Старі й немічні в часи війни - як їм допомагають у Києві

Люди літнього віку, нетранспортабельні хворі й самотні під час війни виживають у Києві за допомоги волонтерів. Розбудова місцевих допомогових структур в столиці України поширюється по всіх районах.

За офіційною інформацією, від часу першого бомбування Києва російською армією, зі столиці України виїхало близько 2 мільйонів людей, що є половиною міських мешканців. Серед тих, хто залишився, чимало людей похилого віку, самотніх та нетранспортабельних хворих. Через закриття більшості приватних крамниць та скорочені маршрути й графік роботи міського транспорту, таким людям часто неможливо дістатися найближчих супермаркетів чи аптек. Їхні потреби в їжі, ліках і засобах особистої гігієни забезпечуються стараннями організацій волонтерів.

Коли нема куди виїхати

75-річна Марія Василівна живе у Києві сама. З родичів має тільки дочку, яка зараз за кордоном, тож доглядати її нікому. Жінка скаржиться, що довколишні маленькі крамнички від 24 лютого не працюють, а вона не може дійти півтора кілометри до найближчого супермаркету й купити собі харчі. "Ноги не ходять. Оце вийду на двір, сиджу на лавці біля під'їзду, вуличних котиків погодую, бо мені одна жінка дала сім кіло котячого корму. А собі лишився тільки один батон і той різати не можу, бо він засох", - сказала жінка.

Виїжджати з Києва у безпечну місцевість не планує. Каже, що просто нема куди. Вона нічого не знає про роботу міських гуманітарних штабів, які доставляють таким людям безкоштовні продуктові набори. "Дивлюся телевізор, слухаю, як навколо вибухає і навіть можу сказати, звідки це гупає. Страху нема, бо я вже стара, колись та доведеться помирати, тож чого боятися? От тільки дуже переживаю, що не можу нічим допомогти".

Марія Василівна розповіла, що завжди була активною, їздила у Чорнобиль під час аварії 1986 року і брала участь у суспільному житті. "Мені пенсію збільшили на 150 гривень, але я й не рада. Хай би ці гроші десь на армію пішли, бо я однаково не можу ходити щось купувати", - нарікає старенька жінка.

Під загрозою повітряних ударів

52-річна Світлана живе на Подолі у п'ятиповерховій історичній будівлі без ліфту, на останньому поверсі. Виїхати з Києва не може, бо доглядає 81-річну матір, яка перед початком оборони Києва пережила інсульт і тепер не може самостійно пересуватися й розбірливо говорити. "Ми цілий час сидимо в хаті, навіть спуститися в бомбосховище не можу, бо як тут кинеш маму саму? На вулицю виходжу регулярно, щоби сходити за продуктами і вигуляти свого хатнього собаку", - розповіла жінка. Їй не треба ходити на роботу до закритого нині студентського театру Київо-Могилянської академії, але каже, що зарплатню і пенсію матері виплачують регулярно.

"У нас півбудинку не стали виїжджати з Києва. Люди дружні, сказали, що якщо почнеться те, що в Маріуполі, то гуртом допоможуть винести мою маму і організують евакуацію у сховок. А поки що ділимося новинами, де в якому магазині що дають, носимо одне одному продукти й ліки", - розповіла Світлана. За 150 метрів від її будинку на днях впала знищена ППО російська ракета, що зруйнувала половину офісної споруди. А цього ранку люди мали клопіт: хтось уночі, під час комендантського часу намалював на будівлі закритого ресторану символ російського окупаційного війська - літеру "Z", і тепер її гуртом намагалися стерти.

Світлана каже, що лякається звуків вибухів і перестрілок, які час від часу спалахують на сусідніх вулицях. "Не те, щоби це був страх, а чомусь тіло реагує. Доводиться від півгодини до години стримувати дрижаки в ногах і руках, а тоді знову засинаю. Добре, що мама тепер погано чує і реагує тільки тоді, коли вже шибки у вікнах дзеленчать, а то б не знала, що з нею робити", - розповіла жінка.

Самоорганізація цивільних

Понад півтори тисячі подібних людей, що потребують сторонньої допомоги, налічують волонтери з організації "Печерські котики". Їхня зона відповідальності - мікрорайони Києва, що безпосередньо прилягають до урядового кварталу. "Ми є філією більш великої організації "Солом'янські котики", яка надає допомогу мешканцям Солом'янського району Києва", - розповів DW печерський волонтер Дмитро Геочанівський.

Подібні структури від початку оборони Києва з'являються в столиці України як гриби після дощу на додаток до тих волонтерських організацій, що функціонують ще від часів Євромайдану та початку російської війни проти України 2014 року.

Волонтери розмістились в одному з кафе, що неподалік монументу Невідомому солдатові Другої світової війни. В приміщенні кав'ярні розташований склад харчів та предметів особистої гігієни, тут постійно чергують бійці територіальної оборони і юрмляться волонтери, що працюють на "гарячій лінії" та отримують продуктові пакунки, гігієнічні засоби і ліки для доставки самотнім, літнім і хворим людям.

"Я не можу сказати, скільки тут працює людей, бо щодня хтось приходить і відходить, зазвичай, за день тут працюють десятки людей. Усі волонтери роблять це суворо добровільно, а тому ні в кого немає жодного сталого графіку", - пояснив DW Геочанівський.

За його словами, вся допомога надходить з добровільних пожертв і з центрального складу організації. А роздається згідно із заявками, які формують волонтери з огляду на потреби, хто від такої допомоги залежить, у кожному конкретному будинку чи під'їзді. "Здебільшого ми допомагаємо пенсіонерам, хворим і літнім людям. Але не тільки! Щось доставляємо підрозділам тероборони та лікарням, але щойно роздали людям більше тисячі пляшок олії, щоби в них був мінімальний запас калорій на випадок блокади", - сказав Геочанівський.

Серед волонтерів помітно переважають хлопці та дівчата студентського віку. Одна з них, 19-річна Оксана сказала, що могла би виїхати з Києва до родичів на Західній Україні, чи до знайомих у Європу, але воліє залишатися в Києві і допомагати людям. "Спочатку мені було страшно, коли чула вибухи і стрілянину на вулицях. Але тепер вже ні. Якби я десь звідси поїхала, моє серденько було би не на місці", - сказала дівчина, поклавши праву руку на груди.

Джерело: Українська служба DW