Чому Китай та Індія не викладають карти на стіл в українському питанні

30 вересня РФ наклала вето на резолюцію Радбезу ООН із засудженням анексії українських територій Росією. Водночас Китай, Індія, Габон та Бразилія утрималися від голосування.

Резолюція ООН - не камінь спотикання

Міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба в недавньому інтерв’ю Інтерфакс-Україна відзначив, що нинішня позиція Китаю для України є вигіднішою, ніж для Росії.

"Кому вигідніша нинішня позиція Китаю? Звісно, Україні, а не Росії. Хотіли б ми отримувати від Китаю більше? Авжеж, хотіли б. Але, реально зважуючи на ситуацію, ми розуміємо, що нинішня позиція - це позиція, з якою ми можемо працювати", - сказав міністр. При цьому додавши, що у відносинах України з Індією та Китаєм не вистачає одного елементу - регулярного контакту між лідерами.

На думку політолога Юрія Романенка, відсутність засудження Індією та Китаєм анексії українських територій в ООН не має нікого лякати.

"Люди почали одразу переживати, що Індія та Китай допомагають росіянам, а мали терміново у єдиному пориві підтримати Україну. Це наша велика біда, що ми вимірюємо такими дитячими короткими відрізками, сплесками все, що відбувається навколо нас. Адже у дорослому світі геополітичної гри діють інші принципи", - зауважив він на власному YouTube-каналі.

На переконання фахівця, "вимагати від когось, хто перебуває на іншому кінці землі, аби він робив те, що нам хочеться - просто безглуздо". Адже насамперед треба розуміти логіку, у який живуть Індія та Китай.  

"Вони дивляться на все, що відбувається, як на велику бійку всередині Заходу, тому що Росія для них - це Захід. Росія на початку ХХ ст. надсилала туди свої війська, захоплювала Манчжурію, відхопила Примор’я у 1858 році. І у цьому плані, в очах Китаю, РФ проводила політику, яка ні в чому не відрізнялася від колоніальної політики інших країн, тієї ж Великобританії, що за допомогою "опіумних воєн" відхопила Гонконг. Тож Росія для Китаю є невід’ємною частиною Заходу у цьому плані. Вони дивляться на все, можливо, як на "громадянську війну" всередині Заходу. І нікому вони нічого не винні, нікуди не поспішають. Вони думають про свій інтерес - як заробити на цій бійці. Українці ж також заробляли на постачанні зброї до Африки, до Конго чи Еритреї з Ефіопією, не завдаючись особливо, наприклад, питанням різанини у Руанді", - пояснив він свою точку зору.

Тож, за словами політолога, реакція Китаю та Індії на війну Росії проти України відображає ступінь того, наскільки зазначені події зачіпають інтереси цих країн. Натомість, ця війна безпосередньо торкається інтересів Європи й США, і не реагувати на те, що відбувається в Україні, вони не можуть.

"Якщо Росія буде достатньо слабкою - Китаю це вигідно. Якщо РФ виграє у війні з Заходом і послабить його - Китаю це теж вигідно. Він буде маневрувати між тими та іншими так само, як Штати маневрували між Радянським Союзом та Китаєм, коли Кісінджер із Ніксоном заганяли Мао, аби підписати угоду, що дозволила Китаю вийти на світовий ринок, а США - відволікати величезні ресурси СРСР на Китай", - зазначив він.

При цьому, за словами політтехнолога Михайла Шейтельмана, за час війни Росія спромоглася досягти реальної підтримки лише з боку двох країн.

"Восьмий місяць війни. За увесь цей час Росія змогла тільки використати територію Білорусі та закупити іранські дрони - це все, що їм вдалося. Навіть купити зброю в третьої країни вони змогла лише в Ірану, країни-ізгоя, офіційно оголошеного країною-терористом у США. А Північна Корея, така ж, здавалось би, країна-ізгой, підкреслила, що не постачала зброю до Російської Федерації. Це ж говорить про легітимність самої Росії. Адже, чи може Індія, наприклад, постачати зброю Бразилії? Вочевидь, так. А росіянам більше зброю не продають. До того ж, Казахстан був однією з перших країн, що заявили про нейтралітет у відношенні до цієї війни. А далі був апофеоз, коли Сі (Сі Цзиньпін - ред.) приїхав до Казахстану - гадаю, спеціально заради Путіна, якого там не було - й сказав, що Китай є гарантом суверенітету і територіальної цілісності Казахстану", - підкреслив М. Шейтельман.   

Де проходять "червоні лінії"

Міністр оборони Великобританії Бен Воллес припустив нещодавно, що використання ядерної зброї Росією у війні проти України  - малоймовірне. Коментуючи заяви Путіна про можливість використання "всіх наявних у розпорядженні коштів" у військовому конфлікті, Воллес заявив, що Росія не піде на ядерний удар.

Й однією з основних причин цього, на його думку, є саме позиція Індії та Китаю. За словами Уоллеса, під час зустрічі у Самарканді (саміту Шанхайської організації співробітництва, ШОС - ред.) лідери цих країн "дуже чітко дали зрозуміти Путіну, що є прийнятним, а що неприйнятним".

Водночас, за нагадуванням радника голови Офісу президента Михайла Подоляка, Китай та Індія, котрі вважалися "товаришами" країни-агресорки, вже публічно висловилися про неприпустимість застосування ядерної зброї.

При цьому Ю. Романенко впевнений: у випадку, якщо РФ нанесе ядерні удари по Україні, Китай та Індія одразу це засудять. Згоден із ним і політолог Володимир Фесенко.

"Ядерна авантюра Путіна може впритул наблизити світ до глобальної ядерної війни. Саме з цієї причини з боку Заходу, а можливо й Китаю, будуть вжиті дії, спрямовані на те, щоб не допустити цього катастрофічного сценарію. А можливо, і в РФ до цього часу відбудуться зміни, які нейтралізують ризик катастрофи для Росії", - каже він.

Й, як повідомляє Politico, представник Держдепу США, котрий спілкувався з журналістами видання на умовах анонімності, розповів: американські дипломати вже працюють із країнами Тихоокеанського регіону, закликаючи їх тиснути на Путіна та переконувати його відмовитися від ідеї про ядерну зброю. Він також повідомив, що розмови велися з низкою країн, "як союзників, партнерів, так і навпаки".

А щодо подальшої динаміки ставлення Китаю та Індії до війни в Україні - все залежить від того, наскільки Заходу вдасться зацікавити ці дві поки "нейтральні" країни.   

"Блокада Росії, обмеження її присутності на ринках вже б’ють по їхнім економічним інтересам. Проте, якщо Штати запропонують угоду: співпраця у рамках G20, плюс переформатування ООН за тією вагою, що має кожна країна через 70 років після її створення - то для Китаю відкриються можливості, якими гріх буде не скористуватися. Це ж стосується і Індії. Тому вони, як системні і досвідчені гравці, й не поспішають викладати карти на стіл. Нам треба чинити так само, аби не розтрачувати свою енергію, мати чіткий план на майбутнє, підтриманий суспільством", - резюмував Ю. Романенко.

Ірина Носальська