Юрій Андрухович не піде на позачергові вибори
Український письменник Юрій Андрухович розповів про своє бачення політичної ситуації в Україні, чому він не братиме участь у позачергових виборах та про стосунки України з Росією в інтерв’ю польському виданню Gazeta Wyborcza.
З: Уперше від здобуття Україною незалежності Ви заявили, що коли в Україні відбудуться позачергові парламентські вибори, то ви на них не підете. Чому?
В: Бо в цій українській війні еліт я нікому не симпатизую. Вибір між президентом Ющенком і прем’єркою Тимошенко – це як вибір між глупотою та підлістю, чумою й холерою. Третій найважливіший український політик, колишній прем’єр Віктор Янукович, лідер проросійської партії регіонів, – абсолютно неприйнятна персона.
Політиками наступної хвилі – тридцятикількалітнім главою Верховної Ради Арсенієм Яценюком чи дещо старшим екс-міністром оборони Анатолієм Гриценком я страшенно розчарований. Яценюк для мене спалений, бо увесь час стоїть поруч із Президентом Віктором Ющенком. А Гриценко розчарував мене публічною критикою Президента, в якого ще донедавна був улюбленим міністром оборони та довіреним радником.
Тут немає позитивних героїв. Тому я не хочу йти на вибори.
З: Тоді як би Ви окреслили те, що діється сьогодні в Україні?
В: Ми увійшли в прикру фазу стагнації. Війна еліт може стати постійною, хронічною, адже на небокраї не видно жодної альтернативи. У радянські часи це називали застоєм, скажімо під час правління Леоніда Брежнєва. На жаль, слід радше приготуватися, що в нашій політичній еліті криза глибшатиме.
З: Ще чотири роки тому люди називали Ющенка месією, а Тимошенко – принцесою помаранчевої революції.
В: Так, але не всі, – тільки найбільш інфантильна частина електорату, ладна підносити політиків до небес, щоб потім скидати їх у глибини пекла.
Москва п’яна від своїх економічних успіхів і переможної війни в Грузії.
У 2004 р. я голосував за Ющенка. Його програма європеїзації України здавалася мені найближчою. Але я розчарований достоту всім, що він зробив. Єдиний його плюс – він є радикальним антипопулістом. Той, хто сьогодні в Україні добивається вступу у НАТО, визнання за УПА статусу учасників бойових дій чи увічнення Голодомору, сам собі копає політичну могилу. Але Ющенко не дбає про відсотки, навпаки, втрачає їх, щоб залишитися вірним ідеям, у які вірить. За це я його поважаю. Інша річ, що низькою ефективністю він компрометує свої ідеї. Боюся, що після нього жоден український політик не буде таким великим прихильником вступу до НАТО.
З: А Юлія Тимошенко?
В: Вона приєдналася до Ющенка в 2004 р., але я голосував за нього, не зважаючи на цей чинник. Вона – суперпопулістка. На одному з мережних порталів нещодавно написали, що позаяк пані прем’єр дедалі частіше каже про світову економічну кризу, це значить, що криза й справді запанувала в серцях і головах українців. Це досконало відображає її спосіб дій в політиці. Дещо небезпечно мати таку особу біля керма держави. А така у нас перспектива – через трохи більше, як понад рік на президентських виборах ми матимемо вибір між Тимошенко та Януковичем.
Часи Ющенка, безумовно, закінчуються, але значно краще було б, якби часи прем’єра Тимошенко також закінчилися.
З: І що, Ви знову бойкотуватимете вибори?
В: Сьогодні ще рано відповідати на це запитання.
З: Для мене Ющенко – це політик, який загальмував. Він міг вписати чудову сторінку в історію України, але змарнував шанс. А Юлія Тимошенко, хоча й справді популістка, змінюється, шукає нових ідей.
В: Звичайно, змінюється, але на гірше. Після війни в Грузії та після початку відкритої війни з Ющенком політики з блоку пані прем’єр почали вправлятися в антизахідній пропаганді. Я знаю цих людей і знаю, що вони так не думають. Але Тимошенко дала їм виразну вказівку, щоб "наїжджати" на американців, адже такі панують настрої. Це мені не подобається. Наші жартуни не кажуть сьогодні про "руку Москви", а про "косу Москви" в Україні.
З: У Києві я чув нещодавно, що часи Ющенка закінчуються, і мабуть починаються часи Тимошенко.
В: Часи Ющенка, безумовно, закінчуються, але значно краще було б, якби часи прем’єра Тимошенко також закінчилися. Драма України полягає в тому, що немає доброго виходу з чинної ситуації. Тільки б усе не закінчилося трагічно.
З: Чи все втрачено? Може країна міняється і демократизується незалежно від краху в політиці?
В: Я б хотів, щоб так було. Помаранчева революція, без сумніву, звільнила наше суспільство від верхівки, але не до кінця. Громадянське суспільство, яке переживало незвичайний розквіт чотири роки тому, було демонтоване. Нам далеко навіть до мобілізації станом на початок виборчої кампанії влітку 2004 р. Панує цілковитий маразм. Люди пасивні, не ангажуються в жодні громадянські проекти, аполітичні. Може ми знову муситимемо перейти повний цикл? Може ситуація мусить стати цілком нестерпною, як за часів пізнього Кучми?
