Очільниця Херсона: люди залишають місто, але життя триває
Після звільнення Херсон перебуває під постійними обстрілами російської армії. Місцева влада закликає мешканців евакуюватися, а комунальників - повертатися й відновлювати життя в місті.
Херсон - єдиний обласний центр України, що був захоплений російською армією - вже другий місяць як повернувся під контроль Києва. Але життя в місті навряд чи можна назвати спокійним: щоденні російські обстріли, які ведуться з лівого берега Дніпра, забирають життя й здоров'я людей, руйнують оселі та інфраструктуру, вулиці порожніють з першими ж сутінками. DW зустрілася із секретарем міськради, а нині очільницею військової адміністрації Херсона Галиною Луговою і поговорила про життя на передовій та перспективи відновлення.
DW: Пані Лугова, на перший погляд Херсон здається майже порожнім. Чи маєте ви точні данні, скільки людей мешкає тут зараз?
Галина Лугова: На початку війни в Херсоні жили 333 тисячі людей. Коли почалася окупація, мешканці почали стрімко виїздити попри всі ті обмеження, що були через бойові дії. За нашими оцінками, до кінця вересня - початку жовтня в місті лишалося близько 100 тисяч людей. Ще й тоді переважно всі сиділи по домівках.
Перед відступом росіяни залякували, що мешканців знищать ЗСУ. Але своїми погрозами їм вдалося переконати не так багато херсонців. Сальдо (керівник окупаційної адміністрації Херсонської області, мер Херсона у 2002-2012 роках Володимир Сальдо - ред.) тоді кричав по ефірах, що виїхало 70 тисяч людей - але ж це максимум, хто взагалі був на той час в Херсоні. Якщо б ця цифра була правильна, то в місті нікого б не залишилось. А за моєю суб'єктивною оцінкою виїхало близько п'яти тисяч людей.
Коли я прибула сюди 12 листопада, мені поставили завдання вести електронний облік усіх мешканців, завести їх до реєстрів, щоб люди могли отримувати оонівську допомогу. Ми почали заповнювати ті анкети - спочатку ж не було світла, і все це заповнювали вручну, фотографували і вже потім відправляли далі в тил, там люди вже набирали все це в програму. Так от, за такими списками ми нарахували 88 тисяч людей. Коли ж електронний реєстр запрацював, то виявили дублювання, і ми вийшли на цифру 66 800 людей на початок грудня. А зараз по факту бачимо, що допомогу отримали 45 тисяч людей. Чи це люди ще не прийшли, чи вже виїхали - не знаю.
То після звільнення в Херсоні мешканців стає знову більше, чи навпаки відбувається відтік?
Одразу після звільнення була ейфорія, особливо коли в кінці листопада дали світло й воду. Було пожвавлення, це помітно й по транспорту, й по торгівлі, й на вулицях. Але тільки прийшов перший приліт, перші постраждалі, вбиті - почався відтік. І от після "чорної суботи" знову пожвавився рух.
Скільки людей постраждали через суботню атаку?
Десятеро загиблих, в тому числі працівниця Корабельної районної ради міста - вона померла в реанімації. 68 поранених.
Як з ними впорались лікарні, чи виникли якісь незакриті потреби?
Ні, всі три лікарні міста цілком з усім справляються, вони забезпечені ліками й усім необхідним. На жаль, учора був приліт по пологовому відділенню лікарні імені Тропіних, але друге відділення продовжило працювати, приймає породіль. Життя продовжується.
Але життя доволі похмуре. Після четвертої дня вулиці фактично темні й порожні...
У людей страх. Тут така напруга, ми ж фактично фронтове місто. Бачили міст? Там 700-900 метрів і вже знаходиться ворог. Херсон звідти, як на долоні. Артилерія, "Гради", міномети, С-300... і навіть фосфорні снаряди застосовують…
Інтенсивність обстрілів різниться день у день. Чи є у вас розуміння від чого вона залежить?
