Українські біженці у Німеччині як свідки воєнних злочинів

Німеччина розслідує воєнні злочини, скоєні російськими вояками в Україні. Правоохоронці покладають надію на свідчення українських біженців. Які перспективи слідства і як збираються докази - у статті DW.

"Ми заклали вікна цеглою, коли неподалік почали лунати звуки обстрілів", - пригадує початок російського вторгнення Тетяна Кун. Минуло вже півроку, але рани пережитого не загоюються. 65-річна жінка з густим сивим волоссям починає довгу оповідь і не може стримати сліз, пригадуючи дні, проведені у російській окупації у рідній Бучі. Сьогодні вона мешкає у Берліні, куди приїхала навесні, вирвавшись з окупації, з єдиною думкою: бути подалі від жахіть війни.

Перший шок окупації

"Одного дня - здається, це було 10 березня - крізь щілину у вікні я побачила, як дорогою проїхала колона авто з білими прапорами і написами "діти", - розповідає Тетяна. Наступного дня жінка вперше за кілька тижнів війни наважилася піти у місто. Побачена колона дала їй надію евакуюватися у безпечне місце. Однак те, що Тетяна Кун побачила на виїзді з Бучі, на трасі у західному напрямку, шокувало її. "Колона, яку я бачила напередодні з білими прапорами, була вся розбита", - веде далі Тетяна.

"Лежали перевернуті машини, двигуни, колеса зі спаленою гумою. Навколо були прострелені подушки, ковдри, дитячий одяг. Рюкзаки, валізи. Досі перед очима запечена кров біля цих машин. Дуже багато крові", - пригадує жінка. Попереду був блокпост, звідки до Тетяни підбіг російський солдат. "Накази не обговорюються. Ми стріляємо, бо не знаємо, хто їде у цих машинах", - небагатослівно відповів він, коли жінка наважилася спитати, що ж сталося з колоною, в якій були десятки авто.

Які свідчення цінні?

Перш, ніж Тетяні Кун 19 березня вдалося евакуюватися з Бучі, їй довелося побачити ще не одну страшну картину - наслідки учиненого російськими окупантами. Діянь, про які після деокупації були зняті документальні фільми, які бачив у теленовинах і на перших шпальтах газет весь світ. Невже свідчення біженки у Берліні ще можуть бути цінними?

Так, переконана завідувачка кафедри кримінального і кримінально-процесуального права при університеті Потсдама Юлія Ґенеус - Тетяні слід неодмінно розповісти німецьким правоохоронцям про побачене. "Розслідування воєнних злочинів у війні на території України - це так зване "структурне розслідування". Це немов пазл, який складається з багатьох фрагментів. Йдеться про те, щоби зібрати якомога більше фрагментів, нехай навіть і дрібних, щоби скласти з них цілісну картину", - пояснила  юристка у розмові з DW.

"Сотні свідчень" і два нових відділи

"Правоохоронні органи вже отримали від українських біженців сотні свідчень, які можуть вказувати на воєнні злочини", - повідомили DW у прес-службі генерального федерального прокурора, офіс якого координує розслідування злочинів під час вторгнення Росії в Україну. У червні Бундестаг ухвалив зміни до бюджету федерального міністерства юстиції, аби профінансувати кадрове розширення, необхідне для масштабної роботи над розслідуванням можливих воєнних злочинів російської армії в Україні. Передбачено, що в офісі генпрокурора буде створено два нових відділи, які займатимуться виключно цим питанням. "Ми збиратимемо і систематизуватимемо будь-які свідчення про воєнні злочини", - зазначили співрозмовники DW у прокуратурі. Офіційно відомство не коментує перебіг розслідування.

Німецькі правоохоронці поширюють інформаційні листівки серед біженців, зокрема й українською мовою, аби заохотити їх дати свідчення про воєнні злочини. Важко сказати, чи можна вважати сотні свідчень успіхом, коли в країні перебуває близько мільйона біженців. Тетяна, у будь-якому разі, свідчення німецьким правоохоронцям поки не надала. "Я не знаю, куди звертатись. Та й як я буду свідчити? Я ж мови не знаю", - каже жінка.

Мова - не проблема

Страх перед такими труднощами Федеральне відомство кримінальної поліції, яке організовує збір інформації про воєнні злочини, намагається розвіяти за допомогою інформаційних листівок, які поширюють серед біженців. У них зазначено, що дати свідчення можна у будь-якому відділку поліції у Німеччині. У відділках є анкети для свідків, зокрема й українською мовою, які треба заповнити. На підставі цих анкет правоохоронці вирішують, чи є потреба проводити повноцінний допит. "На допит поліція надає перекладача", - пояснили DW у прокуратурі.

