ВН: Хрест на хрест
1020-річчя хрещення Русі може стати черговою проблемою у взаєминах Москви і Києва, пише Іван Сухов у сьогоднішньому номері газети Время Новостей.
Підготовка до призначених на кінець тижня урочистостей з нагоди 1020-річчя Хрещення Русі в Києві нагадує передвиборні баталії: Київ заклеєний численними вітальними плакатами. Найчастіше зустрічаються портрети вселенського патріарха Варфоломія I, якого Україна збирається вітати вже сьогодні. Іноді владика Варфоломій стоїть пліч-о-пліч із президентом України Віктором Ющенком. І напис під зображенням, безперечно, змонтованим, адже президент досі ще не зустрічався з патріархом, говорить: "Україна - спадкоємиця Київської Русі". Дуже рідко зустрічаються портрети Патріарха Московського і всія Русі Алексія II з підписом: "Україна вітає свого патріарха". Портретів Алексія явно бракує: виникає відчуття, що Московська патріархія готувала його приїзд із менш ретельно й значно економніше, ніж католики, яких в Україні меншість, - візит Папи Іоанна Павла II у 2001 році.
Весь цей поліграфічний бум викликає мимовільні асоціації з наближенням важливого футбольного матчу, перед яким на вулиці виходять фанати в кольорах своїх команд. Головний редактор російського журналу "Политический клас" Віталій Третьяков, який виступив у Києві на присвяченій 1020-річчю міжнародної конференції, зауважив песимістично, що від ювілею може бути більше шкоди, ніж користі. І згадав про 1000-ліття хрещення Русі в 1988 році, яке відзначали з великою помпою і за сприяння союзної влади, яка через три роки пішла в небуття разом із країною.
До приїзду у Київ 232-го константинопольського патріарха Варфоломія I українська влада готується майже так само, як до візиту понтифіка. Хоча їхній статус важко порівняти - у православ'ї немає властивої католицтву традиції єдиноначального і непогрішного божого намісника на землі, і владика Варфоломій є лише "першим серед рівних". За кілька тижнів до урочистостей заступник глави секретаріату президента України Юрій Богуцький згадав про те, що вселенський патріарх збирається обговорити в Києві можливість створення української помісної православної церкви, тобто визнану православними усього світу і незалежну від Москви.
Це позбавило сну тих, хто намагається боротися за збереження України в російській "цивілізаційній орбіті". Вселенського патріарха відразу назвали пастирем без пастви, підданим мусульманської держави, хоча своїм пастирем його вважають як мінімум тисячі жителів Грецького архіпелагу, а його місцеперебування в Стамбулі залишається найважливішим символом не тільки для православного, але і для усього християнського світу. Проте першому заступникові голови комітету Держдуми у справах СНД і зв'язків зі співвітчизниками Костянтину Затуліну сказані в зв'язку з візитом владики в Київ слова про майбутню єдність української православної церкви нагадують про оруелівську двозначність: він вважає, що спроба об'єднання, фактично, означає новий розкіл між Москвою і Києвом.
Проте, розколоти українську православну громаду більше, ніж зараз, важко: в Україні існують одночасно три православні конфесії. Причому дві з них - Українська православна церква Київського патріархату й Українська автокефальна православна церква, фактично, не можуть вважатися офіційно визнаними. У православній традиції їх називають самосвятськими. Це розмаїття є плодом двох територіально-ієрархічних та ідейних відділів Російської православної церкви - спочатку в зв'язку з революційними подіями 1917-1918 року, а потім у зв'язку з падінням Союзу в 1991-му. Крім трьох православних конфесій існує ще велика громада грекокатоликів, які зберігають вірність православним догматам і обрядам, але визнають Папу і верховенство Рима, невелика власне католицька меншина і низка старообрядницьких общин.
Гіпотетичне об'єднання православних церков, про яке говорять лише в зв'язку з висловленням мирського чиновника з президентського секретаріату, могло б, на думку учасників цієї несвяткової дискусії, відбутися, якби константинопольський патріарх раптом визнав Українську православну церкву Київського патріархату, зустрівся з її предстоятелем, владикою Філаретом, а ще краще прийняв би церкву під свій омофор. При цьому сам Константинопольський патріархат, принаймні перед візитом Вселенського владики в Київ, слав досить зрозумілі сигнали, що Варфоломій I не збирається зустрічатися з "самосвятами" і взагалі їде в Україну як гість Алексія II, глави єдиної "офіційної" православної конфесії країни.
