Корреспондент: Танець живота. Лист із Тайваню

Мешканці острова Тайвань завдяки обставинам та історії харчуються виключно кулінарними шедеврами і парадоксами. Наприклад, пломбір з ягодами та ікрою ви пробували, запитує Максим Біроваш, журналіст тижневика Корреспондент у рубриці «Лист з ...» у № 25 журналу від 1 липня 2011 року.

"Може, зайдемо в McDonald's або стейк-хаус?", - кожні десять хвилин запитував мене тайванський гід, спостерігаючи, як я розправляюся зі стравами. Пей Лін, уродженець Тайпея, столиці Тайваню, турбувався, що мій непристосований до дивовижних наїдків шлунок не витримає витворів місцевої кухні. Він зголосився показати нам своє місто і тепер, здається, почав шкодувати про це.

У Пей Ліна були причини для хвилювань. На сніданок я з'їв суп-пюре з морськими водоростями і креветками, закусив крабами, фаршированими пекінською капустою і відправив туди ж дюжину устриць, залитих соусом з місцевого перцю, схожого на чилі. Дуже смачно і дуже гостро. Врятувала холодна вода, яку тут часто подають замість десерту.

Хоча найпопулярніший на Тайвані десерт – морозиво, пломбір з ягодами, рибою та ікрою. Причому саме морозиво – солодке, з ванільним смаком. Колупнеш ложкою далі – лісові ягоди, схожі на нашу чорницю, ще нижче – пішла риба та ікра. Трохи роздумів: чи варто це взагалі їсти? Наважуєшся – і все це зливається в справжню смакову какофонію, яка, втім, якщо в голові вчасно включити дзен, цілком їстівна і не позбавлена ​​гармонії.

Від екзотичної смакоти тут нікуди не втекти. Навіть на центральних вулицях ділового кварталу Тайпея – Нью-Тайпей-сіті, місцевої Уолл-стріт, - у рядок вишикувалися численні закусочні. Тут запросто снідають і працівники автомайстерень, і клерки з найближчих банків.

У закладах Нью-Тайпей-сіті в цілком їстівному вигляді можуть продати практично все що завгодно – від копчених морських коників на паличці до смажених вяхирів

Хоча туристам тут потрібно бути обережними: меню шокує неофіта. У закладах Нью-Тайпей-сіті в цілком їстівному вигляді можуть продати практично все що завгодно – від копчених морських коників на паличці до смажених вяхирів (диких голубів). Останні більше схожі на летючих мишей. Але нехай їх дивний вигляд вас не бентежить: зізнаюся, спочатку це смачно, потім – дуже смачно, а потім тобі хочеться накупити цих мишей-голубів про запас.

За словами Пей Ліна, тайванська кухня хоч і сестра китайської, але двоюрідна: на тайванську сильно вплинули гастрономічні традиції сусідньої Японії. До того, як Тайвань формально став провінцією Китайської Народної Республіки, островом управляли японці, і це позначилося практично на всьому – у тому числі на кулінарних рецептах, у яких змішалися китайські і японські кухарські традиції.

Однак і до японського, і до китайського куховарського мистецтва на Тайвані підійшли творчо, тому традиційні японські сусі тут мутували в роли з м'ясом крабів, креветок і навіть курки. Вони більші за розмірами, подаються завжди гарячими і в компанії з яблучним пюре. Все це заливається соєвим соусом з родзинками і лимоном. Тобто у смакових рецепторів середньостатистичного туриста встояти шансів небагато.

Щоб хоча б трохи остудити мій захват, Пей Лін не втримався і розповів повчальну історію про болгарського туриста, який після активного знайомства з острівним харчопромом кілька днів провів у міській лікарні і тим самим розписався у власній неготовності до острівної екзотики.

Втім, наше кулінарне захоплення Пей Ліну було до душі – він водив нас по найбільш відомих кулінарних місцях Тайваню. У тому числі запропонував провести нас на найбільший нічний ринок – Шилін.

Цей рай для торговців сувенірами та іншим туристичним дріб’язком виявився штаб-квартирою майстрів традиційної китайської локшини. У Тайвані її варять, смажать і навіть коптять прямо у вас на очах. Процес приготування нагадує якийсь складний ритуал. Однією рукою кухар ледь вловимими швидкими рухами кидає інгредієнти своєї страви на плиту, другою віртуозно перевертає локшину на плиті з такою швидкістю, що вона практично не торкається варильної поверхні.

Це видовище зачаровує не менш ніж сама локшина, яка, здається, увібрала в себе всі морські смаки тайванської протоки.

Соуси до локшині також вражають зацикленого на борщі українця. Більше за інших запам'ятався соус з кониками, а також обсмажені цілими тушки пташенят баклана, які зовні нагадують вітчизняних горобців, - цю страву також подають до локшини.

Сам процес приготування страв відбувається блискавично, все в лічені секунди перемішується й енергійно кидається на тарілку

Примітно, що сам процес приготування страв відбувається блискавично, все в лічені секунди перемішується й енергійно кидається на тарілку. Ложка імбирного соусу – і просимо: обід для невеликої компанії готовий. Коштує це 60 нових тайванських доларів – близько 15 грн.

Найбільше дивує інше: за всієї великої кількості та різноманітності дивовижних і апетитних страв самі тайванці помірні в своїх апетитах. А на мене і моїх друзів, які дозволяють собі багаті застілля, дивилися з неприхованим інтересом.

За всієї великої кількості та різноманітності дивовижних і апетитних страв самі тайванці помірні в своїх апетитах

Не дивувався тільки Пей Лін: для нього ми були вже третьою групою туристів зі Східної Європи в цьому місяці.

"Це у нас називається відчути Тайвань зсередини", - своєрідно жартував він.

***

Цей матеріал опубліковано в № 25 журналу Корреспондент від 1 липня 2011 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент заборонений.