Корреспондент: Українські лідери нехтують ідеологічними принципами за кордоном
8 травня 2009, 09:57
💬
0
👁
9
Якщо американські і європейські політики дружать з ідеологічними принципами, то їхні українські колеги подібною перебірливістю себе не обтяжують, пише у свіжому випуску журнал Корреспондент.
Зокрема, партія Батьківщина на чолі з Юлією Тимошенко лише кілька років тому рішуче заявляла про свій намір вступити в лівий Соцінтерн - впливову міжнародну організацію, яка проповідує соціал-демократичні цінності. Але в 2007 році за порадою нинішнього віце-прем'єра Григорія Немирі Тимошенко переметнулася в протилежний табір: Батьківщина на правах спостерігача примкнула до правоцентристської Європейської народної партії (ЄНП).Корреспондент пише, що такі кидки з боку в бік обумовлені лише кон'юнктурою, про що не соромляться заявляти самі перебіжчики. Адже ЄНП - найбільша політична сила Європарламенту, а команда Тимошенко не без гордості заявляє, що її лідер знаходиться в одному ряду з такими видатними діячами, як президент Франції Ніколя Саркозі або канцлер Німеччини Ангела Меркель.
А от Віктор Янукович на міжнародній арені дивиться в іншу сторону. У Партії регіонів з 2005 року договір про співпрацю з російською партією влади - Єдиной Россией. Але мотиви, що спонукали регіоналів до такого об'єднання, лежать не в площині спільності ідеологій, а в прагненні бути ближче до Кремля, зазначає видання. Надії на те, що нові сили будуть діяти інакше, немає. наприклад, пише Корреспондент, ліберал Аресеній Яценюк наприкінці березня в Брюсселі зустрічався з керівниками Європейської партії лібералів і демократів - третьою за впливовістю в ЄС. Але також встиг поспілкуватися і з керівництвом партії Європейських соціалістів.
Журнал зазначає, що своїми діями вітчизняні можновладці ставлять у глухий кут своїх закордонних партнерів і плутають рідний електорат. Опоненти досі пригадую Партії регіонів голосування в 2003 році за Закон Про основи національної безпеки України. Саме цей документ фактично створив законодавчу платформу для початку процедури щодо приєднання офіційного Києва до НАТО. Зате під час першої ж поїздки в Брюссель в 2006 році в якості прем'єр-міністра Янукович на всю Європу заявив, що країні рано вступати в НАТО.
Тимошенко про свої колишні зовнішньополітичні вчинки також краще не згадувати. Корреспондент нагадує, що перед позачерговими парламентськими виборами 2007 року в американському виданні Foreign Affairs вийшла стаття її авторства під назвою Стримування Росії. У ній Тимошенко просила США та Європу вгамувати імперські амбіції Кремля. "Лідери Росії не мають права вимагати, щоб за ними" застовпили "сферу впливу, яку 300 років так жадали царі та наркоми", - писала тоді Тимошенко.
Подібні слова навряд чи вийшли б з-під пера лідера БЮТ в нинішньому році, коли Леді Ю стала головним українським гостем у Кремлі, упевнені експерти. Тепер їй потрібні газ і підтримка, а не конфліктні заяви. Тому навіть під час російсько-грузинського конфлікту, коли, здавалося б, сам бог велів засудити амбіції Москви, Тимошенко зберігала мовчання.
Втім, необачність Тимошенко в російському питанні проявляється і сьогодні. Наприкінці березня в Бельгії прем'єр брала участь у конференції з питань модернізації ГТС, підписавши спільну декларацію між Києвом та ЄС, яка не передбачає участі Москви в проекті. А через місяць вона ж запевняла свого російського колегу Путіна в тому, що інтереси північного сусіда будуть обов'язково враховані в такому важливому питанні.
Поводить себе обережно на зовнішньому фронті і Яценюк. Минулого року він, разом з Ющенком і Тимошенко, підписав листа до генсека НАТО Яапа де Хооп Схеффера з проханням надання Україні ПДЧ в Альянсі. А буквально кілька тижнів тому, вже ставши фактичним учасником президентських перегонів, заявив в інтерв'ю українській службі Бі-бі-сі, що і він, і два його "спільники" поспішили: мовляв, лист з'явився зарано, підписувати його не варто.
Детальніше про те, чим керуються провідні українські політики при виборі зовнішньополітичної стратегії читайте в № 16 журналу Корреспондент від 8 травня 2009 року.