Німеччина 20 років тому імплементувала норми міжнародного гуманітарного права у власне законодавство. Відтоді відповідальні за воєнні злочини - в якому куточку планети вони би не сталися - можуть бути засуджені німецьким судом в особливо тяжких випадках до довічного ув'язнення. Воєнними злочинами, зокрема, вважаються напади вояків на цивільне населення і удари по цивільній інфраструктурі - житлових кварталах, лікарнях, вокзалах і школах. А також вбивства і катування цивільних або військовополонених, позасудові страти і зґвалтування, застосування заборонених міжнародними конвенціями видів зброї, як-от касетних бомб чи хімічної зброї.

Буча: масові вбивства і мародерство

Тетяна Кун у Бучі бачила, як російські військові зброєю залякували місцевих та грабували їх. "Якось біля ковбасної крамниці у центрі зупинився танк. Вилізли солдати і почали стріляти у різні боки. Поки одні виносили награбоване, інші стріляли автоматними чергами по вікнах навколо. Можливо, вони не хотіли, щоб з вікон хтось їх фотографував або знімав на відео", - пригадує жінка.

Не виключено, що, якщо Тетяна Кун розповість про це німецьким слідчим, то вони, оцінивши  свідчення, залучать її як свідка. Адже мародерство як заволодіння майном без згоди його власника для особистого користування також є воєнним злочином.

Утім, найстрашніша, за словами Тетяни Кун, картина відкрилася їй на вулиці Яблунській на південній околиці міста. Вона народилася і провела дитинство на цій вулиці, яка у часи її юності носила ім'я російського комуніста Сергія Кірова. Пів століття потому вона побачила тут розстріляні прямо на власних подвір'ях бучан - цілими сім'ями. "На вулиці лежали не лише мертві люди, але й пси. Вони навіть псів розстрілювали", - пригадує Тетяна. Загалом у місті було вбито, за офіційними даними мерії, понад чотири сотні місцевих мешканців.

"Німеччина - не тиха гавань для воєнних злочинців"

Поділившись з DW спогадами про пережите у Бучі, Тетяна Кун замислилася над тим, щоби таки дати свідчення і німецьким правоохоронцям. "Вкупі з іншими свідченнями від біженців, які також були у Бучі, така інформація може допомогти дійти висновку щодо моделей поведінки російських окупаційних військ, показати, що це не поодинокий ексцес. Тоді треба буде відтворювати командні ланцюги, щоб встановити, хто з командування росіян несе відповідальність за такі дії", - пояснюють німецькі правоохоронці у неформальній розмові.

Заочні судові процеси у Німеччині не передбачені законодавством. Тож, щоб засудити відповідальних за звірства у Бучі росіян, треба буде, щоб вони самі раптом опинилися у Німеччині, що важко собі уявити. Тож невже пошук винних є лише символічним? "Зазвичай стратегія полягає у тому, щоб показати: Німеччина не є тихою гаванню для воєнних злочинців", - зазначає юристка Юлія Ґенеус. Вона наголошує: що більше свідчень від біженців - тим кращі перспективи розслідування злочинів. Співрозмовники DW у правоохоронних додають: навіть якщо підозрюваний у злочинах у Бучі або в інших українських містах буде заарештований будь-де у Європі, Німеччина буде готова поділитися наявними свідченнями біженців, які можуть допомогти засудити воєнних злочинців.

Сирійський прецедент

Якою би малоймовірною не здавалася поява у Німеччині воєнних злочинців з Росії, виключати такого повороту подій не варто. Це доводить і резонансний суд над воєнним злочинцем із Сирії - у січні у німецькому Кобленці до довічного ув'язнення засудили колишнього полковника спецслужб режиму Башара Асада. Його визнали винним у масовому катуванні у тюрмах противників режиму.

Сирійського полковника заарештували у Німеччині 2019 року. Екс-соратник Асада попросив у Німеччині політичного притулку після того, як він відрікся від кривавого диктатора. Якби не розслідування його злочинів у Німеччині, сирієць би, певно, так ніколи і не поніс покарання. Замість безтурботного життя у Німеччині, полковника тут наздогнала справедливість. Хоч і пішло на це загалом довгих десять років.

Про що домовилися на конференції щодо воєнних злочинів

Джерело: Українська служба DW