Корреспондент: Головний з дозволів. Інтерв'ю з головою Нацкомісії з питань захисту суспільної моралі

Основний подразник культурного середовища країни Василь Костицький, голова Національної комісії з питань захисту суспільної моралі, - про те, як його відомство визначає межі дозволеного в моралі і чому порнографія стала політичною зброєю влади. Інтерв’ю Ірини Ілюшиної з чиновником розміщено в № 24 журналу Корреспондент від 24 червня 2011 року.

Щодо моралі український парламент демонструє крайню мінливість: спочатку депутати в першому читанні майже одностайно проголосували за новий Закон Про захист суспільної моралі, який скасовував однойменну Національну комісію, а потім майже так само одностайно проголосували проти.

Це сталося 24 травня 2011 року, і ця дата стала новим днем ​​народження комісії, яка заробила скандальну репутацію органу цензури, особливо після резонансних висновків щодо низки творів, серед яких – останній роман лауреата Шевченківської премії покійного письменника Олеся Ульяненка і сатиричний американський фільм Бруно, який зібрав чималу касу у світі.

Ці та деякі інші вердикти комісії викликали прямо-таки шквал обурення в країні і навіть громадські акції протесту. Загальну думку незадоволених висловив український письменник Юрій Андрухович: він заявив, що не розуміє, чому хтось повинен вирішувати за нього, що дивитися і що слухати.

У цих суперечках голова комісії Василь Костицький, юрист за освітою, вважає себе скоріше потерпілим. Емоційно і з деяким відтінком образи в голосі він пояснив Корреспонденту, що на його боці – численні українці, яких хвилює невисока моральність сучасного суспільства.

Тил у нього дійсно є: згідно з даними соціологічних опитувань, близько 60% співвітчизників підтримують цензуру в ЗМІ в тому або іншому вигляді. Найбільше українців дратують сцени насильства (68,7%) і відвертий секс (53,2%).

Знаючи про цю підтримку, у розмові з Корреспондентом Костицький прагнув бути переконливим і вичерпним у відповідях, а також запевняв, що ніколи не займався цензурою і нічого не забороняв.

- Робота Вашої комісії неодноразово викликала великий резонанс в українському суспільстві. Чи є у неї аналоги в інших країнах?

 - Аналоги комісії є скрізь, всі країни займаються контролем над інформаційним простором та дотриманням в ньому етичних стандартів.

З прикладів [можна] згадати рішення, яке було прийнято недавно в Австралії, - заборонити рекламу із зображенням оголених жіночих бюстів. Або 200 тис. американців, які написали обурені звернення в зв'язку з тим, що на сцені співачка Джанет Джексон показала груди [після чого її покарали штрафом].

У Швеції державні органи, пов'язані з цією діяльністю, мають жорсткі повноваження – вони видають ліцензії, можуть накладати штрафи.

В Україні на сьогоднішній день питаннями моралі займаються ще десять державних органів. Але експертизу робить тільки комісія. І особливість нашої практики в тому, що у нас публічний розгляд експертизи. Більше ніхто цього не робить.

Кримінальні справи з приводу розпалу міжнаціональної чи релігійної ворожнечі були і будуть. За розповсюдження порнографії були і будуть. Що було б, якби комісія була ліквідована? Суддя або слідчий призначає експертизу, щоб визначити, чи є продукція Ікс порнографією. Коли це робимо ми, це публічно.

- Після свого нового народження комісія якось змінює свою роботу?

- Немає нового народження комісії, вона не припиняла свою роботу. Станом на травень у нас було вже понад 7 тис. звернень [щодо експертизи] – від правоохоронних органів, прокуратури, народних депутатів, громадських організацій, громадян. Ми не стимулювали цей процес, ми самі собі роботу не шукаємо. Наприклад, за квітень-травень до нас надійшло 93 звернення громадян – більше, ніж від будь-яких інших суб'єктів подання.

- На що найбільше скаржаться прості громадяни?

