НГ: Українські маневри
Україна досі сподівається стати ключовою ланкою в транзиті енергетичних ресурсів з Каспійського регіону в європейські країни, пише доктор політичних наук, керівник Центру СНД Дипломатичної академії МЗС РФ Сергій Жильцов в російському виданні Независимая гагета.
Українці наполегливо переконують європейських колег, що країна може стати мостом у доставці енергетичних ресурсів з Каспійського регіону в Європу.
Неадекватність таких планів очевидна і виходить з домінування політичної складової над економічними розрахунками. Бажання Києва обійти російську територію в постачанні енергоресурсів підтримують західні країни, які нав'язали українській владі своє бачення енергетичної безпеки. При цьому Україні приділяється зовсім не головна роль, як про це думають в Києві, а допоміжна. Та й характер відносин Росії та Європи у галузі енергетики не залишає шансів Україні стати альтернативою російсько-європейського співробітництва.
Однак чиновники з Європи не втомлюються повторювати про особливу роль України, граючи на амбіціях української влади. Остання переконана, що якщо вони все-таки забезпечать прокачування енергоресурсів в обхід російської території, то це дасть їм зелене світло до членства в європейські структури. Підтверджують домінування такого підходу слова Володимира Макухи, заступника міністра палива та енергетики України, який на міжнародному форумі з безпеки "Чорноморсько-Каспійський регіон і європейська енергетична безпека", який відбувся в Києві 6-7 листопада, заявив, що роль української сторони у забезпеченні енергетичної безпеки Європи найближчим часом має зрости.
З цієї причини Україна приділяє велику увагу четвертому за рахунком Міжнародному енергетичному саміту, який має відбутися 14 листопада в Баку. На ньому планується обговорити проект будівництва нового НПЗ в Україні. У його реалізації зацікавлені крім України Казахстан та Азербайджан. Логіка країн тут очевидна: Київ прагне залучити до себе каспійські країни та їх ресурси, а останні хочуть не просто постачати за кордон нафту, а реалізовувати кінцевим споживачам нафтопродукти, отримуючи найбільшу вигоду.
Бажання Києва обійти російську територію в постачанні енергоресурсів підтримують західні країни, які нав'язали українській владі своє бачення енергетичної безпеки.
В Астані до Бакинського саміту відбулося засідання Міждержавної українсько-казахстанської комісії з економічного співробітництва, присвячене енергетичним питанням. На ньому обговорювалися варіанти поставок каспійської нафти в Україну і європейські країни. Головним його підсумком можна вважати доручення профільним міністерствам цих країн продовжувати співпрацю у галузі транспортування казахстанської нафти через територію України в Європу. Зокрема, вирішено вивчити можливості будівництва виносного причалу для перевалки нафти в районі морського нафтотерміналу "Південний" і нафтопереробного заводу в Одеській області.
Безуспішні спроби української сторони просунутися у вирішенні власних енергетичних проблем збільшують увагу Києва до регіональних проектів. Тема Каспійсько-Чорноморсько-Балтійського простору, обговорення співробітництва в рамках ОЧЕС та ГУАМ, посилення взаємодії в питаннях будівництва нових трубопроводів, підтримка намірів НАТО патрулювати в Чорному морі з метою охорони трубопроводів та боротьби з тероризмом, - ось неповний список завдань, яким в Україні приділяють підвищену увагу.
Відповідаючи взаємністю на політику Києва, Єврокомісія має намір найближчим часом оприлюднити нові пропозиції стосовно східного партнерства. Мова йде про розширення політичного та економічного співробітництва з країнами Східної Європи, в тому числі і з Україною. Нове партнерство вплине на сферу енергетики, а підсумком його розвитку має стати наближення України до інтеграції в ЄС.
Росії поки вдається вигравати трубопровідну битву, пропонуючи європейським країнам нові маршрути постачань нафти і газу, зберігаючи за собою лідируючу роль. Цього не скажеш про Україну, яка, незважаючи на європейські амбіції, залишається осторонь від майбутніх потоків енергетичних ресурсів. Всі зусилля просунути енергетичні проекти натрапляють на стійке небажання каспійських країн здійснювати благодійні поставки енергоресурсів. Європейські країни також не мають бажання вкладати кошти в сумнівне з погляду перспектив видобутку ресурсів на Каспії будівництво продовження "труби" Одеса-Броди. Про інші проекти не варто й згадувати. Їх вартість і масштаб, а головне - туманні перспективи з запасами каспійських родовищ не просувають їх далі обговорення.
Енергетичні маневри наразі завершуються гучними обіцянками, які у profusion даються на міжнародних саммітах, про наміри вже найближчим часом прокачувати через українську територію каспійські енергоносії. У підсумку нав'язлива ідея української політики створити трубопроводи в обхід російської території і прагнення услужіть європейцям дають Україні швидше збитки, ніж економічні та політичні вигоди.