Американців стрімко охоплює синдром Трумана

В Америці збільшується кількість людей, у яких психологи діагностували новий синдром 21 століття - синдром Трумана.

Хворі, у яких виявлено нове відхилення, впевнені, що за їх життям в прямому ефірі стежать телеглядачі, що все, що їх оточує - декорація, а те, що відбуваються з ними - це кимось вигадані події. На думку дослідників, цю параною посилює збільшення кількості телевізійних реаліті-шоу і зростаюча популярність соціальних мереж і відеосервісів.

Психічний розлад отримав назву після фільму Пітера Уіра Шоу Трумана 1998 року. Головний герой, якого грає Джим Керрі, виявляє, що, насправді, він бере участь в грандіозному телешоу і за кожним його кроком стежать сотні камер і мільйони телеглядачів. Все, кого він знає, в тому числі його мати, батько, найкращий друг і дружина - актори.

Брати Джоел та Ян Голд (психіатр і професор філософії та психології) з 2006 року зібрали докази про 50-75 випадків синдрому Трумана.

Лікар Джоел Голд також описав свої спостереження в книзі: наприклад, один з його пацієнтів з'явився в американську урядову будівлю в центрі міста на Манхеттені, просив політичного притулку, щоб, за його словами, вийти зі свого реаліті-шоу в дійсність.

Інший пацієнт Голда зізнався йому, що поїхав у Нью-Йорк, щоб переконатися, що терористи знищили вежі-близнюки. Він був переконаний, що насправді драму розіграли перед ним на телебаченні.
Одного разу до лікаря Голда звернувся батько дівчинки, яка хотіла накласти на себе руки, тому що, на її думку, це був єдиний шлях вийти з реаліті-шоу, в якому вона нібито брала участь.

Синдром Трумана був зареєстрований і в інших країнах: британський психолог Вон Белл, який займається вивченням психічних розладів, пов'язаних з інтернетом, розповів про одного зі своїх пацієнтів, який вірив у те, що живе в Матриці, а в Австрії дослідники описали випадок, коли жінка ідентифікувала себе з веб-камерою.

Як повідомляють психологи, хворі досить не охоче розповідають про свої переживання, оскільки вважають, що не можуть нікому довіряти, а лікарі для них - також актори шоу.

"Зовсім не факт, що, якщо б не було YouTube, з такими людьми було б все гаразд", - підкреслює Джоел Голд. Крім того, він додає, що насправді "питання стоїть так: чи цей розлад є лише новим проявом старої параної чи грандіозною ілюзією ... Або ж в сучасній культурі набирає обертів гонитва за славою за будь-яку ціну?".