Права нацменшини, які не стосуються кримських татар

Українці - це понад 100 національностей та етнічних груп. Більшість з них - національні меншини, котрі є діаспорами націй, що мають батьківщину чи національні утворення за кордоном. Що гарантує їм новий закон?

За вимогою ЄС

Ухвалення Верховною Радою законупро національні меншини (спільноти) - одна з вимог Євросоюзу як до країни-кандидата на вступ в ЄС. Україна взяла на себе зобов’язання  забезпечити європейські стандарти захисту прав усіх етнічних груп, у тому числі й  створенням відповідних механізмів для їх реалізації.

Цей закон не стосується кримських татар, яких за переписом населення 2001 року налічувалося близько 250 тис. осіб, а також караїмів та кримчаків, чисельність яких 20 років тому складала, відповідно, 670 і 406 осіб. Адже вони належать до корінних народів України, стосовно яких був прийнятий закон у липні 2021 року. Їх визначають як етнічну спільноту, що сформувалася на території України і є носієм самобутньої мови і культури; має традиційні представницькі органи; становить етнічну меншину в складі населення і не має власного державного утворення за межами України.

Документи запроваджує нове поняття - національна спільнота, яке вживається як альтернатива національні меншині. Запропонував цей термін у липні минулого року під час форуму "Україна 30. Гуманітарна політика" президент Володимир Зеленський.

"Жодна національність у нашій державі не має відчувати себе меншиною, менш важливою, менш захищеною чи менш щасливою. Ніхто не може бути в меншості. Усі ми є громадяни України і ми всі рівні", - наголосив він.

Разом із ухваленням цього закону парламент визнав таким, що втратив чинність, закон, який функціонував 30 років - "Про національні меншини в Україні" від 25 червня 1992 року. Навіщо це було потрібно?

"Очевидно, що відтоді дуже сильно змінився український контекст. Значною мірою розвивалися європейські та світові уявлення про стандарти захисту прав національних меншин. Україна приєднувалася до міжнародних документів, що гарантує захист прав національних меншин. Цей закон морально застарів і він сформульований у дуже неконкретних термінах. Він дуже декларативний. Він обіцяв усе хороше. На 1992 рік цього було достатньо. Але зараз, безумовно, постала необхідність наповнити його більш конкретним змістом, і погодити його з міжнародними документами, які ратифікувала Україна", - так пояснив керівник групи моніторингу прав національних меншин В’ячеслав Ліхачов в ефірі телеканалу "Дом".

Рідна мова - не заборонена

Ухвалений закон визначає, що національна меншина (спільнота) України - це стала група громадян України, які не є етнічними українцями, традиційно проживають на території в межах міжнародно визнаних кордонів України, об'єднані спільними етнічними, культурними, історичними, мовними та/або релігійними ознаками, усвідомлюють свою приналежність до неї, виявляють прагнення зберегти і розвивати свою мовну, культурну і релігійну самобутність.

Держава гарантує особам, які належать до нацменшин, захист їхніх прав, свобод та інтересів. Вони мають право на самоідентифікацію; свободу громадських об’єднань та мирних зібрань; свободу вираження поглядів і переконань, думки, слова, совісті та релігії; участь у політичному, економічному та соціальному житті; використання мови своєї нацспільноти; освіту, зокрема мовами нацменшин; збереження культурної самобутності. Ті українці, які належать до нацменшин, мають право на вільне і безперешкодне використання мови своєї меншини приватно та публічно, в усній і письмовій формах у межах, що не суперечать закону.

Стосовно освіти передбачено, що приватні навчальні заклади, що забезпечують здобуття повної загальної середньої освіти за рахунок коштів фізичних та/або юридичних осіб, зокрема засновані національними культурними товариствами та представниками нацменшин, мають право вільного вибору мови освітнього процесу, але зобов’язані забезпечити опанування учнями державної мови відповідно до держстандартів.А видатки, необхідні для забезпечення виконання заходів з реалізації прав і свобод нацменшин, здійснюються за рахунок коштів державного бюджету України за окремою бюджетною програмою, коштів місцевих бюджетів, а також інших джерел, не заборонених законодавством.

Ухвалений закон має набрати чинності через 6 місяців з дня його опублікування. Разом з тим установлено, що на період дії воєнного стану в Україні та протягом 6 місяців після його припинення (скасування) тимчасовому обмеженню в реалізації та захисті підлягають права нацменшин в частині права на мирні зібрання.

Чутливе питання

Парламентарі наголошують, що при підготовці законопроєкту були враховані усі важливі поправки, які, зокрема, гармонізували їх із законом про державну мову.

"Над цим законопроєктом комітет працював понад два роки. Документ конкретизує права національних спільнот в Україні, забезпечує гарантії їхньому етнічному й культурному розвитку. Відповідно, ніхто не буде забутий і не буде жодної дискримінації, щоб кожний громадянин України, незалежно від етнічного походження, мав можливість знати як українську мову, так і рідну мову, навчатися цією мовою, знати свою культуру", - вважає народний депутат, член комітету Верховної Ради з прав людини, деокупації та реінтеграції тимчасово окупованих територій, нацменшин і міжнаціональних відносин, а також один із співавторів законопроєкту Тарас Тарасенко.

На його думку, прийняття цього законопроєкту важливе також і тому, що зараз всі етнічні спільноти підтримують Україну й захищають її від російської агресії.

У прес службі апарату Верховної Ради повідомили, що цей законопроєкт на законодавчому рівні вперше закріплює повноваження центрального органу виконавчої влади, який здійснюватиме державну політику у сфері захисту прав і свобод людей, котрі належать до національних меншин (спільнот). Також документ пропонує створити консультативно-дорадчі органи при органах виконавчої влади різних рівнів і центри національностей в обласних центрах чи інших населених пунктах.

"У підсумку маємо доволі якісний європейський закон "Про національні меншини". Хоча, звичайно, який би закон про меншини ми не ухвалили, завжди знайдеться хтось у ЄС, кому щось у ньому не сподобається. Але парламент свою частину роботи виконав - тепер справа за керівництвом держави і нашими дипломатами, які мають захисти закон від спроб ревізії", - наголосив народний депутат Володимир В’ятрович.

До слова, наступного дня після ухвалення закону, 14 грудня, на сайті президента України з’явилася петиція з пропозицією накласти вето на цей документ. Автор Слободенюк Артем Володимирович вважає, що закон суперечить іншому закону - про функціонування української мови. Неправильним він вважає й те, що державні кошти будуть спрямовувати на розвиток чужої культури, а не на відбудову нашої держави і не на розвиток української культури. На його думку, цей закон може призвести до нових випадків сепаратизму. Цю петицію не дуже охоче підтримують, але 122 підписи вона вже набрала, а попереду - понад 80 днів.

Своє невдоволення висловили і громадські організації "Товариство угорської культури Закарпаття" та "Демократична спілка угорців України". У спільній заяві вони зазначили, що прийнятий закон "не є належним інструментом реалізації положень Конституції та відповідних міжнародно-правових зобов’язань України щодо захисту прав національних меншин в Україні. Він не забезпечує належного інституційного підґрунтя та правових механізмів для захисту прав національних меншин".

Те, що є противники та критики закону -очікувано, адже національні питання надто чутливі, на них часто реагують емоційно. Цікаво, що скаже про нього Єврокомісія?

Галина Гірак