Алексій II збирається відвідати урочистості в Києві і побувати разом з президентом Віктором Ющенком у Львові і Криму, де у візантійському Херсонесі прийняв хрещення святий рівноапостольний князь Володимир Святославович. Московська патріархія, природно, схильна ігнорувати в протокольному плані будь-яку активність УПЦ Київського патріархату й автокефальної УПЦ. Завсектором публікацій Відділу зовнішніх церковних зв'язків Московського патріархату протоієрей Олександр Макаров вважає зайвими всі розмови про необхідність створення української помісної церкви. "УПЦ Московського патріархату, фактично, автокефальна. Усередині вона повністю незалежна і навіть, навпаки, бере участь у керуванні всієї РПЦ", - сказав протоієрей Олександр на конференції "1020-річчя хрещення Русі: до питання про цивілізаційний вибір України і Росії", яку провела напередодні урочистостей Українська філія Інституту країн СНД.
Запрошені російські й українські експерти були обурені плакатами, на яких йшлося, що спадкоємицею Київської Русі є саме Україна, і охоче заглиблювалися в історію цивілізацій. Пан Затулін висміяв книжки, які видаються в Україні, про походження українців від стародавнього народу укр і слова "Палестина" від "польового стану" запорожців. Директора інституту археології Української академії наук Петра Толочка здивувала географічна метафора Київського патріарха Філарета про дорогу на захід, яку, за його словами, вказав Києву князь Володимир. Візантія, з якої Володимир прийняв православ'я, знаходилася, безсумнівно, на захід від Києва, але академік Толочко хотів підкреслити різницю між східним і західним християнством. "Візантія була світовою державою, найрозвинутішою і процвітаючою, а Київська Русь, яка ввійшла у візантійську співдружність націй, ні в чому не поступалася Західній Європі, - сказав пан Толочко і потім додав: - Православ'я - це код нашої спільної ідентичності, спокушатися шматком хліба з маслом аморально".
Спокуса, треба розуміти, криється в ідеї створення помісної української церкви, незалежної від Москви. "Вороги християнської віри хочуть зробити з України Антиросію, а з росіян і українців - сербів і хорватів, - сказав депутат Державної думи і політолог Сергій Марків. – Я, як історик, прямо попереджую, що усіх, хто бере участь у цій диявольській змові, чекає розплата. Народ їм цього не пробачить". "Нас чекає справжня духовна революція, - з полум'яністю протопопа Авакума намалював пан Марків майбутнє тих, хто спокусі не піддасться. - Ми відійдемо від культу грошей. Це обов'язково станеться, я вам обіцяю".
Пану Затуліну важко уявляється повторення сербо-хорватської війни між Росією й Україною, але і він натякав на небезпеці прагнення конфесіонального самовизначення. Його колеги вважають, що він, як мінімум, приведе до створення в Україні секуляризованого суспільства на зразок Америки і Західної Європи. Головним негативним наслідком секуляризації експерти, зважаючи на все, вважають содомію - тему гомосексуалізму так чи інакше порушували багато з них. Зокрема, у зв'язку з тим, що київська влада намагається перенести рок-концерт, на честь візиту Алексія II, з Майдану Незалежності, "де дозволяли до ночі гуляти представникам сексменшин", на Співоче поле.
Частина противників содомії вже перейшла від слів до діла - депутат Ради від Партії регіонів Василь Горбаль, наприклад, на конференцію не прийшов, тому що своїми депутатськими руками допомагав будувати на Майдані сцену для групи ДДТ. Сцену, щоправда, швидше за все, усе-таки доведеться перенести: організатори суботніх урочистостей з адміністрації президента України вважають небезпечним близьке сусідство рок-концерту і літургії за участю перших осіб, яка пройде декількох кварталах від Майдану, у Софії Київській. Секулярная культура усе-таки встигла пустити коріння в середовищі міської молоді, і частина глядацької масовки, почувши знайомі хіти, може віддати перевагу концертові, а не церковній службі.