Лякає невідомість: що знають рідні про полонених з Оленівки
Минув рік з того часу, як захисники "Азовсталі" за наказом вищого командування вийшли з меткомбінату. Незважаючи на обіцяну безпеку, частина з них невдовзі опинилася в епіцентрі теракту, влаштованого окупантами в Оленівці.
Організоване вбивство
Вони майже три місяці героїчно тримали оточений ворогом Маріуполь. Сумарну потужність випущених по місту снарядів експерти прирівнюють до атомної бомби, скинутої на Хіросіму. Без достатньої кількості боєприпасів, їжі, води та медикаментів, вони блокували подальше просування ворога. Знесилені, заради збереження життя, почали виходити з меткомбінату 16 травня минулого року. Безпеку гарантували ООН і МіжнароднийкомітетЧервоного Хреста. Останніми, 20 травня, вийшли командири. Президент Володимир Зеленський 6 червня 2022 року повідомив, що на тимчасово окупованих територіях може перебувати понад 2,5 тисячі військовополонених з "Азовсталі".
Їхні рідні не мали інформації про них, але сподівалися, що вони скоро повернуться додому. Та сталося непоправне.
"У ніч на 29 липня на території колишньої виправної колонії в окупованому селищі Оленівка (Волноваський район Донецької області) в результаті вибуху було зруйновано будівлю, де утримувалися українські військовополонені, зокрема, з заводу "Азовсталь". Кілька десятків українських військовополонених загинули й більше ста дістали поранень. Вчинений вибух став цинічним терористичним актом РФ, військовою провокацією, метою якого, ймовірно, було приховування воєнних злочинів, вчинених російською стороною проти українських військовополонених. Можна стверджувати, що на території колишньої виправної колонії в смт Оленівка відбулося організоване вбивство українських військовополонених", - зазначив Уповноважений з прав людини Дмитро Лубінець.
Наступного дня після трагедії в ефірі телемарафону він заявив, що Україна почала процедуру повернення тіл тих, хто загинув у Оленівці.
Згідно з доповіддю Управління Верховного комісара ООН з прав людини, за день до теракту 193 захисники "Азовсталі" перевели з колонії в окремий барак, перероблений нашвидкуруч під житловий з промислового ангару. Одразу після вибуху йшлося про 48 загиблих, згодом виявилося, що ще двоє померли дорогою в лікарню. В опублікованих списках РФ двоє військовополонених були внесені в обидва списки, вважали, що не довезли саме їх. Але нині відомо, що обоє - живі. На жаль, медичної допомоги вчасно не надали іншим полоненим, яких Росія зазначала в списку поранених. То ж важкопораненими, за даними сторони агресора, можна вважати 71 людину. Утім, точна кількість загиблих, поранених та вцілілих внаслідок теракту досі встановлюється.
Винних мають покарати
У кожної родини захисників Маріуполя - своя історія. Владислава поховали першим з усіхоборонців "Азовсталі" - з ним попрощалися 12 листопада 2022 року.
"Він був у списках, які оприлюднювала російська сторона після теракту, серед поранених. Чекали його. Коли у вересні повернулися за обміном полонені, сподівалися, він буде серед них. Але - не було. А напередодні жінки, чиї чоловіки за тими ж списками вважалися загиблими, проходили тестування ДНК. Ми з донькою пішли, як кажуть, за компанію, і дитина здала ДНК. Потім хлопці, що повернулися з полону, сказали, що відразу після вибуху бачили Владика, він був поранений, але в лікарні його не було. Жевріла надія. Та 31 жовтня нам зателефонували і сказали, що збіг ДНК - на 98%. Це був удар. Потім слідча показала фото: його обличчя не постраждало і я впізнала чоловіка", - розказує дружина оборонця Маріуполя Світлана.
До 2022 року їхня родина жила на півдні країни. Чоловік займався підприємництвом - ставив супутникові антени, а раніше працював правоохоронцем. Коли ворог прийшов на нашу землю, вирішив стати на її захист. Після повномасштабного вторгнення змусив дружину з донькою виїхати в евакуацію, а про себе казав, що все добре.
