Як держави переслідують своїх політичних опонентів за кордоном

Freedom House аналізує репресії проти емігрантів у всьому світі. Китай має найрозгалуженіший механізм переслідування своїх колишніх громадян. За вбивствами за кордоном лідирує Росія.

Директор школи Орхан Інанді зник у столиці Киргизстану Бішкеку у 2020 році. Єдине, що залишилося, - це машина з відчиненими дверима та спущеними шинами. Свідків не було. Було створено слідчу групу, яка вивчила непрямі докази, підключився навіть президент країни.

За кілька тижнів стало зрозуміло, що Інанді викрадено. Але не бандитами чи мафією. Його схопила і незаконно вивезла з Киргизстану турецька спецслужба MiT, бо він нібито підтримував політичних опонентів президента Туреччини Реджепа Таїпа Ердогана. Таким чином, Інанді є одним з нещодавніх прикладів викрадення державами своїх опонентів за кордоном.

Від убивств до цькування у соцмережах

За даними американської неурядової організації Freedom House, з 2014 року щонайменше 31 держава порушила міжнародне право, переслідуючи своїх громадян чи екс-громадян за кордоном. Ці цифри організація навела у своїй новій доповіді, присвяченій феномену транскордонних репресій. Крім викрадень, ці репресії включають вбивства, зловживання правовою системою країн проживання політичних опонентів, що призводять, наприклад, до необґрунтованих арештів або депортацій, а також - безпідставні запити до Інтерполу для оголошення в міжнародний розшук. Окреме явище - залякування та переслідування в інтернеті.

За даними Freedom House, з 2014 року у світі було зареєстровано загалом 608 фактів "прямих" транскордонних репресій - тобто не в інтернеті, а в реальності. "Навіть ця не зовсім повна картина показує масштаб проблеми, яка безперечно продовжує посилюватися", - каже експертка Freedom House Ізабель Лінцер, яка брала участь у зборі даних. Андреас Шюллер з Європейського центру конституційних прав та прав людини (ECCHR) погоджується з цим твердженням. "Міжнародне право дедалі менше дотримується і виконується, особливо авторитарними державами", - зазначає він.

Як повідомляє Freedom House, найпотужнішу і найвитонченішу систему репресій проти своїх громадян та екс-громадян за кордоном має Китай. На чільних позиціях у списку також Росія, Туреччина та Єгипет. Але, за словами Шюллера, напади та викрадення практикують не лише ці держави. "США також використали цей інструмент у війні проти тероризму, але досі не переосмислили цю сторінку історії та не відмовилися від нього". Зокрема, йдеться про викрадення і тортури ЦРУ громадянина Німеччини Галеда аль-Масрі, а також про плани ліквідації Джуліана Ассанжа, про які вперше повідомила Yahoo.News.

Такі дії не лише негідні з моральної точки зору, а й незаконні, пояснив Шюллер. І хоча чинні глави держав користуються імунітетом від судового переслідування в інших країнах, це не стосується, наприклад, керівників спецслужб, які віддають накази про викрадення чи вбивство.

Росія очолює список убивств за кордоном

Особливо шокуючі випадки, такі як спроба отруєння критика Кремля Олексія Навального або вбивство журналіста Джамаля Хашоггі, активно обговорюються у світових ЗМІ, але стаються порівняно рідко. З 2014 року було задокументовано "лише" 26 подібних убивств і 20 нападів.

Росія очолює цей список із 7-ма вбивствами або замахами на вбивство, скоєними за кордоном з політичних мотивів. За даними Freedom House, також на рахунку Росії - напади, провокування незаконних арештів та депортацій у восьми країнах, передовсім у Європі. Примітно, що з 32-х задокументованих випадків транскордонних репресій із Росії 20 пов'язані з Чечнею. Крім того, Росію названо в доповіді "ймовірно найбільш продуктивним маніпулятором" системи запитів за лінією Інтерполу за оголошенням у міжнародний розшук. На Москву припадає 38 відсотків таких запитів. Для порівняння: частка США становить 4,3 відсотка, Китаю - 0,5 відсотка.

Як зазначається в дослідженні, при виборі своїх цілей Кремль переважно зосереджується на тих громадянах, які втекли в одну з країн НАТО і співпрацюють з їхніми спецслужбами, тих, кого підозрюють в участі у збройних конфліктах проти Росії, а також тих, у кого виник конфлікт інтересів з російськими спецслужбами внаслідок їхньої економічної чи політичної діяльності. Зокрема, в Україні, Болгарії, Німеччині та Великій Британії російська влада виявила готовність вдатися до вбивства своїх політичних опонентів. Як зазначається у доповіді, поряд із цими нападами є численні випадки смертей відомих російських емігрантів та їхніх ділових партнерів за нез'ясованих обставин.