- Суспільство чомусь досі думає, що комісія – це державний орган з питань порнографії. [Насправді] скаржаться на абсолютно різні речі: на прояви ксенофобії (таких досліджень у нас стало більше в десять разів), на недобросовісну рекламу, у якій використовується пропаганда алкоголізму або сексу.

- Тоді чому багато співвітчизників, причому люди цілком прогресивні, були обурені діяльністю комісії? Як Ви поясните випади в її бік?

- Комусь це вигідно. А хтось сумлінно помиляється.

- Ваша робота неодноразово викликала негативні оцінки у відомих українців, у багатьох інших співвітчизників. Вона Вам подобається?

- Мені здається, я їду в поїзді і не можу з нього зійти. Я повинен робити свою роботу і жодних переваг від посади не відчуваю. Важко нести вантаж безпідставних звинувачень і образ. І на цей момент фактор стримання залишився лише один – те, що за комісію заступилася Всеукраїнська рада церков. І якби я кинув, як би я перед цими людьми виглядав?

- Чи правда, що члени комісії працюють на громадських засадах?

- Усі члени комісії, крім голови і заступника, працюють на громадських засадах. Працівники апарату, в тому числі експерти, працюють за зарплату.

До речі, експертиза коштує від 1 тис. до 15 тис. грн. Ми робимо все безкоштовно – і громадянам, і судовим органам. Порахуйте: у 2009 році ми зробили понад 10 тис. експертиз, у 2010-му – 7 тис., а в цьому році у нас було на дослідженні понад 7 тис. матеріалів. Помножте, і Ви побачите, скільки зможе заробити фірма, яка з'явиться замість комісії. Є за що поборотися.

- Заборонений плід солодкий – коли комісія опублікувала висновки з приводу роману покійного Олеся Ульяненка або фільму Бруно, багато хто знайомився з ними тільки через заборону. Вам не здається, що ви робите рекламу цим творам?

- Ми не ставили собі за завдання займатися цензурою українських літераторів. На нас навішали ярлик у зв'язку з книгою Ульяненка, і я навіть не знаю, хто зможе його зняти. Видавництво звернулося до нас – надіслало рукопис. До речі, комісія після цього скандалу не розглядає рукописи.

Ми не ставили собі за завдання займатися цензурою українських літераторів. На нас навішали ярлик у зв'язку з книгою Ульяненка, і я навіть не знаю, хто зможе його зняти

В експертному висновку [про те, що текст є порнографією] було написано, що це висновок щодо рукопису і він не поширюється на тираж. Ульяненко пішов до суду, хоча я пропонував йому безкоштовного адвоката, щоб судитися з видавцем, який не хотів видавати йому гонорар.

Проте Ульяненку порадили йти до суду, щоб скасувати висновок експерта. Але висновок експерта не може бути скасований. Можна скасувати висновок комісії, але його ж не було! Мудрий суддя підказав вихід: ми підписали мирову угоду. Ульяненко погодився вилучити порнографічні слова, ми відкликали висновок.

По фільму Бруно: до нас надійшло звернення, але за два дні до нашого було прийнято рішення прокатної комісії Міністерства культури, і фільм був визнаний порнографічним. Ми підтвердили рішення Міністерства культури – там дійсно є короткий порнографічний сюжет ... Я не хотів би про його деталі говорити. Але ніхто не висував претензії міністерству.

- До речі, норма закону про зберігання порнографії в умовах нашого корумпованого судочинства може бути використана проти кого завгодно, – наприклад, політичних опонентів. Вам як юристу вона не здається зайвою?

- Ваш покірний слуга виступив з публічною заявою про те, що введення такого покарання я вважаю невиправданим. Мене ніхто не почув. Президент Віктор Ющенко, очевидно, мене теж не почув і підписав закон.

На сьогоднішній день вже є приклади – правозахисник Дмитро Гройсман, який звинувачений в зберіганні порнографії. Але якщо буде комісія, у людей в таких випадках буде публічна експертиза і трибуна. А якщо буде закрита судова експертиза, публічності не буде.

***

Цей матеріал опубліковано в № 24 журналу Корреспондент від 24 червня 2011 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент заборонено.