Корреспондент: Чесне слово. Ексклюзивне інтерв'ю Андрія Куркова

Найбільш видаваний за кордоном український письменник, Андрій Курков, в інтерв'ю Ірині Ілюшиній розповів про головну проблему України, помилки влади та про власні слабкості, яке публікує журнал Корреспондент у № 27 від 15 липня 2011 року.

Після того як сукупні наклади його книжок перевалили за 1 млн, Андрій Курков, найбільш видаваний за кордоном український письменник, перестав їх рахувати – вже кілька років, за його словами, його це не цікавить.

А цікавить 50-річного прозаїка в першу чергу робота, адже письменство – його єдиний хліб, і в цьому сенсі він нетипове явище для України.

Гостросюжетні романи Куркова – пригодницькі, детективи і трилери, у яких афористично і з іронією описані місцеві реалії, читає не тільки його батьківщина, а й мало не весь світ: його переклади видаються у 65 країнах. Причому це не тільки Європа, але й екзотичні Шрі-Ланка і Сінгапур.

Втім, Курков відомий не лише як автор гостросюжетних історій для дорослих, але і як дитячий письменник. Його казки теж друкують зарубіжні видавці – багатодітний батько, Курков знає, як писати для дітвори.

Ще одне застосування талантів Куркова – кіно. За його сценаріями знято понад 20 художніх і документальних фільмів. І до свого давнього членства в британському ПЕН-клубі він додав ще й статус члена Європейської кіноакадемії.

У травні 2011 року письменник заявив про себе як автор подорожніх нотаток, презентувавши книгу із загадковою назвою Форель a la ніжність. Її жанр Курков визначив як "кулінарний трилер". До збірки увійшли публіцистичні нариси, оповідання, повісті, дорожні нариси про Ісландію, Росію, Норвегію, а також враження від участі автора в автопробігу з Петербурга в Єкатеринбург.

Подорожі – єдине дороге захоплення Куркова, яке він, втім, любить ділити зі своєю
родиною – дружиною-британкою Елізабет і трьома дітьми

Подорожі – єдине дороге захоплення Куркова, яке він, втім, любить ділити зі своєю родиною – дружиною-британкою Елізабет і трьома дітьми. Однак зізнається, що з неменшим задоволенням проводить час в Україні - у Києві чи на дачі, - і запевняє, що саме тут відчуває себе вдома.

Водночас він не втомлюється критикувати вітчизняну владу: лібералові і гуманісту Куркову не до душі те, що відбувається в Україні. У цьому питанні він фаталіст: переконаний, що ідеальної влади в країні і не буде, але не тому, що тут якась особлива атмосфера, а тому, що ідеальної влади не буває ніде й ніколи. Приблизно з таких міркувань і складалася недавня розмова письменника з Корреспондентом.

- Перефразовуючи відому фразу про Росію і поетів, можна сказати, що в Україні письменник – завжди більше, ніж письменник. У тому сенсі, що часто він змушений заробляти на життя чимось, крім творчості. Ви чимось ще займаєтеся?

- Я займаюся багато чим, але не для заробітку, а для різноманітності життя. Пишу статті та колонки, іноді – радіопрограми, есе. Беру участь у цікавих проектах, але це все одно пов'язане з літературною діяльністю.

- А на що витрачаєте гонорари? Чи є у Вас якісь слабкості?

- Дорогих хобі у мене немає. Певний час збирав патефони і грамофони, але зараз, коли вони коштують уже сотні доларів, не купую. Та й ставити їх вже ніде.

Гроші витрачаємо на подорожі, і це саме те, що приносить задоволення не мені одному, а всій сім'ї. Любимо подорожувати на машині – по Україні та по Європі.

- У Вас, напевно, є улюблені місця? Необов'язково з тих, де Ви побували на автомобілі.

- З улюблених країн можу назвати Південну Корею, Норвегію, Францію, Швейцарію, Австрію та Німеччину. Ці країни я добре знаю і непогано розумію менталітет їхніх жителів.

У Франції дуже легко спілкуватися з людьми, на півночі Німеччини – трохи складніше. Але в будь-якому випадку одна з найбільших цінностей подорожей – це можливість зрозуміти людей, які думають інакше, іншими категоріями, ніж ти.

У поїздках одна зустріч з людиною може дати набагато більше, ніж відвідування величезного історичного чи художнього музею

Саме ці особливості надають інший сенс іноді навіть містам і містечкам, у яких живуть ці люди. У поїздках одна зустріч з людиною може дати набагато більше, ніж відвідування величезного історичного чи художнього музею.

- Я знаю, що Ви багато подорожуєте ще й по роботі – представляючи свої книги.

