План Анаконда: навіщо Трампу знову знадобилася Гренландія

Здається, Сполучені Штати не відступають від ідеї отримати у своє розпорядження Гренландію. І цей намір далеко не пояснюється лише простою забаганкою або ж відволіканням від внутрішніх американських проблем.

Пінг-понг пропозицією та її відхиленням

Питання можливого переходу Гренландії під контроль США вперше публічно з’явилося у 2019 році, під час першого президентського терміну Дональда Трампа. Американські медіа тоді повідомили, що президент США серйозно розглядав ідею придбання Гренландії у Данії як стратегічний крок для посилення позицій США в Арктиці.

Жодної формальної угоди або офіційної фінансової пропозиції Данії чи Гренландії у тому випадку так і не було оприлюднено. Водночас адміністрація Трампа у 2019-2020 роках посилила практичну присутність США на острові: було відновлено американське консульство в столиці Гренландії Нууку, а також оголошено про фінансування інфраструктурних та економічних проєктів.

При цьому європейські партнери США та представники НАТО тоді сприйняли ідею купівлі Гренландії як політичний жест без реального продовження, але водночас наголосили на необхідності поваги до суверенітету Данії та автономного статусу Гренландії.

Після "другого пришестя" Трампа тема Гренландії знову з’явилася у публічному просторі. Наприкінці 2025 - на початку 2026 року президент США вчергове заявив, що контроль над Гренландією є критично важливим для американської та глобальної безпеки в Арктичному регіоні.

За повідомленнями західних медіа, риторика цього разу була жорсткішою, ніж у 2019 році, і вже не обмежувалася лише економічними аргументами.

Радник президента США з питань зовнішньої безпеки Стівен Міллер, зокрема, заявив наступне:

"Ніхто не зміг би зупинити Сполучені Штати від встановлення контролю над Гренландією".

Й ці слова знову-таки викликали різку реакцію в Європі та серед союзників США.

Так, прем’єр-міністер Данії Метте Фредеріксен у січні 2026 року вчергове наголосила, що позиція Копенгагена залишається незмінною:

"Гренландія не продається. Гренландія належить гренландському народу".

Влада Гренландії також публічно відкинула будь-які натяки на можливий примус або тиск з боку США. Прем’єр-міністр острова Єнс-Фредерік Нільсен підкреслив, що такі розмови є неприйнятними та суперечать принципу самовизначення народів.

"Діалог має відбуватися з урахуванням того, що статус Гренландії заснований на міжнародному праві та принципі територіальної цілісності", - додав він.

Між тим речниця Білого дому Керолайн Левітт у коментарі ABC News знову днями вперто підтвердила, що Трамп і його радники обговорюють ряд варіантів придбання Гренландії і що "залучення американських Збройних сил завжди є одним із варіантів".

Вона наголосила, що Трамп "чітко дав зрозуміти, що придбання Гренландії є пріоритетом національної безпеки США і має важливе значення для стримування супротивників в Арктичному регіоні".

"Президент і його команда обговорюють низку варіантів досягнення цієї важливої зовнішньополітичної мети, і, звичайно, використання Збройних сил США завжди є варіантом, який може використати головнокомандувач", - сказала Левітт.

Водночас спікер Палати представників Майк Джонсон у відповідь на запитання, чи згоден він з військовими діями в Гренландії, зазначив, що ні.

"... Я не вважаю це доречним", - сказав Джонсон.

Це не може бути лише "червоним оселедцем"

Але, у будь-якому випадку, наміри США щодо цього стратегічно розташованого острову доволі прозорі й однозначні.

Але чому чергова порція заяв з цього приводу роздається саме зараз? Чи можна пояснити це лише запамороченням від успіху у Венесуелі? Або ж тим самим "червоним оселедцем" (англійська ідіома, яка означає щось оманливе, що відволікає від дійсно важливого або просто реально обговорюваного - ред.), у даному випадку від скандальних файлів Епштейна, котрі так заважають Трампу на початку перегонів по довиборах у Конгрес? Або ж це просто черговий бзик ексцентричного американського президента?

Й хоча деякі політологи та політтехнологи переконані у тому, що всі ці версії мають право на життя, правда, схоже, набагато складніша.

На думку політолога, політтехнолога та соціолога Віктора Небоженка, США зараз впроваджують стратегію, аналогічну плану Анаконда, котрим СРСР лякав після Другої світової своє населення, наполягаючи на оточенні ворогами, тобто Заходом.

"Ви пам'ятаєте, а може, не пам'ятаєте, колись малювали карту Радянського Союзу, і там великими літерами писали: американський план Анаконда. Я це пам'ятаю. І на карті світу малювали, що по периметру Радянського Союзу довкола були американські бази військові з ядерними боєголівками. І всі були нажахані: Анаконда. Так ось, зараз ситуація також цікава. Щоб ми не говорили про міжнародні відносини, про те, що сьогоднішній міжнародний устрій розвалюється, вже добре видно те, що я називаю "кільцями Сатурна", - зауважив він у інтерв’ю Людмилі Немирі.

"Кільця Сатурна", за трактовкою Небоженка - це намагання Штатів взяти під контроль всі головні торгівельні світові шляхи, випередивши при цьому Китай. І американцям це досі доволі успішно вдається.

"Коли починався Трамп, через кілька днів після того, як він став президентом, він негайно накинувся на Панамський канал і вигнав звідти китайців як спочатку, так і з кінця. Й ніхто не звернув уваги. Коли він поїхав в Анкорідж, він досяг демонстрації американських літаків неподалік від Берингової протоки, а це пов'язано зі знаменитою мрією Китаю рухатися Північним морським шляхом. Є найбільший Суецький канал, Берингова протока, Гібларський канал, Панамський канал. Це те, що американці вже контролюють. Вони контролюють світову систему", - нагадав він.

А далі, з словами експерта - наступний рівень, вже менший. Тут уже з'являються такі країни, як Венесуела та Гренландія.

"І якщо Данія домовиться зі Сполученими Штатами, а я думаю, що у двадцять шостому році це може статися, ми побачимо урочисте укладання угоди Сполучених Штатів та Данії про розміщення сильної, потужної системи військових баз у Гренландії, тому що це перекриває вихід із Північного морського шляху. Так от, дивіться, наступне коло - це Росія з Китаєм, це Гренландія, це Куба. Це друге коло. Це Венесуела. І це Іран", - припускає Небоженко.

Ірина Носальська