україні працюють три пункти тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства (для тих, кого планують видворити з України): на Миколаївщині, Чернігівщині й на Волині, розраховані загалом на 566 людей. У ДМС не надали відповіді на запит DW щодо заповненості цих пунктів. Однак очевидно, що наявної інфраструктури не вистачить, аби прихистити тисячі людей, які прибули до польсько-білоруського кордону.

У міжнародній правозахисній організації Human Rights Watch (HRW) наголошують, що попри слабку інфраструктуру й проблеми міграційної системи Україні варто було б прийняти в себе хоча б частину шукачів притулку, які намагаються потрапити до ЄС. "Треба припиняти політичні суперечки. Бо ця жахлива ситуація перетворилася на відстоювання політичних інтересів і політичного порядку денного. У цьому шумі зовсім забули про долі людей, які потребують допомоги", - наголошує Юлія Горбунова, старша дослідниця HRW з питань України, Європи і Центральної Азії. На думку експертки, такий крок дозволив би Україні продемонструвати відданість принципам гуманізму.

У 2002 році Україна приєдналася до Конвенції ООН про статус біженця 1951 року й тим самим взяла на себе зобов'язання забезпечувати основні права та свободи людей, які потребують захисту. Також, нагадують правозахисники, за міжнародним правом Україна, як і будь-яка інша держава, не може видворяти зі своєї території людей, які попросили притулку, навіть якщо кордон вони перетнули нелегально.

Джерело: Українська служба DW