Як діти героїв війни оговтуються від пережитого
Представники Нацгвардії звернулись до благодійного фонду в США аби дати можливість дітям з України відпочити в Штатах.
Діти, які залишились без батька відправились у подорож до штату Колорадо. Там їх приймали американські сім’ї - вихідці з України. Якою була подорож та чим запам’яталась дітям?
Схожі долі та здійснення мрій
“Після того, як до нас звернулись представники Нацгвардії з проханням організувати поїздку дітям героїв війни до США, ми взялись за справу. Під час перебування дітей в Колорадо був створений розклад заходів на кожен день”, - згадує Олена Бутенко, одна із засновниць благодійного фонду Ukraine Aid Fund.
За її словами, діти катались на американських гірках, їздили в гори, малювали, відвідували американську школу, були в “Океанаріумі”, в тематичному парку “Буш Гарден”.
“Ми намагались відволікти їх від тяжких спогадів і подарувати гарні емоції”, - каже Бутенко.
14-річний Лев Добронравов до поїздки в США не дуже любив подорожі. Але від теплої зустрічі, яку йому та іншим дітям влаштували у Штатах, його думка кардинально змінилась. Зараз він навіть мріє навчатись в коледжі Колорадо.
За словами його мами Наталії Добронравової, хлопчик гарно малює та мріє стати або графічним дизайнером або архітектором.
Сім’я, яка прийняла хлопця в США готова йому в цьому допомогти. Поки що ідея на стадії обговорення, проте хлопець для себе вирішив, що якщо вона реалізується, то він вивчиться в США, а потім повернеться до України.
Для сестри Льва 11-річної Варвари поїздка до Колорадо теж виявилась вдалою.
“Доня вчилась в Україні до війни їздити на конях і мріяла мати власного. У сім’ї Міли та Бориса Каган є два коні і Варя мала можливість на одному з них покататись”, - каже Добронравова.
Жінка, яка приймала брата та сестру в Колорадо Міла Каган пригадує, як дівчина годувала коней, давала їм пити, та як вона відчула, що серце дитини наповнюється теплом.
Це той рідкісний випадок, коли зірки збіглися і дві сім’ї потоваришували. Варя мріяла про коней і саме їй випала нагода опинитись у сім’ї, в якій їх тримають. А ще дід Бориса Кагана загинув під Києвом, так само як батько Варі та Льва.
“Коли ми почули, що благодійний фонд “Ukraine Aid Fund” шукає сім’ї, які могли б прийняти у себе дітей з України під час їх подорожі до США, ми відгукнулись, а нам сказали, що всіх дітей, крім Льва та Варі Добронравових вже “розібрали”. Тож ми запросили брата з сестрою і це виявилась доленосна зустріч, - пригадує Каган.
За її словами, діти, які гостювали у них так їм сподобались, що чоловік і досі пригадує жарти хлопця, а вона сама возить подушку дівчини в машині.
“Варя і Лев дуже чемні діти. Пригадую, як я приготувала їм український борщ, коли ми зустрілись і як вони не брали ложок до рук доти, доки ми з чоловіком не почали їсти”, - каже жінка.
За її словами всі діти з України розчулили її до сліз.
“У мене були сльози на очах, коли я бачила, як діти з різних куточків України тримались за руки, коли спускались з гори на тюбінгах та співали “Червону руту”. Їм було лячно, але вони підтримували один одного”, - пригадує Каган.
За словами Добронравової, її чоловік загинув у селі Гута-Межигірська, Київської області під час виконання бойового завдання. Він захищав рідну землю від окупантів.
“Мій чоловік із сім’ї військових, коли почалась війна він пішов захищати Батьківщину. Після того, як я довгий час не могла з ним зв’язатись, ще цілих два місяці мала надію, що він живий та потрапив в полон. Але мої сподівання виявились марними. Діти дуже болісно сприйняли цю новину, бо у них був тісний зв’язок із батьком”, - згадує жінка.
За її словами, погоджуючись на подорож сина та доньки до США, вона хотіла, щоб вони побачили, що є інший світ, світ у якому немає війни і в якому людина людині друг. Сім’ї з США вдалося розтопити дитячі серця.
А нещодавно, за словами Міли Каган, діти з американської школи відправили дітям з України подарунки з побажаннями перемоги нашій країні.
Океан Флориди нагадав Азовське море
14-річну Крістіну Мордік сім’я з Колорадо, почувши, що дівчина з Маріуполя і сумує за морем, вирішила повезти до Флориди.
