La Libre Belgique: Політична боротьба з приводу трагедії
Москва та Київ по-різному інтерпретують великий голод 30-х років. Він знищив декілька мільйонів радянських селян, в основному – в Україні. Москва та Київ інтерпретують факти тенденційно, - пише Боріс Туманов у бельгійській La Libre Belgique.
Інтерпретації подій, часто діаметрально протилежні поширеним за радянських часів, продовжують розділяти Росію та колишні радянські республіки. І без того напружені стосунки між Москвою та Києвом ще більше загострилися протягом останніх тижнів у зв’язку з різним баченням гуманітарної катастрофи, котра сталася в 30-х роках після колективізації сільського господарства в СРСР.
Індустріалізація
Наказавши провести колективізацію, Сталін та його однодумці переслідували дві мети. Передусім йшлося про викорінення самого поняття приватної власності з суспільної свідомості селян, котрі складали більшість населення країни, і, відповідно, були постійним осередком опору комуністичній ідеології. З іншого боку, радянським чиновникам потрібна була зведена до рабського становища робоча сила для реалізації проекту форсованої індустріалізації радянської економіки.
Щоб за один раз знищити всякий опір колективізації численних селян, котрі були економічно незалежними, Сталін свідомо прирік їх на повільну та жахливу смерть, наказавши конфіскувати продукцію земель. Такий захід суттєво зменшив кількість населення традиційних "житниць" СРСР в Україні, районі Волги, Дону, на Кубані (Росія) та в Казахстані: мільйони й мільйони людей померли від голоду за кілька місяців. Саме України голод торкнувся найбільше, забравши життя як мінімум чотирьох мільйонів чоловік – і навіть семи чи десяти мільйонів, згідно з інформацією різних джерел.
Катастрофа залишилася в пам’яті українців як національна трагедія під назвою "Голодомор" (смерть від голоду). Вшановуючи 75-ті роковини події, Київ подав її як "геноцид українського народу" та спробував нав’язати таку інтерпретацію міжнародній спільноті.
Проте у контексті постійної напруги, яка панує останніми роками у російсько-українських відносинах, таке бачення трагедії радянських селян не могло мати на увазі нічого іншого, як прямої відповідальності Росії. Своєю чергою, Москва вбачила у діях українських можновладців "нечесну спекуляцію з політичною метою", вказуючи на очевидний факт, який не оминув увагою навіть Папа Римський Бенедикт XVI – що українці були не єдиними жертвами сталінського злочину. Президент Медвєдєв навіть відхилив запрошення Президента Ющенка відвідати Київ з метою участі в заходах зі вшанування жертв трагедії.
Ностальгія за сталінськими часами
Поміж тим, докази Москви були би більш переконливими, якби Росія, замість того, щоб реабілітувати злочини сталінського режиму, як це робить офіційна кремлівська пропаганда, засуджувала їх з такою ж енергійністю, що й інші пострадянські країни.
Якою б тенденційною Україна не була, без її дій річниця Голодомору пройшла б непоміченою в Росії, яка переживає ностальгію за "епохою радянської величі" і чиї сьогоднішні шкільні підручники оцінюють сталінські репресії як "об’єктивну необхідність" індустріалізації колишнього Радянського Союзу, перед яким постали європейські загрози, та проголошують Сталіна "найефективнішим лідером 20-го століття".