РГ: Не раді. Кому в Україні вигідний недієздатний парламент?

Українські політики, відправивши у відставку спікера парламенту, загнали себе у кут, із якого явно не знають, як вибратися. При цьому немає сумніві у тому, що недієздатна Рада влаштовує всі основні політичні сили країни, - пише Павло Дульман в Российской газете.

Вчора Верховна Рада закрилася усього після півтора годин роботи. А погоджена хоча б двома політичними силами кандидатура спікера так і не була оголошена. Наступне пленарне засідання заплановано тільки на 2 грудня. До того часу політика і, головне, економіка країни, що страждає від кризи, опиняється у замороженому стані.

Перший віце-спікер парламенту "регіонал" Олександр Лавринович, який проводить зараз замість відправленого у відставку Арсенія Яценюка засідання Ради, ось уже тиждень із сумом спостерігає за тим, як його колеги-депутати не виявляють найменшого бажання йти на компроміс для блага України. Таким компромісом, приміром, могло б стати обрання самого Лавриновича на посаду спікера. Але поки він стоїть не на першому місці у шорт-лісті можливих кандидатур. Колишньому міністру юстиції в уряді Віктора Януковича протистоять патріархи української політики, такі ж колишні спікери – лідер блоку власного імені Володимир Литвин (єдиний політик, який самостійно виявив бажання очолити парламент) і формально належний до пропрезидентської "Нашої України – Народної Самооборони" Іван Плющ – людина, яка стояла біля витоків українського парламентаризму.

Втім, той таки Литвин, судячи з усього, вже не поспішає сісти у центрі президії: "Від того, кого хотіли обрати, точніше, того, хто об’єктивно потрібен, і від того, кого готові підтримати депутати, вимагають, щоб він поклявся та розписався кров’ю". Розписатися кров’ю, як випливає з його слів, від нього вимагають під зобов’язанням провести через парламент усю передвиборну підготовку. Вимагають Ющенко і Партія регіонів, готова "виділити" під нього голоси. Інша річ, що, зайнявши крісло спікера, Литвин навряд чи захоче йти на вибори і на цьому ґрунті швидко знайде спільну мову з Юлією Тимошенко, яка також виступає проти дострокового розпуску Ради.

Без голосів Блоку Литвина своєю чергою втрачають шанси на обрання "компромісні" (тому що проти Тимошенко) Плющ та Лавринович. А Блок Юлії Тимошенко, який залишився на самоті, своєю чергою не має наміру голосувати за жодну з кандидатур. При цьому не висуваючи свою власну. І закликає усіх спочатку створювати коаліцію, а потім висувати спікера та формувати уряд. Із уст лідера фракції Івана Кириленка ці пропозиції лунають як знущання: юридично оформлювати коаліцію у загрузлої у внутрішніх суперечках Партії регіонів, фрагментованого НУНС, бунтівних комуністів (здатних виступити і на боці БЮТ) і "собі на умі" Литвина немає ні бажання, ні можливості.

Здавалося б, чому боротьба навколо технічної по суті посади спікера раптом наповнилася таким доленосним змістом? Відповідь проста: без підпису спікера жодний закон, у тому числі й про фінансування виборів, не має сили.

Але найголовніше, що цей політичний пат сьогодні вигідний основним гравцям. Так, Юлія Тимошенко залишається повноправним главою уряду та має від цього не тільки рекламний зиск. Так, вона днями вкотре розірвала угоду з американською компанією "Венко" (яку лобіює Президент) про розробку газоносного Причорноморського шельфу. До того ж міністри Тимошенко неочікувано ліквідували агентство з підготовки до Євро-2012, очолюване другом Ющенка Євгеном Червоненком. Для Тимошенко наразі головне або зберегти посаду якомога довше, в ідеалі – до початку президентської кампанії, або піти напередодні другої хвилі кризи (на яку очікують у лютому – березні), зваливши проблеми на недругів.

Президенту непрацюючий парламент вигідний тому, що частково блокує активність Тимошенко (не проходять популістські закони), залишає за ним місце модератора політичних процесів (які сьогодні звелися до кулуарних переговорів із ПР) та з кожним днем додає аргументів на користь позачергових виборів, бо нинішній склад не може почати роботу на благо народу (природно, з вини БЮТ) навіть перед лицем кризи.

Схожі докази й у "регіоналів", плюс – широке поле для маневру (якого вже немає у Ющенка) та перспектива беззаперечної перемоги на виборах із відповідними бонусами у вигляді коаліції та прем’єрства. Для ПР важливо точно розрахувати час для організації нової ситуативної більшості разом із Литвином, комуністами та залишками НУНС (про коаліцію йтися не може), яке винесе вотум недовіри Тимошенко та відправить усіх на вибори.

Судячи з явного небажання депутатів працювати, час цей ще не настав, а дна падіння ще не досягли. Підігнати їх може лише український народ. Соціологи фіксують падіння рейтингів майже в усіх гравців та наростаюче роздратування суспільства неадекватністю власних політиків.