Упродовж мого життя українці здобулися на два пориви, яких я абсолютно не очікував. Першим поривом було здобуття незалежності в 1991 р. Другим – помаранчева революція через 13 років. Може, отож, наступний перелом чекає нас у 2017 році? А поки що ми знову в 1996/7 році, тобто в піковому пункті застою, браку надії й відчуття, що все не так, як мало б бути.
Той, хто сьогодні в Україні добивається вступу у НАТО, визнання за УПА статусу учасників бойових дій чи увічнення Голодомору, сам собі копає політичну могилу. Але Ющенко не дбає про відсотки, навпаки, втрачає їх, щоб залишитися вірним ідеям, у які вірить. За це я його поважаю.
З: А молодь?
В: Вона ще не доведена до межі протесту. Вона рухається у цей бік, але загалом налаштована аполітично. Проте, коли політика сягне такого дна, що почне їх особисто стосуватися чи порушувати їхні права, – коли за розкидання листівок загрожуватиме виключення з ВНЗ, як за пізнього Кучми, – тоді молодь знову оживе.
З: Майбутнє України залежить загалом від трьох чинників: Росії, Європи та економіки. Росія хоче, щоб Україна залишилася в її зоні впливу. Європа увесь час нерішуча, але надсилає якісь несміливі сигнали у бік Києва. Українська економіка дедалі більш ринкова й відкрита, хоча з’являються ознаки кризи.
В: Слід конче зупинити Росію. Москва п’яна від своїх економічних успіхів і переможної війни в Грузії. Вона нагадує мені Німеччину 30-х років. В Україні ми можемо оглядати в кабельних мережах від 22 до 25 каналів російського телебачення. Вистачить їх подивитися, щоб переконатися, як росте російська ейфорія. Європейська Унія слабко відповідає на цей виклик. Вона хоче захищати добробут старої Європи. Спокійні стосунки з Росією є для неї гарантією, що так тепло і приємно Європа зможе розвиватися надалі. Москва цим вправно користується, знаючи, що внутрішньо посварений Союз не буде здатен зайняти одностайну позицію. Отож, вона поглиблює цей поділ: Францію, Німеччину, Італію спокушає підтримкою для бізнесу, а іншу політику веде щодо Польщі чи балтійських країн. Напад на Грузію був Росії потрібен, щоб перевірити реакцію Заходу. По-моєму, це лише увертюра.
Яценюк для мене спалений, бо увесь час стоїть поруч із Президентом Віктором Ющенком. А Гриценко розчарував мене публічною критикою Президента, в якого ще донедавна був улюбленим міністром оборони та довіреним радником.
З: Які плани має Росія щодо України? Багато розмов точиться про ймовірний конфлікт у Криму.
В: Це перебільшення. Росія не мусить викликати в Україні жодних збройних конфліктів. Її план полягає у тому, що Україна завалиться сама внаслідок політичних конфліктів, і слід визнати, що все йде згідно з цим планом. Але Росія не враховує, що українці здатні мобілізуватися в екстремальних ситуаціях.
З: Чи Європа веде властиву політику щодо України?
В: По-моєму, вона надто пасивна. Але Україну дедалі більше зауважують на Заході як самостійного гравця. Мабуть, у політичних колах Унії вже прийняте рішення, що наше місце – в Європі, хоча цей процес буде тривалим. Не виключено, що право на організацію Євро-2012 – це свого роду тест, чи Україна заслуговує на запрошення до Європи.
З: Чи українці це бачать?
В: На жаль, ще ні. Реальність європейської перспективи розуміють лише такі як я, політологи, філософи та нечисленні політики. Пересічний українець дивиться на Європу, як на іншу планету. Дискусія про Європу ще в Україні не почалася. Найбільшою проблемою є візи до Європи, які важко отримати, принизливі черги в консульствах і на кордоні з Європою. Це жодним чином не витворює переконання, що хтось нас запрошує до Європи.
З: А якби українці могли мандрувати Європою без віз?
В: Це б дуже глибоко змінило ситуацію. Свобода пересування дуже глибоко міняє людську ментальність.
З: Українці можуть їздити без віз до Росії та інших держав колишнього СССР. Чи це приваблива перспектива?
Українців, які ментально живуть у Росії, щороку дедалі менше. Але я гадаю, що вони й досі становлять понад половину нашого суспільства.
В: Ні. Люди, які їздять до Росії працювати чи у справах, мусять брати участь в економічній системі, яка значно менш розвинута і менш ефектна, ніж європейська. Вживаючи метафору, вони стають рабами найбільш відсталих панів. Втім, через кризу працедавці в Москві стримують останнім часом працівників із України, Молдавії чи з Центральної Азії.
З: Що Росія може запропонувати пересічному українцеві?
В: Понад половині українців Росія асоціюється з вищим рівнем життя і значним ринком праці. Згідно зі статистикою, доходи середнього росіянина вищі, завдяки нафті й газу російський ВВП значно вищий, ніж український. Крім того, майже вся Україна живе в спільному медійному просторі з Росією завдяки російським телевізійним каналам, які ми оглядаємо всупереч формальній забороні влади. Навіть українські канали щовечора демонструють два-три серіали російського виробництва. Пересічна українська сім’я живе, отож, наче в спільному помешканні з росіянами. Турбується про їхню долю, переживає їхній смуток і радощі. Звісно, щось у нас міняється. Українців, які ментально живуть у Росії, щороку дедалі менше. Але я гадаю, що вони й досі становлять понад половину нашого суспільства.