Корреспондент: Червоні химери. Суд над лідерами Демократичної Кампучії, одного з найстрашніших режимів

Камбоджа підводить риску під жахливими за своїм масштабом злочинами комуністичного режиму. Колишні лідери червоних кхмерів постають перед трибуналом, пише Наталія Мечетна у матеріалі, розміщеному у №29 журналу Корреспондент від 29 липня 2011 року.

Коли 22-річному Хену Соккеа, жителю Пномпеня, столиці Камбоджі, розповідають про режим червоних кхмерів, які правили з 1975 по 1979 рік на його батьківщині, йому важко уявити, що насправді відбувалося в країні. "Мені це здається поганим сном", - ділиться Соккеа своїми відчуттями з Корреспондентом.

Його зрозуміти нескладно: студенту камбоджійського технологічного інституту, який володіє англійською мовою, насилу віриться, що лише 30 з гаком років тому його співвітчизники під страхом смерті не могли читати іноземні книги і здобувати освіту.

У перейменованій з держави Камбоджа Демократичній Кампучії проводився революційний експеримент – перетворення країни на винятково аграрне суспільство на основі ідей марксизму-маоїзму, які заперечували все західне і сучасне. Згодом експеримент отримав ярлик "аграрної утопії".

Колишні будівельники комуністичного раю, що вижили, нещодавно опинилися на лаві підсудних. Серед них Нуон Чеа, ідеолог камбоджійських ліворадикалів і друга людина у червоних кхмерів після померлого у 1998 році лідера Пол Пота, охрещений режимом "брат номер два". Потім іде "брат номер п'ять" – голова президії Демократичної Кампучії Кхієу Сампхан, а також екс-міністр закордонних справ Ієнг Сарі та його дружина Ієнг Тхірітх, яка займала посаду міністра соціальної політики.

Цим людям – на перший погляд скромним пенсіонерам – інкримінують масовий геноцид своїх співвітчизників. Масштаб зачисток, проведених кхмерами, що захопили владу внаслідок партизанської боротьби, важко перебільшити.

За неповних чотири роки 2 млн осіб, або 25%населення країни, загинули від недоїдання, репресій, катувань і рабської праці. Таку кількість убитих в процентному відношенні до чисельності населення ще не приносила жодна революція

За неповних чотири роки 2 млн осіб, або 25% населення країни, загинули від недоїдання, репресій, катувань і рабської праці. За спостереженнями істориків, таку кількість убитих в процентному відношенні до чисельності населення ще не приносила жодна революція.

Спокійно дожити свій вік "скоромним пенсіонерам" не дозволила міжнародна громадськість. Суди, які складаються з місцевих та міжнародних фахівців, були створені за наполяганням ООН, хоча сам уряд Камбоджі цьому всіляко опирався: у злочини, скоєні кхмерами, замішано стільки людей, що цей процес по суті перетворюється на суд країни над самою собою.

Кривава утопія

"Настільки складної і комплексної роботи не було з часів Нюрнберзького процесу", - оцінив масштаби злодіянь Ендрю Келі, один із прокурорів.

У свою чергу, адвокати підсудних закликають не призначати тюремні терміни немічним старим з мотивів гуманізму та людяності. І це незважаючи на той факт, що навіть саме слово "милосердя" було виключено зі словника червоних кхмерів: хворим і слабким не було місця в новому селянському суспільстві, і вони автоматично підлягали знищенню.

Ба більше, в Демократичній Кампучії на офіційному рівні не дозволялося навіть плакати. Вважалося, що це демонструє негативні емоції стосовно режиму.

Після проголошення селян правлячим класом людей масово збирали на вулицях, шикували у колони і переселяли з міст у сільську місцевість, де примушували працювати по 12 годин на добу на рисових полях.

У підсумку в столиці Камбоджі з 2 млн залишилося лише 20 тис. жителів. Брати по революції навіть намагалися розкопувати асфальт і на місці магістралей і стадіонів садити овочі. Проте найчастіше міста ставали центрами тортур – у них створювалися бараки і спецв'язниці, куди звозили неугодних режиму.