Взагалі-то їх (російську армію - ред.) не можна назвати адекватними цілковито - жбурляють скрізь. І за час окупації вони дуже добре логістично вивчили місто - знають, де в нас тут критична інфраструктура й цілять по ній. На сьогоднішній день зруйновано 33 об'єкти, із 171 освітнього закладу зруйновано 48, маємо 708 зруйнованих об'єктів приватного сектору і багатоквартирних будинків - де повибивало вікна, де позносило балкони. Статистика дуже сумна й обстріли продовжуються: вчора дитячий садок, сьогодні - хлібозавод.
Думаю, тут немає жодної логіки, але одним із чинників стають їхні невдалі кроки на інших фронтах - агресія, сказ, безвихідь.
Ви перерахували пошкоджені об'єкти, але чи збирається адміністрація їх відновлювати?
Ні. На сьогоднішній день у нас працює комісія, яка тільки фіксує результати обстрілів. До комісії входять представники управління капітального будівництва, бюджету, аудиту, старости, голови районних рад. Ця комісія просто виїздить на місця обстрілів й обліковує втрати. Питання відновлення зараз не стоїть, у цьому немає жодного зиску через постійні обстріли. На перспективу - так, ми думаємо й розмовляємо з певними інвесторами і шукаємо тих, хто готовий ризикнути й поставити на Херсон, вкласти гроші у відновлення, бо відновлювати треба буде багато чого.
Звісно, об'єкти критичної інфраструктури намагаються відновлювати і Херсонобленерго, і водоканал, і наші теплопостачальники. Місто зараз забезпечене електроенергією десь на 80 відсотків, газ є переважно лише в приватних будинках, електроенергія - десь близько у 80 відсотків населення, опалення десь на 75 відсотків підключено. Теплопостачання немає в Шуменському мікрорайоні й у мікрорайоні Корабел. Останній разом із сусідньою Нафтогаванню й Антонівською громадою - ще й без води.
Мікрорайон Корабел, Острів - майже постійно під обстрілами. Туди вже перестав ходити громадський транспорт. Чи не плануєте ви відселити його мешканців кудись у більш безпечне місце?
На Острові залишилась третина населення - близько семи тисяч людей. Відновлювати інфраструктуру там немає можливості - це вкрай небезпечно. На Нафтогавані залишається ще близько 200 сімей. У людей немає роботи, вони живуть лише за рахунок гуманітарної допомоги, але все одно відмовляються звідти їхати.
Чи не розглядаєте ви варіант обов'язкової евакуації?
Я отримала від ради Корабельного району лист щодо порушення питання обов'язкової евакуації. Зараз ми обговорюємо це з обласною адміністрацією, з її очільником Ярославом Янушевичем. Нам вже вдалося евакуювати звідти 30 маломобільних людей з 200, що проживають в Корабельному районі. Інші категорично відмовляються їхати. Кажуть: "Це наш дім, це моя оселя. Чого я мушу їхати? Прийдуть мародери - все винесуть. Принесіть мені сюди мій пайок". Але ж вас убити можуть!
Але ж ці будинки, що їх люди так бережуть, все одно руйнуються й згорають внаслідок обстрілів...
І для багатьох це стає знаком, приводить до тями. Люди починають розуміти, що куля - а точніше артилерійський снаряд - дура й летить, куди заманеться. А інші навпаки після цих новин думають: "От, до мене не прилетіло, значить щастить".
На моє переконання, люди не їдуть, тому що ніхто не може гарантувати їм, за що, де саме й скільки саме вони будуть жити в евакуації. У когось немає грошей, у когось родичі прикуті до ліжка або інваліди.
То Херсон перетвориться на місто прикутих інвалідів?
На жаль, ми спостерігаємо, що переважна частина мешканців нині пенсійного віку. А ще дуже часто можна побачити і зранку, й по обіді нетверезих людей...
У вас же тут сухий закон?
Якось це не дуже зупиняє...
У місті працює кілька пунктів видачі гуманітарної допомоги, але мішенню російської атаки став навіть будинок Товариства Червоного хреста України. Чи не можливо організовувати доставку допомоги у двори, хоча б на околицях?
