П'ять факторів для вторгнення РФ. Foreign Policy

Місцева підтримка російської інтервенції була найсильнішою в Криму та на сході України, але вкрай обмеженою в решті країни. З логістичної точки зору Росія вже мала війська в Криму та прямий доступ до Донецької та Луганської області, але просування вглиб України означало б утруднене постачання та ворожість місцевого населення.

 

Причини нападу на Україну Конференція Путіна

 

Як і Грузія, Україна на той момент не входила до НАТО, і Москва розраховувала, що блок не втручатиметься. Метою Росії було підірвати прозахідний уряд України та не дати країні вступити до НАТО. Результатом стала анексія Криму і сепаратистський конфлікт на сході України, що триває досі.

 

Є й інші випадки, коли Росія не втручалася, попри очевидну мотивацію. Так, Росія не вторглася в Естонію в 2007 році після інциденту з Бронзовим солдатом, хоча мала очевидне виправдання - захист етнічних росіян. Причина: Естонія вже була членом НАТО, і потенційні витрати військового втручання виявилися надто високі.

 

Не втручалася Росія і в етнічні сутички між киргизами та узбеками на півдні Киргизії у 2010 році, незважаючи на прохання киргизького уряду. Досягненню російських імперативів це ніяк не сприяло, і навіть без загрози з боку НАТО витрати явно переважали вигоди.

 

 

 

Отже, ми повертаємося до вихідного питання: чи збирається Росія знову вторгнутися в Україну? По-перше, яку конкретну мету переслідуватиме таке вторгнення? На це питання однозначної відповіді немає – крім подальшого підриву українського уряду, посилення внутрішньої підтримки шляхом реваншизму та сигналу Заходу.

 

Але таке рішення може мати неприємні наслідки і ще більше підштовхнути Україну до членства в НАТО, порушивши один із головних російських імперативів. І хоча кожна з п'яти змінних мала місце у разі російського вторгнення 2014 року, багато хто з них змінився.

 

Так, нинішня Україна користується значно більшою підтримкою Заходу, навіть не входячи до НАТО, і економічні, політичні та потенційно військові витрати для Росії виявляться значно вищими.

 

Підтримка ж російського вторгнення на території України буде, навпаки, набагато нижчою, ніж у 2014 році, за винятком існуючих опорних пунктів на Донбасі та в Криму, де Росія вже має війська.

 

Таким чином, шляхом екстраполяції можна припустити, що великомасштабне вторгнення Росії в Україну малоймовірне.

 

Однак це не виключає альтернативних, нетрадиційних військових заходів з боку Росії: гібридну війну, таємну діяльність, політичні маніпуляції, кібератаку, пропаганду та дезінформацію, включаючи сигналізацію про потенційне вторгнення, яке ми зараз спостерігаємо.

 

Нарешті, є можливість для нарощування російської військової сили в інших місцях, наприклад, розміщення зброї в Калінінграді або в країнах, більш дружніх до Москви, на зразок Білорусі.

 

Російське вторгнення в Україну аж ніяк не неможливо, оскільки умови, безумовно, можуть змінитися, а з ними і розрахунок Москви. Більше того, це не конкретний план, який будується на конкретних політичних документах, а скоріше емпірична модель, заснована на спостереженнях за тенденціями та російськими рішеннями у військовій сфері за Путіна.

 

Але уважний погляд показує, що Росія в епоху Путіна, хоч і здається агресивною та непередбачуваною, насправді застосовує силу цілком консервативно і до ризику в принципі не схильна.

 

У кожному конкретному випадку Кремль ретельно зважує витрати та потенційні вигоди. Спираючись на ці рамки, можна не тільки зрозуміти військові російські інтервенції в Україні та інших частинах колишнього радянського простору, а й передбачати їх заздалегідь.

 

 

 

За матеріалами: ИноСМИ

 

 

Новини від Корреспондент.net в Telegram. Підписуйтесь на наш канал https://t.me/korrespondentnet