-Так, тільки в червні у мене було п'ять поїздок з презентаціями та авторськими виступами або лекціями - двічі Німеччина, ще Англія, Швейцарія і Литва. Попереду тур по Великобританії, потім Австрія, Німеччина, Швейцарія і Сінгапур, де я буду проводити майстер-класи з дітьми – вчити їх придумувати і розповідати казки.

- Яка найбільш екзотична презентація була у Вашій письменницькій біографії?

- У січні цього року спілкувався з дітьми в Шрі-Ланці – дуже сподобалося. Вже отримав запрошення до Індії і в Індонезію.

- А ось вітчизняні видавці скаржаться, що книги не купують – мовляв, не читає більше народ. Інші кажуть, що головна проблема місцевого книговидання – недостатня кількість магазинів. На Ваш погляд, в чому корінь зла українського книжкового ринку?

- І те й інше – правда. У країні близько 550 районних центрів. За радянських часів у кожному такому райцентрі був книжковий магазин. Зараз на всі ці сотні міст працює кілька десятків маленьких книжкових, тому жителям просто ніде взяти книгу. Можуть, звичайно, замовляти за каталогами, але в каталогах завжди обмежений вибір, та й не всі видавці можуть потрапити зі своїми книгами в такі каталоги.

- Ну, а якщо перейти на макрорівень – у чому, на Ваш погляд, головна проблема України?

Для мене особисто головна проблема сьогоднішньої України в тому, що країна стала антигуманітарною у всіх сенсах цього слова – дітей ніхто не виховує бути людьми, слова "порядність"і "чесність" викликають у багатьох сміх

- Я не політик, щоб відповідати на це запитання з усією мірою відповідальності. Але для мене особисто головна проблема сьогоднішньої України в тому, що країна стала антигуманітарною у всіх сенсах цього слова – дітей ніхто не виховує бути людьми, слова "порядність" і "чесність" викликають у багатьох сміх, і далі в такому ж дусі. Дітям не прищеплюють почуття соціальної відповідальності.

- Одна з головних подій зараз – суд над лідером БЮТ Юлією Тимошенко. Як Ви думаєте, чим закінчиться процес?

- Такі процеси ніколи не закінчуються. Навіть якщо вона отримає термін, процес триватиме, поки Тимошенко жива, і в якийсь момент вона стане суддею, а сьогоднішній суддя може опинитися на її місці.

- Ви, напевно, теоретично, могли б переїхати жити до Британії чи ще кудись. Не виникало такої спокуси? Що Вас тримає в Україні?

Україна в будь-якому варіанті цікавіша і більш непередбачувана, ніж будь-яка європейська країна

- Я живу у себе вдома, а не в гостях. Еміграція – це переїзд в жорсткі "гості". Україна в будь-якому варіанті цікавіша і більш непередбачувана, ніж будь-яка європейська країна. Тут живуть мої друзі й однокласники, тут гарно і вже точно не нудно.

- Проте багато українців з прогресивним мисленням сподівалися саме на нове покоління, і політиків зокрема. А тут все частіше хочеться цитувати героїню Ренати Литвинової: "Як страшно жити". Вам не страшно?

- Ні, мені не страшно. Те, що відбувається, часто викликає жах, але все те аномальне, що трапляється у нас, відбувається і в інших країнах. Є країни більш благополучні – через те що вихованням нації займається сама держава – Південна Корея, Японія, Сінгапур. А в нас держава не займається нацією. У нас влада не інструмент управління, а інструмент збагачення і самоствердження. У цьому й проблема.

- Ви і раніше виступали з критикою чинної влади. Судячи з усього, Ваша думка не змінилася?

- Свою думку я завжди публічно висловлював і буду продовжувати в такому ж напрямі. Ідеальної влади не буває, а у нас, боюся, і не буде. Але якщо я буду весь час виступати з критикою влади, у мене не буде часу займатися літературною діяльністю.

- Тоді давайте поговоримо про літературу. У Вашому романі "Остання любов президента", написаному напередодні помаранчевої революції, багато речей виявилися пророчими. Розкажіть, про що буде Ваша нова книга, щоб ми знали, чого чекати в найближчому майбутньому.

- Новий роман – це історія, яка відбувається у Львові. Власне, і роман мене запросив написати мер Львова Андрій Садовий. Це не замовлення, це була ідея, яка мені сподобалася. Я люблю Львів і відразу придумав історію, яка описується в книзі. Більш докладно розповідати не буду, але в романі буде відчуватися атмосфера фільмів Альфреда Хічкока.

***

Цей матеріал опубліковано в № 27 журналу Корреспондент від 15 липня 2011 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент заборонений.