Ворогові революції надзвичайно щастило, якщо його розстрілювали:  готуючись до сутички із зовнішніми ворогами, революціонери економили кулі

За витонченостю тортур комуністи нічим не поступалися інквізиції Середньовіччя. Людей спалювали, забивали мотиками, згодовували крокодилам, заривали по голову в землю, тим самим прирікаючи на повільну мученицьку смерть. Ворогові революції надзвичайно щастило, якщо його розстрілювали: готуючись до сутички із зовнішніми ворогами, революціонери економили кулі.

У своїй державі Пол Пот скасував навіть інститут сім'ї: жінки відділялися від чоловіків і ставали власністю комуни. Керівник комуни на свій розсуд вибирав чоловікам партнерок для короткочасних зустрічей.

Дітей також відбирали у батьків і ростили окремо, зомбуючи ідеями революції і роблячи з них малолітніх солдатів-яничарів.

У країні за лічені тижні зникли бібліотеки, театри, навчальні заклади. Відпала потреба і в медицині: сильні люди виживуть і так, а решти нова держава
не потребувала

Божевілля одіозного режиму не мало меж: побачивши людину в окулярах, яка прирівнювалася до представників буржуазного класу, вірний революції кхмер повинен був негайно її знищити. У країні за лічені тижні зникли бібліотеки, театри, навчальні заклади. Відпала потреба і в медицині: сильні люди виживуть і так, а решти нова держава не потребувала.

Поза законом були оголошені й гроші – комуністи просто підірвали національний банк країни, тим самим вручну скасувавши фінансово-грошові відносини.

Країна посттравматичного стресу

Режим червоних кхмерів дотепер продовжує відбиватися на сучасних камбоджійцях – перш за все на їхній психіці. Так, за даними досліджень місцевого психіатра Муні Сотаро, 47% громадян Кампучії з тих, хто вижив за режиму терору, до цього часу страждають на посттравматичні розлади. У свою чергу, міжнародні фахівці кажуть про те, що кількість людей старше 18 років, які страждають на розлади психіки, в Камбоджі більш ніж у п'ять разів перевищує цей показник у США.

Кількість людей старше 18 років, які страждають на розлади психіки, в Камбоджі більш ніж у п'ять разів перевищує цей показник у США

Мандрівники в своїх блогах відзначають занепадницькі настрої сучасних камбоджійців, так само як і їхнє небажання працювати. Країна, як і раніше, залишається аграрною, живучи за рахунок експорту рису, лісоматеріалів, тютюну і риби. ВВП на душу населення становить $ 2.100, що значно нижче сусіднього Таїланду ($ 8.700) і навіть відомого своєю бідністю В'єтнаму ($ 3.100).

Масове винищення жителів відбилося і на віковому складі населення. Зараз люди старше 65 років складають лише 3,8% всіх громадян країни. Мізерно мала і частка міського населення – лише 20% камбоджійців.

Нинішня влада країни наполягає на тому, щоб цей судовий процес над червоними кхмерами був останнім, оскільки подальші пошуки винних можуть привести до дестабілізації в суспільстві.

Надто багато камбоджійців колись перефарбували свою ідеологію в червоний колір, злякавшись небувалої кровожерливості режиму

Справа в тому, що багато високопосадових чиновників, включаючи прем'єра Хун Сена, колись належали до червоних кхмерів. Останній же закликав країну просто поховати своє минуле: аж надто багато камбоджійців колись перефарбували свою ідеологію в червоний колір, злякавшись небувалої кровожерливості режиму.

"У мене не було вибору, - виправдовується Хім Хай, колишній начальник охорони спецв'язниці S-21. - Якби я не вбивав їх [ув’язнених], мені довелося б вбити самого себе".

***

Цей матеріал опубліковано в № 29 журналу Корреспондент від 29 липня 2011 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент заборонений.