FT: Схід, як і Захід, потребує притулку на час кризи. Стаття Тимошенко

Коли валяться фондові ринки та перестають видаватися кредити, мимоволі починаєш хвилюватися. Повертаються знайомі страхи: страх перед новими фінансовими негараздами, які розхитують слабкі країни і компанії, страх перед падінням реального сектора і найбільше страх перед тим, що ситуація вийде з-під контролю, пише Юлія Тимошенко для видання The Financial Times.

Електорат вимагає від держави дій, і, мабуть, саме це і стає головним джерелом небезпеки, коли валиться ринок. Спочатку держави намагаються уникати політики "випрошування у сусідів", через яку почалася Велика депресія. Європа зуміла не впасти в гріх націоналізму завдяки кільком мудрим рішенням (перехід на єдину валюту та об'єднання ринків). Центральний банк Європи надає фінансовим системам єврозони ліквідність практично в необмеженій кількості. Умови пакту про стабільність були пом'якшені, щоб дозволити урядам зробити всі необхідні позики для рекапіталізації банківського сектора. Таким чином, країни єврозони уникнули валютної кризи і "перегонів девальвацій", пов'язаних з подоланням банківської кризи.

Однак тепер, коли частина страхів зникла, з’явилися непередбачені неприємні обставини. Найголовніша з них - це Східна Європа, де через урядові гарантії фінансового сектору в Євросоюзі намітилися перспективи провалів у фінансовій системі. Адже якщо банки країн ЄС отримали гарантії стабільності, то їх субсидарії у Східній Європі залишилися без гарантій, оскільки деякі уряди оголосили про неможливість витрачати гроші платників податків за кордоном.

Що ж в результаті? В результаті ми бачимо втечу інвесторів і банкірів, злякавшись, що їх кошти в Україні та в інших країнах регіону можуть залишитися за своєрідною фінансовою "залізною завісою", яка виникла в результаті введення банківських гарантій та відділення "безпечних" активів від "небезпечних".

Головна причина, через яку ЄС не зважає на наслідки своїх рішень для країн Східної Європи, - це нерозуміння ролі нашого регіону в благополуччі Західної Європи. Адже наші країни нині є найважливішим ринком збуту експортних товарів країн єврозони. Якщо криза в Україні, в Угорщині, Польщі та країнах Балтії затягнеться, в Європі зупиниться виробництво. Крім того, існує небезпека "зараження", що завдасть непоправної шкоди реальному сектору економіки країн ЄС.

Мій уряд скористається угодою з Міжнародним валютним фондом і проведе нові реформи. Ми підходили до позик на міжнародних ринках з великою відповідальністю, але тепер ми змушені розплачуватися за такі борги державних підприємств, про які ми навіть не знали. Ми виконаємо всі свої зобов'язання. Однак наступного разу ми не попадемося на ці хитрощі. Тепер про всі позики, відповідальність за які бере на себе уряд, повідомлятиметься міністерству фінансів (в Австрії подібну вимогу до державних підприємств ставлять вже давно).

Більш того, процес приватизації, припинений цього року через певні складні політичні міркування, тепер продовжиться в умовах прозорості, а доходи будуть направлятися на створення резервів "на чорний день"; до речі якщо б такі резерви були вже зараз, то можна було б з їх допомогою боротися з кризою.

Однак, ми, українці і громадяни інших східноєвропейських країн, не в змозі подолати наші величезні проблеми наодинці. Регіону потрібно щось більше, ніж просто підтримка МВФ. Ми потребуємо визнання того факту, що вся Європа потрапила в одну й ту ж саму біду.

Євросоюз повинен визнати, що політику добросусідства, яку ніколи не розвивали належним чином, необхідно переосмислити. Для відновлення фінансової системи західноєвропейські банки повинні отримати відповідну санкцію і направити отримані за програмою рекапіталізації кошти на підтримку своїх субсидаріїв у Східній Європі. Крім того, Центробанк повинен виступити в ролі кредитора останньої інстанції і підвищити ліквідність східноєвропейських валют. Адже ми не можемо друкувати євро, як би сильно наші банки не потребували ліквідності. Підвищення процентної ставки теж не допоможе підняти ліквідність. А взаємні угоди, які Центробанк уклав з країнами - членами Євросоюзу, але які не входять до складу єврозони, треба поширити і на такі країни, як моя.

Якщо європейська солідарність - недостатня підстава для того, щоб Євросоюз почав діяти, значить, нехай вони діють з міркувань власної вигоди. Адже якщо впадуть валюти країн Східної Європи з відповідними наслідками на зовнішньоторговельному фронті, уряди наших країн не зможуть боротися з безробіттям та падінням попиту, а значить, перспектива економічного зростання для всієї Європи надовго згасне.

Сьогодні країни, які свого часу відмовилися від євро - Данія, Швеція, Франція, Ісландія і навіть Швейцарія - починають переглядати своє рішення. Угорщина, Польща та інші бажаючі вступити до єврозони подвоять зусилля. І, як завжди буває з європейськими кризами, найкращий підхід - це розширення Європи. Всі країни Європи повинні стати європейськими.