Водень для Німеччини: чи можуть Україна і Росія бути постачальниками

Новий уряд Німеччини готовий імпортувати будь-який водень, проте вчені сумніваються у реалістичності його водневої стратегії та тій ролі, яку німецькі лобісти відводять Росії та Україні.

Вважається, що в Німеччині вже найближчими роками почнеться водневий бум. Нині точиться багато розмов про те, що великими постачальниками H2 на німецький ринок могли би стати Росія та Україна – не одразу, звичайно, але в середньостроковій перспективі, ближче до кінця поточного десятиліття. Обидві країни згадуються у зв'язку з воднем у коаліційному договорі – програмі нового уряду ФРН.

Проте одразу виникає багато запитань. Чи зможе Україна, наприклад, забезпечити необхідні інвестиції у розвиток своєї "зеленої" енергетики? З іншого боку, чи потрібен Німеччині для досягнення її кліматичних цілей саме той водень, який "Газпром" планує виробляти з природного газу? І чи не використовує Росія модну зараз водневу тему просто для того, аби переконати владу Німеччини та ЄС якомога швидше дозволити експлуатацію газопроводу "Північний потік-2"?

Нова компанія "Газпром водень" та доручення Путіна щодо трубопроводів

На користь того, що в "Газпромі" досить серйозно поставилися до водневої теми, свідчить хоча б те, що у квітні 2021 року концерн зареєстрував у місті Видне Московської області спеціалізовану дочірню компанію "Газпром водень".

А про ту увагу, яку Кремль приділяє газопроводам у формуванні російської водневої стратегії, свідчить доручення, дане російським президентом Володимиром Путіним 30 листопада "Газпрому", уряду РФ та, зокрема, МЗС: до 1 червня 2022 року вони мають "пропрацювати питання можливості експорту до країн Європейського Союзу водню у складі метано-водневої суміші з урахуванням трубопровідних систем, які нині діють".

Щоправда, раніше очільник відділу департаменту перспективного розвитку "Газпрому", генеральний директор ТОВ "Газпром водень" Костянтин Романов говорив, що водень вигідніше виробляти у місцях його споживання, нагадує інформаційне агентство "Інтерфакс". А Маттіас Варніґ, виконавчий директор компанії Nord Stream 2, оператора "Північного потоку-2", кілька місяців тому повідомив, що газогін буде готовий до транспортування водню через десять років.

Виробництво водню з російського газу на півночі Німеччини?

Тому не виключено, що до 1 червня 2022 року, коли сертифікація "Північного потоку-2" в Німеччині та ЄС вже завершиться або буде добігати кінця, виконавці доручення Путіна дійдуть висновку, що водень все ж таки вигідніше не качати з Росії до Німеччини, а виготовляти з російського газу безпосередньо на німецькій території. Тим більше, що такий проект начебто вже існує.

Переговори щодо нього "Газпром" зараз проводить із урядом федеральної землі Мекленбург-Передня Померанія, повідомило 30 листопада з Берліна інформаційне агентство "РІА Новости" з посиланням на торговельного представника РФ у Німеччині Андрія Соболєва. За його словами, обговорюється "можливість будівництва в районі міста Любмін заводів з виробництва водню з природного газу, що його постачатимуть газопроводи "Північний потік" і "Північний потік-2".

На питання DW про те, наскільки просунулися ці переговори і яку саме технологію виробництва H2 планується використати, прес-служба уряду Мекленбургу-Передньої Померанії на момент публікації цієї статті не відповіла.

Водень має стати частиною "зеленої" енергетики

Тут саме час згадати, чим узагалі спричинений нинішній сплеск інтересу до водню в індустріально розвинених країнах, не лише в Німеччині. H2 потрібен їм як доповнення до відновлюваних джерел енергії (ВДЕ) в рамках декарбонізації. Вона передбачає як відмову від використання вугілля, нафти й газу у виробництві електрики, так і електрифікацію всіх тих сфер, де поки що застосовуються викопні енергоносії, як-то транспорт (перехід на електромобілі) чи опалення приміщень (встановлення теплових насосів).

Використовувати водень планують там, де перейти на електрику буде важко чи неможливо, наприклад, у металургії, літаках, кораблях, на неелектрифікованих ділянках залізниці або знову ж таки під час опалення приміщень. Коротше, водень сприймається як складова частина майбутньої "зеленої" економіки.

Тому цілком логічно, що в Німеччині робиться ставка на розвиток виробництва саме "зеленого" водню, який отримують методом електролізу води з використанням ВДЕ без викидів в атмосферу парникових газів. Нова правляча коаліція із соціал-демократів, Зелених та лібералів обіцяє надавати державну підтримку створенню в Німеччині промислових потужностей для електролізу.

Новий уряд Німеччини поки що вітає будь-які водневі технології

Водночас у коаліційній угоді, у якій слово водень зустрічається аж 28 разів, проголошується мета створення "європейського союзу зеленого водню". Про екологічно чистий водень говориться і в абзаці, присвяченому відносинам з Україною: "Ми прагнемо поглиблення енергетичного партнерства з Україною з великими амбіціями в галузях відновлювальної енергетики, виробництва зеленого водню, енергоефективності та скорочення викидів СО2".

До взаємодії з Росією у водневій сфері в нової коаліції – інший підхід. У пасажі, де йдеться про прагнення поглиблювати співпрацю з РФ щодо "тем майбутнього", згадується просто водень. А в енергетичному розділі урядової програми сказано, що заради швидкого розвитку ринку та "до забезпечення зеленим воднем за вигідними цінами" держрегулювання у сфері H2 буде "відкритим для різних технологій".