"Пізніше дізналася від побратима Владислава, що в Оленівці у нього було черевне поранення. Припускають, що він ще був живий близько п’яти годин. Чоловік, який розказував це, лежав біля нього після вибуху в бараці. Поранення було тяжким, з величезною втратою крові. Медичну допомогу надали лише наші ж хлопці з "Азовсталі", але все, що вони могли зробити з того що мали - перемотали бинтами, та кров все одно не спинили. На світанку, десь о 5-й годині, їх завантажили в КАМАЗ і повезли в лікарню. Влад свідомості не втрачав. А коли біля медзакладу хлопців витягували з кузова, спочатку зняли того побратима, який все це розказав, і він почув, що хтось сказав про того, кого вивантажили наступним: "Этот уже готов". Напевно, це був мій чоловік", - каже Світлана.
Вона пригадує останню розмову, коли Владислав ішов у "почесний полон". Був упевнений, що скоро приїде, бо ж за їхнє життя ручалися інші країни та поважні організації. Але, про всяк випадок, залишив свої дані у Червоному Хресті, а трохи раніше передав дружині свої нагороди.
"Поки що не можу назвати себе вдовою. Йому було 47. Прожили разом 20 років. Тяжко. Легше, коли поруч такі самі жінки, як я. Розуміємо одна одну, і разом добиваємося, щоб вибух в Оленівці офіційно визнали терактом, адже винні мають відповісти за свій злочин", - впевнена жінка.
У Наталії ще жевріє надія на те, що її 29-річний син Женя - живий, хоч у списках росіян він - серед загиблих.
"Вранці після тієї страшної ночі, коли в Оленівці стався теракт, їхала в маршрутці і зайшла в інтернет. Побачила вигорілі ліжка - ніби струмом пронизало. Потім, не пам’ятаю навіть, куди бігла і що кричала. Телефонувала у Червоний Хрест, в інші інстанції - ніхто нічого не знав. Потім ще знайома сказала, що Женя - у списку загиблих. Але ж то дані російської сторони, не підтверджені, досі не хочу їм вірити. Усім, хто висловлює співчуття, кажу, що то неправда. Чекала, що у черговий обмін полоненими він повернеться. Але не повернувся, і інформації - ніякої. Здавали ДНК, і в квітні нам сказали, що є перше співпадіння - невеликий відсоток. Досліджуватимуть далі. Але я живу тим, що його загибель - неправда, за це і тримаюся. Чекатиму сина завжди", - ледь стримує сльози жінка.
Вона вірить, що сон, який наснився доньці у ніч теракту, був віщим: вулицею повз їхній будинок у селищі на Херсонщині йшла колона чоловіків у чорному одязі, з них щось сипалося. А Женя у такому самому темному вбранні сидів у дворі поруч з рідними, і казав, щоб не боялися, бо то - його побратими. Коли дізналися, що сталося в Оленівці, зрозуміли, що то сипався попіл.
"Але ж Женя був з нами, віримо, що повернеться", - каже Наталія.
Їхнє селище з 10 березня до 4 жовтня минулого року було окупованим ворогом, тому родина з двома старенькими бабусями була в евакуації, доки наші військові не вигнали загарбників. А ті, як і скрізь в Україні, людей, що лишалися вдома, мучили і вбивали, все понівечили, розбили, залишили руїни. А насамкінець крали все що на очі потрапляло: в школі забрали навіть лазерні указки, чашки та діжки з квітами.
"На російському сайті показували, як полонені виходили з Азовсталі. На фото ми побачили Женю, здивувалися, що він був з бородою. Виносив на собі досить міцного хлопця, хоч сам навіть в мирному житті при зрості 1,8 м важив 60 кг, а за час повномасштабного вторгнення сильно схуд, здалося, що вдвічі. Останній раз телефонував 20 червня, вже з Оленівки - якось вдалося. Питав, як ми живемо. А про себе, як завжди: все добре, але хотілось би скуштувати бабусиних коржиків. Вони, бідні, дуже голодували", - пригадує Наталія.
Об’єдналися, щоб знайти правду
Анастасія вірить, що свого чоловіка Артема дочекається з полону.
