Війна РФ проти України та АЕС: що каже міжнародне право

Запорізька АЕС, що є найбільшою атомною електростанцією в Європі, може зазнати військової атаки. Згідно з Женевською конвенцією, за певних умов це не підпадає під заборону.

Армія РФ окупувала Запорізьку АЕС на півдні України ще в березні, а з кінця липня там регулярно фіксуються обстріли. Київ і Москва покладають відповідальність за обстріли один на одного. Така ситуація спричинила побоювання атомної катастрофи на найбільшій АЕС Європи. Рада безпеки ООН нещодавно провела екстрене засідання щодо ситуації на ЗАЕС, але до якогось рішення так і не змогла наблизитися.

Це не перший раз у цій війні Росії проти України, коли постає питання ядерної безпеки. При цьому йдеться не лише про ймовірне застосування ядерної зброї, а й, як російський президент Володимир Путін відкрито висловився, про АЕС як військові цілі.

Надзвичайно точні правила

Що стосовно цього каже міжнародне право? Женевська конвенція 1949 року і її пізніші додаткові протоколи регулюють перебіг збройних конфліктів і мають обмежувати їхній вплив. У першому додатковому протоколі від 1977 року в статті 56 йдеться про захист закладів і об'єктів, які містять небезпечні складові. При цьому крім дамб і гребель там чітко вказуються й АЕС.

Оскільки Росія та Україна є підписантами угоди і не висловлювали жодних зауважень до першого додаткового протоколу, то ці правила діють для обох країн.

І ці правила вражають своєю детальністю. У принципі, атомні електростанції не можуть бути атаковані, згідно з пунктом 1, "навіть тоді, коли вони подаються як військові цілі, за умови, що така атака може вивільнити небезпечні сили і у такий спосіб призвести до тяжких втрат серед цивільного населення". Безсумнівно, тут мається на увазі радіоактивне опромінення.

Тут ідеться про один з базових принципів міжнародного гуманітарного права, як це конкретизується в Женевській конвенції: розрізнення між військовими і цивільними цілями. Відповідно до цього, лише військові цілі можуть бути атаковані, та й то лише за певних умов. Цивільне населення має бути захищеним у будь-якому разі.

АЕС для підтримки воєнних дій

З цього пункту випливає також те, що АЕС не в кожному випадку є табу, а лише тоді, коли "така атака може вивільнити небезпечні сили і у такий спосіб призвести до тяжких втрати серед цивільного населення". Це означає, якщо внаслідок нападу не очікуються важкі втрати серед цивільного населення, то за певних умов атака може дозволятися. 

Другий абзац визначає, за яких саме обставин це може бути. Зокрема, якщо електростанції "постачають електричний струм для регулярної, значущої та безпосередньої підтримки воєнних дій і якщо такий напад є єдиним практичним можливим засобом, щоб припинити цю підтримку".

Перший пункт, звісно, можна інтерпретувати по-різному. Майже кожна АЕС постачає електроенергію у часи війни як до цивільних споживачів, так і для здійснення воєнних дій. Розмежування тут навряд чи можливе. Але чи забезпечує вона "значущу" підтримку для воєнних дій? Тож, чи розцінювати АЕС як правомірну військову ціль, чи ні, залежить від того, як на це дивитися.

Головна мета: захист цивільного населення

Складно також довести, що атака є "єдиним практично можливим засобом", щоб покласти край воєнним діям. У будь-якому разі, ймовірний нападник має спершу все зважити і врахувати принцип доцільності: чи тут явно переважає військова користь? Які наслідки матимуть мої дії для цивільного населення? І чи немає легшого способу вивести АЕС з ладу? Наприклад, пошкодити лінії електропередач, щоб АЕС не могла більше постачати струм, але водночас, щоб не було витоку радіації. Хоча, звісно, перебої з електропостачанням для населення, особливо взимку, можуть мати дуже серйозні наслідки.

Але навіть якщо обставини і слугують виправданням для нападу, абзац 3 додаткового протоколу визначає, що "цивільне населення (...) продовжує мати право на будь-який захист, що надається міжнародним правом". Тому нападник все одно муситиме зробити все можливе для захисту цивільного населення від опромінення, наприклад, організувавши евакуацію в прилеглі регіони.

Обмежена користь у конкретному випадку

Релевантним для конфлікту довкола ЗАЕС є й абзац 5: "Сторони, які беруть участь у конфлікті, намагаються не створювати жодних військових цілей поблизу названих у першому абзаці об'єктів". Україна закидає Росії, що вона військово "окопалася" на АЕС, використовуючи її фактично як захисний щит, щоб не наражатися на український вогонь. І навпаки - представник російських окупантів у регіоні Володимир Рогов нещодавно закинув Києву, що поблизу АЕС і у житлових районах був потужний обстріл з боку українських військ з американських гаубиць.

Обмеження заборони встановлювати військові цілі поблизу АЕС формулюється і так: "Об'єкти, встановлені лише з метою захисту об'єктів від нападів, є дозволеними і їх не можна атакувати". Безсумнівно, Росія буде пояснювати присутність свого війська біля АЕС суто міркуваннями оборони.

Висновок: держави, які підписали Женевську конвенцію та її додаткові протоколи, а до них належать і Росія, і Україна, поставили собі високі бар'єри для нападів на атомні електростанції. Однак вони не повністю виключені, навіть якщо припустимі обставини визначені дуже вузько.

Попри все, практичний вплив статті 56-ї 1-го додаткового протоколу до Женевської угоди є обмеженим. Адже питання, чи ці обставини у конкретному випадку наявні чи ні, переважно залишається питанням інтерпретації. Крім того, Росія є постійним членом Ради безпеки ООН і може завадити запровадженню будь-яких можливих санкцій ООН за порушення норм міжнародного права.

Джерело: Українська служба DW

Новини від Корреспондент.net в Telegram. Підписуйтесь на наш канал https://t.me/korrespondentnet