Влада Росії продовжує заперечувати свою роль у цих злочинах навіть тоді, коли є достатньо доказів - використання нервово-паралітичних або радіоактивних речовин, що є у розпорядженні лише у Росії, або ж ідентифікація агентів російських спецслужб, причетних до вбивств. Особливо важливо, як зазначається у доповіді, що Кремль продовжує використовувати вбивства як засіб боротьби з опонентами, попри міжнародні протести.

Як зазначають експерти Freedom House, на відміну від інших режимів, кампанія транскордонних репресій Кремля не ставить собі за мету встановити контроль над усією російською діаспорою за кордоном. Натомість російська влада за допомогою репресій усередині країни прагне змусити якнайбільше політичних активістів залишити країну у впевненості, що зусилля опозиції не можуть бути ефективними без її фізичної присутності в країні.

Чечня: арешти і катування родичів для залякування емігрантів

На відміну від федеральної влади Росії дії правителя Чечні Рамзана Кадирова спрямовані на тотальне стеження, залякування, зокрема і в інтернеті, а також примус силою всієї чеченської діаспори за кордоном, йдеться у доповіді. Крім убивств відомих представників опозиції за кордоном, влада в Грозному як засіб тиску на емігрантів використовує арешти і тортури родичів, що залишилися в Чечні, а також рекрутує чеченських біженців за кордоном, щоб використовувати їх як агентів усередині діаспори.

Що стосується фізичного усунення противників Кадирова за кордоном, то в доповіді згадуються вбивства двох чеченців у Туреччині в 2016 році, вбивство відомого критика чеченської влади Імрана Алієва в січні 2020 року у французькому Ліллі, спроба вбивства іншого критика Кадирова у Швеції. У липні 2020 року у передмісті Відня був убитий Маміхан Умаров.

Як зазначають автори доповіді, хоча ці напади пов'язують з Кадировим, з великою ймовірністю успішна реалізація можлива лише зі схвалення та за підтримки Кремля. Найяскравішим прикладом цього є вбивство Зелімхана Хангошвілі у центрі Берліна у серпні 2019 року. Берлінський суд у грудні 2021 року визнав росіянина Вадима Красікова винним у вбивстві Хангошвілі на замовлення російської держави.

Туреччина: викрадення політичних опонентів

Проте більшість режимів, які вдаються до транскордонних репресій, прагнуть схопити своїх опонентів за допомогою незаконних арештів, депортацій і викрадень. Таких злочинів скоюється у 12 разів більше.

Туреччина після невдалого путчу 2016 року більш активно розправляється з політичними опонентами за кордоном, передовсім з реальними або уявними прихильниками руху Гюлена. Як і Єгипет, Туреччина рідко покладається на співпрацю з країнами, де мешкають її політичні опоненти. Натомість використовуються викрадення, розповідає Ізабель Лінцер. "Жодна інша держава у світі в останні роки не здійснювала так багато незаконних репатріацій із такої кількості різних країн", - додає вона. Часто такі дії залишаються непоміченими. "Більшість людей, ймовірно, ніколи не чули, наприклад, про те, що Туреччина "повертає" людей із Кенії", - каже експерт.

При цьому Туреччина не діє таємно. Навпаки, у той час як багато країн приховують або заперечують викрадення людей, представники Анкари хизуються діями турецької секретної служби MiT та агресивно реагують на критику. Експерти побоюються, що дії Туреччини можуть стати взірцем для інших країн. ООН у відкритому листі вже закликала Туреччину припинити викрадення людей.

Відповідальність за транскордонні репресії

За словами Лінцер, у боротьбі з транскордонними репресіями є й деякі позитивні кроки. Так, Швеція та інші країни Північної Європи, наприклад, ухвалили закони проти так званого "шпигунства за біженцями", які прямо забороняють збирання інформації про них.

Як штрафний захід експерт Freedom House пропонує накладати санкції на членів уряду держави, яка практикує викрадення людей, або запроваджувати ембарго на постачання зброї. Висилання дипломатів також було б адекватним кроком. Головне, за словами Лінцер, - домогтися того, щоб такі протиправні дії не залишалися безкарними і щоб було створено "міжнародні норми, згідно з якими викрадати людей неприпустимо".

У випадку з викраденим директором школи Орханом Інанді жодних штрафних заходів вжито не було. На фотографіях із турецької в'язниці Силіврі, оприлюднених у листопаді 2021 року, видно, що Інанді живий, одна рука у нього перев'язана. Його дружина написала, що чоловікові, який отримав перелом руки, не надали жодної медичної допомоги і піддали у в'язниці тортурам.

Джерело: Українська служба DW