МК: Вирок до угоди. Чому Росії не варто розривати пакт з Україною

Тиждень на роздуми! Саме стільки часу є в Москви, щоб заявити про свій вихід з Угоди про дружбу та співпрацю з Україною. Але сьогодні Росії це – не вигідно, - пише Михайло Ростовський в російському «Московском комсомольце».

Рівно тиждень залишився у Кремля, щоб визначитися зі своїми відносинами з Києвом. До наступної середи Москва має прийняти рішення: виходити з Угоди про дружбу та співпрацю з Україною чи ні. Подібна ситуація ставить російську владу перед непростою дилемою. Продовжити угоду – уподібнитися толстовцю, який смиренно підствляє щоки. Не продовжити – у найвідповідальнішу мить фактично надати допомогу найбільш антиросійським силам всередині київської владної верхівки

Десятирічний термін дії російсько-української угоди про дружбу та співпрацю закінчується у прийдешній «день дурня» - 1 квітня 2009 року. Але, згідно з текстом документу, він автоматично подовжується на новий десятилітній термін. Порушити роботу «автомата» можна тільки в один спосіб: оголосити про вихід із угоди за півроку до закінчення терміну її дії. Цей день «Х» - 1 жовтня.

Формальних підстав для того, щоб вдарити кулаком по столу, у Москви ніби хоч греблю гати. Президент Ющенко за ступенем своєї антиросійськості лише трохи поступається Саакашвілі. У такій ситуації стан чинної угоди про дружбу між двома країнами так само стосується реальності, як, наприклад, казки Андерсена.

Однак у політиці буває різне. Іноді варто навіть вдати, що ти підставляєш щоку для ще одного удару кривдника. Майбутнє рішення про долю угоди з Україною стане для Москви ще одним тестом на адекватність. Не «завалити» його можна тільки продовживши угоду з Києвом.

Як відомо, «доленосні кризи» відбуваються в українській політиці з періодичністю у кілька разів на рік. Але зараз у Києві все серйозно як ніколи. Більшість експертів визнають, що Ющенко загнаний у кут. Якщо виключити якийсь зовсім екзотичний варіант, то у Президента просто не залишилося виграшних ходів.

Що означає для Москви максимальне послаблення Ющенка – можна не пояснювати. У Києві сьогодні немає проросійських політиків у чистому вигляді. Юлія Тимошенко, яка демонструє останнім часом вкрай коректне ставлення до Москви, має прикру звичку кидати всіх свої політпартнерів. Віктор Янукович, як уже неодноразово писав «МК», теж любить Росію за розрахунком та суворо за розкладом.

Але у політиків-флюгерів є одна приємна особливість: з ними завжди можна домовитися на суто прагматичній основі. З одержимими ідеологічними політиками типу Ющенка домовитися набагато складніше. А на стадії, коли вони йдуть врізнобіч, мабуть, і зовсім неможливо. 

Отже, у Києві все ніби розвивається у прийнятному для Москви напрямі. Але це є так тільки тоді, коли у гру не втручається зовнішній фактор, який дозволив би Ющенку змістити акценти. Заява Росії про вихід із угоди про дружбу для ролі цього фактору підходить просто ідеально. У знатного «борця з москалями» Ющенка враз виникне привід знову «згуртувати націю» перед загрозою «іноземної агресії».

Із цього неминуче випливає висновок: щоб не програти, Москві треба утримуватися від різких рухів і в жодному разі не лізти у внутріполітичну українську сварку.

Важливо розуміти при цьому, що ціна питання – це не лише майбутнє відносин між Москвою та Києвом. Минула грузинська війна відкрила нову та досить лякаючу тенденцію. В епоху «холодної війни» великі держави зазвичай маніпулювали маленькими країнами. В епоху «холодної війни дубль два» маленькі країни раптом отримали можливість маніпулювати своїми геополітичними «господарями».

Як знову ж писав «МК», стратегія Саакашвілі зводиться до спроб нацькувати одне на одного Москву та Захід і загребти російський «жар» американськими руками. І неможливо не визнати, що частково ця стратегія мала успіх. Нехай повернути території тбіліському вождю не вдалося. Але через крихітну країну Грузію у відносинах між великими державами Америкою та Росією настала криза, небачена ще з брежнєвських часів.

