Корреспондент: Точка зору: По дорозі в Мадагаскар. Переділ власності відкидає Україну до рівня найбідніших країн

Незважаючи на начебто непогану макроекономічну статистику, Україна обвалюється у міжнародних рейтингах до рівня найбідніших африканських країн. Причиною тому відсутність будь-яких якісних реформ при швидкому зростанні зовнішнього боргу та стрімкому переділі власності, пише народний депутат від фракції Батьківщина-БЮТ Наталя Королевська у колонці, розміщеній у №30 журналу Корреспондент від 5 серпня 2011 року.

Згідно з останнім рейтингом журналу Forbes, де предметом дослідження був рівень розвитку економік всіх країн світу, Україна опинилася на четвертому місці з кінця. Отже, без реформ ще трохи – і будемо як Мадагаскар, який зайняв останнє місце в списку.

З тієї трійці, яка поки що ще гірше за нас, Мадагаскар отримав просто-таки загрозливу цифру – 77% населення опинилися за межею бідності. Ще є Вірменія, де ВВП впав на 15%. І Гвінея, де економікою ніколи займатися через військові перевороти.

Давайте розглянемо два чинники, які впливають на розвиток будь-якої економіки, - внутрішній і зовнішній. Причому зовнішній фактор дає більш об'єктивні оцінки – рейтинги інвестиційної привабливості, конкурентоспроможності, бізнес-клімату і т. д.

Так ось, за цими показниками Україна наполегливо котиться вниз, підтверджуючи той факт, що в країні невирішені системні проблеми. Але стан падіння, як не дивно, для деяких представників правлячої сили є не таким вже й катастрофічним. Спрацьовує логіка: "Якщо падаємо, отже є ще куди падати". І ці мантри повторюються не перший рік.

Ми, звичайно, можемо кричати на весь світ, що "працюємо з МВФ, тому Україна – перспективна країна". Але водночас достатньо звернутися до історичного досвіду таких країн, як Аргентина і Мексика: адже вони теж працювали з МВФ, але врешті-решт допрацювалися до того, що стали банкрутами.

Сигнали про якісні реформи, які українська влада посилає зовнішнього світу, не підтверджуються реальністю.

А тепер подивимося на економіку з позицій внутрішньої оцінки. Нас запевняють: "В країні все добре, 4-5% зростання ВВП. І це після 15% падіння!".

Звідки взявся цей ріст, насправді? Головне, у яких галузях? Перш за все, спрацювали зовнішні сприятливі умови для нашої хімії, металургії. Оскільки світове зростання цін стимулює і внутрішнє виробництво.

При цьому зростає зовнішній борг, а це $ 3,5 млрд за п'ять місяців (!). Теоретично при такому вливання коштів ми мали б мати набагато більш високі показники, а не 4-5% зростання ВВП.

Але цього не відбувається з тривіальної причини: в країні триває економічний хаос плюс переділ власності.

У 2005-му уряд говорив про реприватизацію (хоча, на мій погляд, те, що було заявлено, насправді ніяка не реприватизація, а елементарний контроль за дотриманням умов приватизації).

Умови приватизації необхідно контролювати, тому що лише одиниці власників виконували свої соціальні зобов'язання. Тому всі ці знамениті і незнамениті – ще з радянських часів – великі й дрібні фабрики, заводи і т. д. можна вважати подарунком народу великому бізнесу.

Я кажу "подарунок", анітрохи не перебільшуючи. За даними журналу Forbes, в Україні вже 21 мільярдер. А решта 45 мільйонів українців – на межі бідності.

Нинішня влада нічого не говорить про реприватизацію, але водночас відбувається тихе державне рейдерство. Воно полягає в переділі власності

Так ось, нинішня влада нічого не говорить про реприватизацію, але водночас відбувається тихе державне рейдерство. Воно полягає в переділі власності.

Інструменти такі: прийняття Податкового кодексу, посилення повноважень контролювальних органів. Замисліться над питанням: якщо стільки радощів дарує влада підприємцям, то чому закриваються підприємства?

А тому що до них, як і раніше, приходять перевіряльники, але тепер вже нараховують захмарні, абсолютно нездійсненні штрафи, до того ж нічим не підтверджені.

Потім заарештовують їхні рахунки, описують майно підприємств. Після цього підприємці півроку ходять по судах, доводячи, що їхнє майно заарештували незаконно.

Поки вони ходять, вони втрачають ринки, знижується ліквідність самого підприємства, а його ринкова вартість падає настільки, що воно перестає цікавити покупців, і тоді його просто забирають. І після перепродують, як правило, "своїм", за низькою ціною. Ось така нехитра схема.

***

Ця колонка опублікована в № 30 журналу Корреспондент від 5 серпня 2011 року. Передрук колонок, опублікованих у журналі, заборонений.
Відгуки й коментарі надсилайте за адресою korr-opinion@kpmedia.ua