На це формулювання відразу звернув увагу Східний комітет німецької економіки (Ost-Ausschuss der Deutschen Wirtschaft), який лобіює інтереси німецьких фірм та їхніх партнерів, які працюють у колишніх соціалістичних країнах Східної Європи та на пострадянському просторі.

"У водневій сфері світлофорна коаліція відкрита до різних технологій, - наголосив у заяві для преси голова організації Олівер Гермес. - Це дає шанс для використання протягом перехідного періоду "блакитного" водню. Застосування методу вуглецевого зберігання сприятиме подальшому скороченню викидів".

У Німеччині надають перевагу "блакитному" водню, у "Газпромі" - "бірюзовому"

Зрозуміло, чому голова впливової організації, яка активно підтримує "Північний потік-2" і взагалі співпрацю з "Газпромом", наголосив на "блакитному" водні: його отримують із природного газу. А викиди CO2, що виникають у процесі парової конверсії метану, вловлюються і зберігаються за технологією, що отримала назву CCS (сarbon capture and storage). Інтрига тут у тому, що в самому "Газпромі", судячи з низки публікацій та заяв, радше схиляються до виробництва "бірюзового" водню методом піролізу метану, коли замість CO2 отримують твердий вуглець.

Додаткову інтригу створює політична установка, що діє в Німеччині: тривале підземне зберігання вуглекислого газу, вловленого у рамках CCS, з міркувань безпеки прийнятне тільки на морі. Відповідні геологічні можливості є на Північному морі, а Любмін розташований на Балтійському морі.

У тій же заяві Олівер Гермес переконує німецьке суспільство, що "серед наших безпосередніх сусідів Росія та Україна мають найбільший потенціал стати партнерами у сфері зеленої енергії та водню". Однак у колективу авторів із трьох наукових інститутів, які в листопаді опублікували дослідження про перспективи імпорту водню до Німеччини до 2030 року, склалася інша думка.

У Німеччині прорахувалися з обсягами імпорту водню до 2030 року - науковці

У роботі восьми вчених з Інституту німецької економіки в Кельні (IW), Інституту з вивчення клімату, довкілля та енергії у Вупперталі (Wuppertal Institut) та Інституту техніки у сфері довкілля, безпеки й енергетики імені Фраунгофера в Обергаузені (Fraunhofer UMSICHT) Росія та Україна практично не згадуються. Натомість можливості імпорту водню до Німеччини досліджуються на прикладі Нідерландів, Іспанії, Марокко та Чилі.

"У Росії та України, звичайно, є трубопроводи, які можна пристосувати до транспортування водню, але ми сфокусувалися на обраних чотирьох країнах, щоб зрозуміти, якою є ймовірність отримання зеленого водню з різних регіонів світу, адже він найбільш перспективний з точки зору досягнення кліматичної нейтральності", - пояснив у розмові з DW вчений Wuppertal Institut Франк Мертен.

Ключовий висновок дослідження: тих обсягів імпорту H2, на які Німеччина розраховує до 2030 року в рамках національної водневої стратегії, і близько не буде досягнуто. Поставки навіть зі сусідніх Нідерландів з їхніми великими можливостями для розвитку вітряної енергетики та розгалуженою системою газопроводів виявляться, швидше за все, нижчими, ніж очікувалося: наявні й майбутні потужності цій країні знадобляться головним чином для внутрішніх потреб.

Але, можливо, методологічною помилкою авторів дослідження було те, що вони зосередилися виключно на "зеленому" водні й не наслідували прикладу нового уряду Німеччини з його готовністю прийняти різні технології? "У довгостроковій перспективі магістральний шлях – зелений водень, і я сумніваюся, що ми матимемо ресурси і, головне, час, щоб паралельно короткостроково йти ще й іншими шляхами, адже вже до 2030 року необхідно різко знизити викиди парникових газів", - відповів Франк Мертен.

Що краще експортувати Україні: "зелений" водень чи "зелену" електрику?

Ґрунтуючись на докладному дослідженні потенціалу чотирьох вищезгаданих країн, вчений висловив сумнів, що українська відновлювана енергетика зуміє у такі стислі терміни наростити потужності, необхідні для виробництва та експорту "зеленого" водню. А якщо Україна постачатиме до Німеччини та ЄС замість водню просто "зелену" електрику, як це пропонують деякі експерти?

"У будь-якому випадку такий варіант можна швидше реалізувати, однак у перспективі водневі трубопроводи зможуть транспортувати значно більше енергії й робити це значно ефективніше, ніж лінії електропередачі. Тут обидві сторони мають спільно вирішити, що більше відповідає їхнім інтересам", - вважає Франк Мертен.

Що ж стосується Росії, то у неї завдяки великим запасам природного газу хороші передумови для виробництва "блакитного" водню, зазначив учений. Однак він додав, що "вікно можливостей для цієї технології є дуже невеликим, оскільки після 2030 року значно прискориться впровадження зеленого водню", а тому небезпека збиткових інвестицій є високою. Згадаймо: те, що це – технологія лише для "перехідного періоду", визнає у своїй заяві й голова Східного комітету німецької економіки Олівер Гермес.

Ефективнішим могло би стати виробництво "бірюзового" водню, але, за словами Франка Мертена, експерти не очікують широкого комерційного використання цієї технології, яка ще не зовсім визріла, до 2040 року. А на той час вона вже навряд чи знадобиться, адже Німеччина у 2045 році має намір стати кліматично нейтральною.

Джерело: Українська служба DW

Новини від Корреспондент.net в Telegram. Підписуйтесь на наш канал https://t.me/korrespondentnet