Ющенко, по суті, проводить ту саму провокаторську лінію, що й Саакашвілі. Якщо називати речі своїм іменами, то український Президент намагається роздути полум’я нового конфлікту між Росією та Заходом і перетворити свою любу Україну на арену запеклих геополітичних боїв. І, незважаючи на слабкість внутрішньополітичних позицій київського Президента, у зовнішній політиці козирів задосить. Захід певною мірою став заручником власної пропаганди «грандіозних агресивних планів Москви». Якщо Ющенку усе ж вдасться спровокувати нову кризу у відносинах з Росією, США та Євросоюзу доведеться зануритися туди з головою.

Не піддаватися на провокації – зазвичай так слабаки пояснюють свою бездіяльність. Проте з будь-якого правила бувають винятки. Час розривати пакт про дружбу з Україною явно не настав – навіть якщо ця угода не варта паперу, на якому написана.


ЕКСПЕРТИ «МК»

Сергій ЦЕКОВ, перший віце-спікер парламенту Криму:

- Угода, яку не виконує Україна і яка не захищає прав російських співгромадян - мешканців України, не повинна продовжуватися. Однак до будь-якого рішення, прийнятого Російською Федерацією, ми поставимося із розумінням.


Євген ПЕТРЕНКО, (Київ) експерт Інституту відкритої політики:

- До того , що Росія збирається продовжити «Велику угоду», українське керівництво має поставитися з усією серйозністю. Після чого дати чітку відповідь, насамперед своєму народу: чи буде Україна суверенною незалежною державою, як сказано у Конституції, чи продовжить плентатися на повідку за більш могутньою Росією? До угоди необхідно внести поправки. І підписання угоди зовсім не означає, що Україна повинна відмовитися від прагнення до НАТО чи ЄС. Чому Росія активно торгує, наприклад, з Німеччиною, а Україні цього не дозволяють?.. Ми хотіли б тісно інтегруватися не тільки з європейськими державами, а й зі своїм найближчим сусідом. Невже хтось серйозно думає, що Україна, яка налагоджує взаємовідносини з будь-якими державами, раптом перетвориться на «загрозу РФ»? Є таке російське прислів’я: «Заєць на ведмедя не нападає».

Ніколай РАБОТЯЖЕВ, ст. науковий співробітник ІСЕМВ РАН:

- Судячи з того, що представники «Єдиної Росії» пропонують його не продовжувати, напевне, вони це роблять, усвідомлюючи, що Кремль та Білий дім цю ініціативу підтримають. Можливо й не продовжать. Розмови про це ведуть уже досить давно. Проте уявити це досить складно, тому що для реалізації цієї пропозиції занадто мало часу. Але, можливо, і встигнуть. А може, це просто механізм тиску на Україну. Подальші відносини наших країн напряму залежать від того, чим закінчиться політична криза. Прогнозувати поки не можна, бо невідомо, які сили прийдуть – проросійські чи пронатовські.

Сєргєй МАРКОВ, директор Інституту політичних досліджень:

- Раніше обговорювали можливість відмовитися від її продовження. Після кавказької кризи в нас звузився простір для маневру. Цією угодою ми визнаємо територіальну цілісність України. Якщо ми від неї відмовимося, це означає, що нібито вже не визнаємо. Зараз більшість країн стурбовані тим, чи буде Росія застосовувати силовий варіант приєднання регіонів інших держав, які тяжіють до Росії. Це дуже поганий сигнал, який буде означати різке зростання ізоляції Росії. Стосовно угоди є дві основні пункти. Перше: ми підписували угоду з незалежною Україною. Якщо вона є членом НАТО, то угода автоматично втрачає силу. Але вона не є такою, і навіть не має ПДЧ. Це нас задовольняє. Друге: угоди мають дотримуватися обидві сторони. Ми дотримуємося, але з боку України це злостиве русофобство найвищого ступеня. Ющенко призначив есесівця Шухевича героєм України тільки тому, що він вбивав росіян та євреїв. Вони скаженіють у своєму русофобстві. Тому про якусь дружбу з чинною владою України йтися не може. Це дає нам змогу надалі нормально денонсувати угоду. Ця процедура складніша, ніж просто розривання угоди – має бути рішення парламенту, але воно не забариться.

Переклад Glavred.info