НГ: Випробування ворожнечею
У контексті нового кавказького конфлікту майбутнє українсько-російських відносин знову опинилося в центрі уваги. З перших днів протистояння Україна заявила про себе як про надійного союзника Грузії, пише Независимая газета
Президент Віктор Ющенко підтримав територіальну цілісність Грузіїї і брав участь у мітингах в Тбілісі. Більшість же українських політиків були розгублені і покірно віддали стратегічну ініціативу главі держави. Експерти і політологи заговорили про те, що «Україна – наступна».
На цьому фоні Ющенко зробив кроки, які посилили ситуацію: односторонні рішення з забезпечення контролю за ЧФ на території України, ініціативи з розпорядження станціями стеження (елементи української ПРО). Київ, будучи в союзницьких відносинах з керівництвом Грузії, вперше відкрито визнав, що не довіряє офіційній Москві і шукає додаткових, зокрема військових, гарантій безпеки.
Реакція Києва свідчить про те, що для України грузинсько-осетинський конфлікт став лише приводом для різкого повороту на захід і як доказ необхідності прискореного залучення України в європейські (ЄС) і євроатлантичні (НАТО) структури. Політичні союзники Віктора Ющенка з партій «Наша Україна» і «Єдиний центр» заявили про доцільність розриву і перегляду базового українсько-російського договору, а народний депутат України від НУНС («Наша Україна – Народна самооборона») Владислав Каськів подав відповідний законопроект у Верховну Раду. Виступаючи на святкуванні Дня незалежності, український президент підкреслив, що «членство в євроатлантичній системі безпеки – це єдиний спосіб повноцінно захистити життя і благополуччя наших сімей, дітей і внуків». Мабуть, «втеча на захід» буде аргументована і в позачерговому посланні президента, заявленому на перші дні сесії українського парламенту.
Слід зазначити, що лідери провідних політичних сил заявили про свою позицію лише через тиждень, і то, оглядаючись на позицію європейської, російської і американської дипломатії. В українській політиці грузинсько-осетинський конфлікт став черговим тестом на відношення до Росії. Особливістю стало те, що націоналізм і євроатлантичні крайнощі засудили багато (Партія регіонів, блок Литвина, комуністи, соціалісти і навіть «округло» – БЮТ), але ніхто не став захищати політику Росії. Шок від війни і подібних погроз для країни серйозно вплинув на український істеблішмент. Ймовірно, і серед політичного класу, і серед пересічних громадян ідея нейтралітету і самодостатності буде найбільш близькою і зрозумілою, ніж спірні і конфліктні блоки, – хоч на сході, хоч на заході. Росія воює на чужих територіях так само, як американці і європейці, і цей факт став очевидним для кожного українця.
Що означає такий поворот подій для українсько-російських відносин? По-перше, політика «натиску» Москви і «втечі» Києва може призвести і вже призводить до того, що з 2008 року Україна і Росія перестають де-факто бути стратегічними партнерами. А якщо базовий договір про дружбу не буде продовжений, обидві сторони опиняться в стані договірного вакууму з таких питань, як території, майно, торгові відносини і т.д. А євроатлантичний форсаж України може перетворити обидві держави на геополітичних противників, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Крим, Азовське море і Чорноморський шельф, прикордонний режим і проблема прав російськомовних громадян – всі ці потенційно вибухонебезпечні теми можуть різко загострити внутрішньоукраїнську ситуацію і стимулювати відцентрові тенденції в регіонах України.
Охолоджування відносин Києва і Москви загрожує перерости в справжню інформаційну війну. Москва і без того з незадоволеністю стежила за політикою «культурного націоналізму», яку реалізують Ющенко і його соратники. Є і реальний ризик, що на тлі политико-ідеологічного протистояння різко погіршає дипломатичний і економічний клімат. Україна реально зіткнеться із загрозою неоголошеної «торгової війни», яка виражатиметься в скороченні торгових оборотів, зростанні цін на енергоносії, заборонних заходах і навіть в зниженні об'ємів постачань енергоносіїв з мотивуванням дефіцитності на євразійському ринку. Враховуючи, що 2009 рік і без того виглядав критичним для української економіки, такий поворот подій може істотно ускладнити соціальну і внутрішньополітичну ситуацію в Україні.
Які сили скористаються цим – поки питання відкрите. Але безперечне одне: погіршення українсько-російських відносин – тенденція тривала, і відновити рівновагу не вдасться навіть у разі прискорених політичних змін (перевибори, зміна урядів та ін.). Українська політика нестійка, і на зміну нинішньому «культурному націоналізму» і євроатлантизму можуть прийти європоцентричний популізм (БЮТ) або «активний нейтралітет» з економічним прагматизмом (Партія регіонів). Але нереальний і неможливий прихід проросійського крила, оскільки це крило «зламане» кавказьким конфліктом.