У нас таке організовано в приватному секторі, зокрема у селищі Антонівка. Це працює через голів квартальних комітетів, які складають списки, скільки там живе людей. У місті, на превеликий жаль, люди мають ходити в пункти роздачі допомоги, в пункти незламності. Ворог прекрасно все знає, в місті продовжують працювати "освєдомітєлі", і через це ми бачимо прильоти по тих самих пунктах незламності - у чотирьох школах, в дитячих садках. Я була в п'ятницю в пункті незламності в школі на Острові - тільки звідти поїхала, як прилетіло поруч. Зрадників вистачає.
Хіба не всі вони поїхали разом з росіянами?
Люди, які були при владі в місті до війни, а потім співпрацювали з окупантами - вони справді накивали п'ятами на лівий берег, вивозячи "всьо, шо було нажито непосильним трудом". Але далеко не всі. Сальдо був мером Херсона 10 років, під його керівництвом виросло не одне покоління чиновників. Побратими його тут позалишалися. Чого приховувати - тільки-но я на нараді щось повідомила, вже на лівому березі російська адміністрація про все сповіщена. Поліція, СБУ і ДБР продовжують арештовувати зрадників. Військова адміністрація теж залучена у цей процес, мене і саму опитують, бо я ж була в окупації до 12 квітня, була свідком цього, бачила, хто працював і що відбувалося...
Чи вам щось відомо про долю вашого шефа, мера Ігора Колихаєва?
Ні, нічого, на жаль. Від самого дня зникнення, починаючи від 28 червня, доходять лише якісь незрозумілі чутки, що хтось десь його бачив, але чуткам я не вірю. Ми всі хвилюємось і за нього, і за попереднього мера Володимира Миколаєнка, і за міського голову Голої Пристані Олександра Бабича (Миколаєнко і Бабич ще весною були заарештовані росіянами за відмову співпрацювати з окупаційною владою. - Ред.) - але нічого не знаємо.
Міськрада останні дні пише, що на відновлення інфраструктури, на повноцінне життєзабезпечення міста не вистачає робочих рук. То в місті швидше безробіття чи дефіцит кадрів?
З моменту звільнення Херсона почався процес відновлення роботи комунальних підприємств - вони були всі розграбовані, не наповнені кадрами. Частина людей зникли, частина - на лівому березі, частина - в евакуації закордоном або у мирних областях України. Позалишалися одиниці. Тож практично всі управління чи департаменти залишились без керівників, заступників, головних бухгалтерів.
Те саме і з комунальними підприємствами. От, наприклад, стратегічне комунальне підприємство - водоканал. Його директор Скобліков, тепер вже колишній, - на лівому березі, до нього багато запитань (директора комунального підприємства "Херсонський водоканал" Віктора Скоблікова українські правоохоронці ще з серпня підозрюють у державній зраді. - Ред.). Довелось призначати нового керівника. Але ж у штатному розкладі - тисяча працівників, з них у місті зараз близько 300. І люди продовжують писати заяви на звільнення, бо в їхню будівлю був приліт, вбило людину. А ті, що залишились під обстрілами, продовжують ремонтувати водогін і каналізацію.
І все таки, ви закликаєте містян їхати подалі від небезпеки чи повертатися й відновлювати Херсон?
Звісно, ми просимо мешканців у першу чергу убезпечити своє життя й життя близьких, покинути принаймні найбільш обстрілювані райони. Хоча повністю безпечних районів уже немає. Але ми й просимо забезпечити кадровий потенціал, щоб ми могли підтримувати життєдіяльність на мінімально гідному рівні - поки ми фронтове місто, поки тривають обстріли. Складно, важко, але ми працівники місцевого самоврядування, й виконавчим органам варто повернути своїх людей, віддати борг своєму місту.
Джерело: Українська служба DW
Новини від Корреспондент.net в Telegram. Підписуйтесь на наш канал https://t.me/korrespondentnet