Повернення. Кого з видатних українців перепоховають на рідній землі

В рамках заходів вшанування воїнів-захисників України згадують про те, що слід перепоховати у рідній землі видатних борців за незалежність нашої держави, чий прах спочиває на чужині.

Посмертна історія Олександра Олеся

Про те, що держава має повернути на рідну землю видатних борців за незалежність, днями згадали під час круглого столу"Пантеон Героїв: як увіковічити пам’ять тих, хто віддав життя за Україну", що відбувся у Military Media Center.

Один з учасників дискусії пресофіцер 112 бригади ТРО ЗСУ, кандидат політичних наук Андрій Ковальов звернув увагу на те, що, крім нашого морального обов’язку перед видатними українцями, є ще й суто практичний бік цієї справи. Річ у тім, що законодавства Німеччини, Бельгії, Нідерландів та інших країн передбачають, що могила існує доти, доки хтось оплачує її оренду. Без продовження оренди пам’ятник зносять, тіло ексгумують і переносять до, умовно кажучи, братської могили, а звільнене місце знову передають в оренду. Нині могили українських героїв за кордоном рятують активісти, але вони не можуть робити це вічно.

"Таких могил великих українців тисячі, і українська держава має їх врятувати", - вважає Ковальов.

Нагадаємо, що 29 січня 2017 року в Києві на Лук'янівському цвинтарі перепоховали українського поета та дипломата УНР Олександра Олеся і його дружину Віру Кандибу, прах яких був примусово ексгумовано в Чехії, на Вільшанському цвинтарі Праги. Поет помер у липні 1944 року, через місяць після того, як дізнався, що у концтаборі Заксенгаузен під час допиту загинув його син - письменник та один із лідерів ОУН Олег Ольжич. Віра Кандиба пережила його на кілька років. У Чехії могили поета та його дружини доглядав і регулярно сплачував необхідну ренту виходець з України Володимир Михайлишин. Але після смерті цієї людини його син вирішив поховати батька саме в тій могилі, де спочивали Олесь та його дружина. Тому, на жаль, ексгумація їхніх останків була примусовою. Цей випадок став показовим для того, щоб Україна звернула увагу на тих своїх дітей, які знайшли останній притулок у чужому краю.

"Напевно, настав час перевозити останки, бо кожен хотів би спочивати у своїй землі", - сказав під час жалобної церемонії перепоховання Олександра Олеся дисидент і багаторічний радянський політв'язень Микола Горбаль. На його думку, це був лише початок. Адже ще слід повернути на батьківщину Пилипа Орлика, Степана Бандеру, Євгена Коновальця, Симона Петлюру, Нестора Махна, Павла Скоропадського, Володимира Винниченка, Івана Багряного та багатьох інших.

Президент Володимир Зеленський під час святкування 30-річчя незалежності України також згадав тих українців, які виборювали Україну, але поховані за кордоном. І пообіцяв  повернути їх на рідну землю.

На Смоленському цвинтарі спочивав 58 днів

Напевно, найвідоміша історія посмертного повернення на рідну землю - перепоховання Тараса Шевченка 22 травня 1861 року в Каневі на Чернечій горі. Помер Кобзар 10 березня того ж року в Санкт-Петербурзі і був похований на Смоленському цвинтарі, де спочивав 58 днів. Але у своєму "Заповіті", написаному 1845 року, він просив поховати "на Вкраїні милій", тому близький друг поета Михайло Лазаревський домігся дозволу на перепоховання Тараса в Україні. До Москви домовину везли залізницею, а звідти - на конях за маршрутом: Серпухов - Тула - Орел - Волобуєв - Кошелівка - Дмитрівка - Севськ - Есмань - Глухів - Кролевець - Батурин - Борзна - Ніжин - Носівка - Козелець - Залісся - Бровари - Київ.

За спогадами друзів та рідних поета, обираючи місце поховання, обговорювали два варіанти: Щекавицький цвинтар у Києві та Канів. Зупинились на останньому. Після відспівування у церкві Різдва Христового на Подолі в Києві, поет вирушив Дніпром до свого останнього притулку на пароплаві "Кременчук". По всьому шляху, починаючи з Санкт-Петербурга, збиралося багато людей різних станів та різного віку, вони у скорботі схиляли голови над домовиною поета.

Незадовго до того, як Україна стала незалежною, 19 листопада 1989 року, у Києві на Байковому кладовищі були перепоховані останки українських патріотів - політв'язнів Олекси Тихого, Юрія Литвина та Василя Стуса, закатованих у ГУЛАГу - у в'язниці в селі Кучине Чусівського р-ну Пермського краю в 1984-1985 роках. Їхній похорон був багатолюдним, хоч і пройшов під наглядом співробітників КДБ: перебудова все-таки давала деякі послаблення режиму, проте спецслужби все ще були "при виконанні".

Віртуальний некрополь

У листопаді 2020 року Український інститут національної пам'яті (УІНП) запустив онлайн-ресурс "Віртуальний некрополь української еміграції", на якому зібрано та відкрито для всіх інформацію про поховання українців, які розвивали українську державність, українську науку та культуру.

"УІНП створив інтерактивний інструмент, за допомогою якого Україна як держава та громадські об'єднання зможуть ефективно взаємодіяти та здійснювати роботу з обліку, пошуку та збереження поховань української еліти за кордоном", - зазначив на презентації проєкту один із його ініціаторів та координаторів начальник відділу обліку та збереження місць пам'яті УІНП Павло Подобєд.

На старті сайт "Віртуальний некрополь української еміграції" містив дані про більш ніж 2600 поховань на 284 цвинтарях усього світу, нині ця кількість збільшилася до понад 18 тисяч захоронень. Відвідувачі сайту досить швидко та безкоштовно мають змогу знайти інформацію про могилу відомого українця за його ім'ям та прізвищем, датою та місцем народження чи смерті. Кожній видатній особі присвячена окрема сторінка, що містить біографічну довідку, координати та фото могили, відомості про стан місця поховання та статус оплати.

Запуск цього проекту готували близько трьох років - потрібна була кропітка підготовча робота. Припускають, що у ньому можуть бути зібраними дані про поховання понад 250 тисяч видатних українців, які зробили свій внесок у нашу історію, науку та культуру, але поховані за кордоном.

Напевно, ті наші відомі співвітчизники, чий прах перенесуть в Україну, останній свій прихисток знайдуть в Національному історико меморіальному заповіднику "Биківнянські могили". Адже саме там відведено ділянку під Національне військово меморіальне кладовище. Перші поховання на ньому планують здійснити восени 2023 року.   

Галина Гірак