"Останній раз спілкувалися 18 червня минулого року, коли вони вже були в Оленівці. Він був упевнений, що в серпні буде вдома. А 29 липня росіяни підірвали їхній барак. На ранок у списках на ворожих Telegram-каналах знайшла його серед поранених. На "Азовсталі" він уже мав поранення. Наші медики, як могли, прооперували, але уламок від міни лишився в тазу - його не витягти без рентгену. Кілька днів був нерухомим, але потім почав ходити, у полон ішов своїми ногами. 4 серпня бачила репортаж росіян з донецьких лікарень. На відео був і Артем, але обличчя - його, а тіло 12-річної дитини. Дуже схуд, напевно, кілограмів 40 лишилося. Він навіть звернувся до мене: сказав, Настя, я майже живий, майже здоровий, лікуюся і чекаю на обмін, не переживай. З того часу - ніякої інформації, хоч, як і всі жінки, зверталася у всі інстанції. В Червоному Хресті не підтвердили дані росіян, а в ООН створили кейс мого чоловіка і передали російській стороні, яка вже тривалий час відмовчується", - розказує жінка.
Чоловік Марії Сергій теж після теракту був у списках поранених. Вони разом з 2018 року, а одружилися дистанційно торік 27 квітня, коли він був у Маріуполі. Марію підтримали і привітали побратими Сергія, але обручок вона не купувала - відклала це до повернення чоловіка.
"19 травня минулого року побачила його у російських новинах, які публікували відео виходу з Азовсталі. Потім контактувала з його військовою частиною, де підтвердили, що Сергій вийшов з "Азовсталі" за наказом. Телефонувала в усі інстанції – в Національне інформаційне бюро, СБУ, Координаційний штаб з питань поводження з полоненими, Нацполіцію. Всюди подала заявки про те, що чоловік вийшов з "Азовсталі"і перебуває в полоні. З Червоним Хрестом багато разів намагалася зв’язатися, але марно. Тільки після теракту в Оленівці мені зателефонували звідти і пообіцяли, що спробують отримати доступ до поранених і в колонію в Оленівці. Але все лишилося на рівні намагань. В ООН створювали для розслідування злочину в Оленівці моніторингову групу, яка була розформована, не виконавши свого завдання", - каже Марія.
Після обміну, який відбувся 21 вересня минулого року, їй телефонував звільнений з полону побратим чоловіка і сказав, що в Сергія поранення ноги. Вже друге - перше він отримав у Маріуполі. Зараз, напевно, він десь в Росії. Але куди б не зверталася, ніякого офіційного підтвердження не отримує. Подібне переживає кожна родина полонених з Оленівки. Тому рідні постраждалих об'єдналися і створили "Olenivka Families Community".
"Понад пів року після теракту ми сподівалися, що міжнародні організації займаються розслідуванням і Україна отримає достовірні списки поранених та загиблих. Але 5 січня 2023 року моніторингова місія ООН була розформована, так нічого й не зробивши. Тому ми об'єдналися і сформували "Olenivka Families Community". Поки що це ініціативна група, але вже створюємо громадську організацію. Можливо, з нею будуть більше рахуватися, ніж окремо з кожною з нас. Адже вибух бараку - це не лише зруйновані стіни, а й понад 50 загиблих, більше сотні поранених - і вони досі в полоні", - заявили у новоствореній спільноті.
11 жовтня 2022 року Україні вдалося повернути тіла загиблих в Оленівці. Їхня ідентифікація триває досі. З деякими воїнами вже прощаються рідні. Минає 10-й місяць після теракту, а запитань більше ніж відповідей. Головною метою створеної спільноти є відновлення міжнародного розслідування та першочергове повернення з полону військових, котрі вижили під час теракту. Але в Женеві, в офісі ООН, повідомили, що шансів знову розпочати розслідування майже немає, бо російська сторона не допускає на місце трагедії. То ж дивно, що ця організація виступала гарантом безпеки, коли наші захисники виходили з Маріуполя.
У кожної родини наших військовополонених - свій біль. Але, об’єднавшись, вони сподіваються, що разом вдасться знайти відповіді на всі дошкульні запитання.
Галина Гірак