“Крістіна, коли побачила океан просто побігла до води. Я ледь не розплакалась, а ще вона була у захваті від американських гірок і акваріуму в Тампі”, - пригадує Рімма Епстейн.
Сама Крістіна каже, що океан у Флориді нагадав їй рідне Азовське море. А ще їй дуже сподобалось кататись на тюбінгах у Колорадо.
“Так цікаво, коли ти під час однієї подорожі потрапляєш із зими у літо. Ще вчора катався на тюбінгах у Колорадо, а сьогодні плаваєш в океані у Флориді”, - пригадує дівчина.
Після того, як батько Крістіни загинув, боронячи Маріуполь, а мати сім місяців пробула у полоні у росіян дівчині потрібні були позитивні емоції.
“Тато міг виїхати з Маріуполя, коли розпочалось повномасштабне вторгнення. На відміну від мами, яка підписала контракт з батальйоном “Азов”, він був на вільному наймі, проте він вирішив залишитись зі своєю дружиною, а нас з сестрою відправив до Івано-Франківська”, - згадує дівчина.
Тато Крістіни загинув, коли поїхав за генераторами для одного з бункерів металургійного комбінату “Азовсталі”. Його машину розстріляли, він був тяжко поранений і загинув через сильний біль на операційному столі.
Мама дівчини шила білі прапори з червоним хрестом для мирних мешканців Маріуполя, які знайшли прихисток на підприємстві “Азовсталь”. Завдяки цим прапорам вдалося врятувати багато життів.
“Мама - єдина жінка з десяти, які ховались від окупантів в одному з бункерів “Азовсталі”, якій вдалося вижити”, - каже дівчина.
Крістіна згадує, яким щастям було обійняти рідну людину після 7 місяців розлуки з нею.
“Ми з сестрою Владиславою, якій 21 рік, кожного дня цікавились її долею та зв’язувались з Координаційним штабом з питань захисту прав осіб, депортованих або примусово переміщених у зв’язку зі збройною агресією проти України. Зустріч відбулась у Чернігові, у мами виявилась зламаною рука, але вона була живою і це справжнє щастя”, - пригадує Крістіна.
Малювали дружбу
Про те що 11-річна Софія Єпринцева поїде у подорож до США вона дізналась останньою з дітей.
“Хтось відмовився, нам подзвонили з Нацгвардії і запитали, чи є у Соні закордонний паспорт та чи хоче вона поїхати у Колорадо у подорож. Паспорт у доньки був і ми вирішили погодитись на пропозицію.” - каже мама Соні Ольга Єпринцева.
Тато Софії пішов добровольцем у лави Збройних сил України та загинув у селі під Харковом.
“Він був водієм БТР та загинув від прямого влучання снарядом у збройну машину. З ним було ще двоє чоловіків, одному вдалося врятуватись: його вибуховою хвилею викинуло з автівки”, - пригадує Ольга.
Після постійних обстрілів Харкова, де проживала сім’я, жінка вирішила забрати дочок і поїхати до Франції.
Трохи згодом від сусідів дізналась, що у будинок потрапив снаряд.
“Добре, що нас там вже не було”, - каже Ольга.
Соня каже, що найбільше її вразила сім’я, в якій вона зупинилась.
“У них є традиція - у неділю їх дорослі вже діти приїжджають до батьків та готують разом сніданок. Це так зворушливо”, - згадує Софія.
За словами дівчини її оточили в сім’ї Інни Князєвої турботою та ласкою. Там було затишно і спокійно.
А ще Софія знайшла собі в США подружку - Варю Добронравову з Києва, ту про яку ми писали вище.
Обидві дівчини гарно малюють і після того, як Софія обійняла Варю на фото, та зробила малюнок, на якому одна дівчина тримає у долонях голову іншої. Малюнок повторив реальну фотографію.
“Це дуже зворушлива історія - вона про підтримку, дружбу та взаєморозуміння в такі важкі часи. У дівчат схожа доля - в обох на війні загинув батько”, - каже мама Соні.
Попри те, що дівчата мешкають у різних містах, вони намагаються підтримувати зв’язок і далі.
“У дітей війна забрала дитинство. І такі подорожі наповнюють їх гарними враженнями і повертають їм те, чого їх окупанти намагаються позбавити - віру в людство”, - каже Єпринцева.
Мами, які приймали дітей у США, згадували, що вони під час візиту до Колорадо почали посміхатися, чого не робили довгий час після загибелі батьків.
“Нам вдалося повернуть діточок до нормального життя і надати віру у майбутнє”, - каже Рімма Епстейн.
Вікторія Хаджирадєва