FAZ: Мабуть, найбільша гуманітарна катастрофа. Інтерв’ю Віктора Ющенка

На вихідних Україна вшоновуватиме 75-ті роковини організованого Сталіним голоду 1932/33 років. За словами критиків, політика пам‘яті в країні є «непристойною». Український Президент Віктор Ющенко спростовує це твердження: «Я завжди хотів вшановувати пам‘ять жертв разом з росіянами», пише німецьке видання Frankfurter Allgemeine Zeitung.

З: Пане Президент, на вихідних Україна відзначатиме 75-ту річницю організованого Сталіним голодомору 1932/33 років. Проте російський президент Дмітрій Медвєдєв не прийняв Вашого запрошення приїхати до Києва, оскільки, на його думку, українська влада використовує політику пам‘яті для того, щоб відчужити український народ від російського.

В: Ставлення президента до трагедії, яка тоді трапилася, навряд чи можна назвати належним. В Україні тоді померло приблизно 10 мільйонів чоловік. Майже немає сімей, котрим не довелося тоді поховати батька, матір чи дітей. Голодомор був, мабуть, найбільшою гуманітарною катастрофою людства.

З: Інші фахівці називають утричі чи удвічі менші цифри померлих, ніж Ви.

В: Для мене проблема – не у кількості померлих. Хоча, коли подивитися на результати перепису населення від 1926-го року, можна з певністю стверджувати, що мій підрахунок – об’єктивний. Порівнявши переписи населення від 1926 та 1937 років, стає очевидним, що у 1937 році українців було на одинадцять мільйонів менше. На нашу думку, більшість із них померли від голоду. При цьому трагедія була викликана штучно. Це було сплановане убивство. Тому вона є сторінкою у нашій боротьбі за незалежність. Селяни, котрі тоді померли, були за радянських часів найбільш незалежною частиною українського суспільства. В них була земля та худоба, вони були незалежними. Вони представляли собою український народ, тому ми називаємо їхнє масове вбивство геноцидом. І у той час, коли щодня помирали від голоду 25 тисяч людей, органи влади вивезли з України шість мільйонів тон зерна. Метою було – знищити цю націю.

З: Нещодавно Росія перешкодила ухваленню резолюції ООН з цього питання та назвала українську політику пам’яті "непристойною".

В: Дуже важливо, що ООН звернула увагу на проблему Голодомору. Я вдячний за рішення Європейського Союзу визнати події 1932/33 років злочином проти людяності. Ми не звинувачуємо російський народ. Ми звинувачуємо тільки комуністичний режим.

З: Хіба Голодомор не був трагедією усього Радянського Союзу?

В: Справді, він зачепив також росіян та казахів. Проте те, що відбувалося там, мало інші масштаби та структуру. Голодомор в Україні охопив 13 000 сіл. Лише в Україні поширена була політика "чорних дощок" з метою, щоб убити якомога більше людей. На "чорні дошки" вивішувалися назви сіл, котрі постачали недостатньо зерна. Більше ніхто не мав права в’їжджати чи виїжджати. Всі продукти забирали. "Чорна дошка" означала смерть. Мільйони наших людей намагалися врятувати свої родини, переїхати кудись. Однак і це було заборонено. Такого більше не було ніде. Метою було зламати волю народу до суверенітету. Іноді люди вмирали від голоду, коли десь поруч фабрики виготовляли із зерна спирт, тому що все зерно відправляли до дистиляційних установок. Через це лист із відмовою від президента Медведєва зневажує пам’ять загиблих. Ми вшановуємо всіх, хто тоді помер – в Україні, Росії, Казахстані, Білорусі чи в Європі. Проте чи повинно це вшанування посіяти між нами розбрат? – Я переконаний, цього ні.

З: Оскільки штучний голод торкнувся також інших народів Радянського Союзу, науковці сперечаються, чи правильно його класифікують як "геноцид проти української нації". Чи не вважаєте Ви ризикованим для глави держави виступати в якості головного історика та будувати на суперечливих термінах державну доктрину?

В: Голодомор у нас визначений законом як геноцид. В мої завдання не входить насаджувати які-небудь точки зору.

З: Як Ваша родина пережила Голодомор?

В: Коли я був дитиною, у підвалі в моєму рідному селі Хоружівка ми завжди зберігали від 5 до 6 мішків сухарів. У нас було мало їжі, мені доводилося по 8 годин вистоювати у сніг і в дощ у черзі до магазину, щоб купити буханець хліба. Тоді я не розумів, чому дорослі не чіпали ці мішки. Коли я питав свою бабусю, вона відповідала: цього ти не повинен знати. Кожен раз, коли ми їли, вона збирала зі столу крихти та їла їх. Коли я виганяв корів пастися, то бачив на лугові невеликі пагорби, та коли я питав про них бабусю, вона теж казала: ти не повинен цього знати. Минулого року біля Харкова знайшли до цього часу невідомі поховання жертв Голодомору. Я зустрічався із шістьма очевидцями і з‘ясував, що більшість із них не хочуть підписатися під своїми свідченнями. Коли я запитав, чому, вони відповідали: ми боїмося. – Через 75 років! Як і моя мама, бабуся та мільйони людей, вони прожили все життя в страху. Партія не хотіла, щоб ці розповіді стали відомими – так як цього не хоче кожен злочинець. Тому я кажу: приїжджайте в Україну. Розпитайте очевидців. Отримайте інформацію про комуністів та їхні злочини – і тоді, можливо, нашим дітям житиметься безпечніше.

У моє село, на мою вулицю, кожен день виїжджав запряжений кіньми віз, щоб збирати трупи. Восени 1932-го року приїжджало вже два вози щодня. Моя бабуся тоді говорила мамі: не виходь на ту і на ту вулицю. Там є родина, яка вбиває та їсть дітей.

З: Чи солідарні Ви із жертвами в Росії та Казахстані?

В: Я завжди хотів вшановувати пам‘ять жертв разом з росіянами. Голодомор повинен нас всіх об’єднати. Ми ж не стверджуємо, що тільки українці помирали з голоду в той час. Серед жертв також були євреї, росіяни, білоруси, котрі тоді жили у наших селах. Ми поминаємо їх усіх. Незалежно від того, до якого народу ми належимо.

В найближчу суботу Україна вшановуватиме 75-ті роковини великого голоду 1932/33 років. "Голодомор" (з української "смерть від голоду"), на думку багатьох істориків, був свідомо викликаний радянським диктатором Сталіним, щоб зламати опір українських та російських, а також казахських та білоруських селян, проти примусової тогочасної колективізації у сільському господарстві. Попри значення катастрофи для радянської історії, російський президент Медвеєв відхилив запрошення Києва відвідати заходи з нагоди роковин Голодомору, тому що, на його думку, вона "має на меті посварити наші народи, котрих протягом століть поєднували історичні, культурні та духовні узи, так само як і особлива дружба та взаємна довіра". За підрахунками істориків, кількість жертв Голодомору у всіх частинах Радянського Союзу – включаючи Росію та інші республіки – склала від 5 до 7 мільйонів чоловік.