Корреспондент: Зроблені в СРСР. Українці захоплюються радянським антуражем

Третина українців ностальгують за СРСР, причому половина з них – молодь, що ледь застала минулу епоху. Фахівці пояснюють феномен економічними бідами країни і прагненням ідеалізувати минуле, пише Катерина Іванова у №30 журналу Корреспондент від 5 серпня 2011 року.

Відкриваючи мережу кафе в радянському стилі Варенична Перемога, Марія Адоніна, ресторатор з 11-річним стажем, і не підозрювала, що намацала золоту жилу. Картаті скатертини, фіалки у вазонах, абажури з бахромою, червоні чашки й тарілки у великий білий горох і ще десятки предметів радянського побуту – точнісінько як в радянській квартирі 1970-х – все це припало до душі відвідувачам.

Навіть у кризовому 2008-му за рентабельностю Варенична, де середній чек становить 60 грн., удвічі перевершила мережу японських ресторанів Яппі, що також належить Адоніній, сягнувши 40%, тоді як і 30% вважається дуже привабливим показником для інвесторів.

Надійна клієнтська база "радянського" бізнесу підприємниці – українці середнього віку, які відчувають тугу за недавнім минулим, ті, хто пам'ятає більше доброго, ніж поганого.

"Soviet stуle – це мода. І зараз вона на піку – є живі благодушні народжені в СРСР громадяни, є їхні батьки, які теж небідні і ностальгують за СРСР", - зазначає Олена Дерев'янко, партнер агенції PR-Service, що займається піар-супроводом ресторанів Дача і Компот одеського ресторатора Савелія Лібкіна, також оформлених у радянському стилі.

Як з'ясували експерти Інституту соціології Національної академії наук України, таких людей в Україні 30%, причому 17% з них молодь від 18 до 35 років.

Експерти пояснюють бажання повернутися в Союз непорушний хоча б на побутовому рівні насамперед соціальним комфортом, який надавала держава СРСР

Юрій Саєнко, завідувач відділом соціальних експертиз Інституту соціології, пояснює бажання повернутися в Союз непорушний хоча б на побутовому рівні насамперед соціальним комфортом, який надавала держава СРСР. Мовляв, зараз люди відчувають занепокоєння через труднощі в самореалізації і, не знаходячи себе в сьогоденні, дивляться в минуле.

"Вони [молоді люди] йдуть вчитися, не знаючи, потрібна їм ця професія чи ні, не знаючи, чи буде у них робота і де вони будуть жити. Купа невирішених проблем", - пояснює соціолог.

Люди старшого віку, навіть якщо і читали під ковдрою самвидав і лаяли на кухні Совдепію, сьогодні схильні згадувати тільки найкращі моменти життя в ній, додає Дерев'янко.

Ілюзії романтично налаштованих стосовно свого минулого співвітчизників розвіює погляд з боку. Так, прем'єр-міністр Великобританії Девід Кемерон зовсім недавно зізнався, що відвідини СРСР на початку 1980-х років і враження від побаченого стали одним з важливих факторів, які привели його в подальшому до кар'єри політика.

"Я ніколи не забуду сірості життя при комунізмі, нестачі свободи, вибору і самовираження, - переказав Кемерон свої враження від подорожі 30-літньої давності британському журналу Big Issue. - Особливо це стосується важливості свободи і того, що держава повинна служити людям, а не бути їхнім господарем".

Глибоке задоволення

Занурення в епоху соцреалізму на базі відпочинку СРСР 5 зірок, розташованій у Конча-Заспі під Києвом, розпочинається прямо на в'їзді, де гостей зустрічає гасло Вірною дорогою йдете, товариші! і персонал, одягнений в піонерські галстуки і пілотки.

Ігор Чернов, директор бази, розповідає, що вони орієнтувалися на українців, "яким хочеться відпочити у тому минулому, де вони виростали". Для цього звичайнісінька, радянського типу база відпочинку Механізатор, яка ще рік тому була на цьому місці, навіть не вимагала серйозного апгрейду.

Сервіс тут такий само небагливий, як і 20-30 років тому: дерев'яні будиночки на палях, без зручностей і кондиціонерів, з мінімумом меблів, їдальня з радянським меню та інтер'єром. З розваг – ранкова зарядка, майстер-класи з єдиноборств та іноземних мов, посвята в піонери біля багаття на березі річки, вечірня дискотека та літній кінотеатр. Путівка сюди на сім'ю з трьох осіб коштуватиме 3 тис. грн. на тиждень без харчування, і база заповнена на 95%.

Такий відпочинок киянці Яні Супруновій зовсім не здається екзотичним. "Сумую з того, що колись один одному кожен був друг, товариш і брат, - каже вона. - Це ж наше дитинство, молодість".

За словами Адоніної, часто гості її кафе, коли замовляють манну кашу, просять зробити її густою і з грудочками. "Незважаючи на те що вони [одягнені] в Damiani і Brioni, вони все одно родом з дитинства", - каже ресторатор.

Спеціально для такої аудиторії Ольга Долгова, журналіст з Маріуполя, видає газету Хочу в СРСР, яка повертає "народ хоч ненадовго в той час, коли у нас була впевненість у завтрашньому дні і почуття гордості за свою країну". Статті цього видання порівнюють минуле і сьогодення.

"Загубили найкращу в світі систему освіти, розвалили систему охорони здоров'я – нехай навіть вона і була не най-най, але людина не боялася захворіти, розвалили або продали заводи і фабрики", - обурюється 54-річна Долгова.

29-річний Андрій Переход через свій вік поки що не схильний до такого бурчання: він захопив СРСР лише у свої ранні роки, і Радянський Союз для нього – ідеальна країна дитинства.

"Хороша країна була. Ту країну поважали", - каже молодий чоловік і зізнається, що попросив друзів подарувати йому на день народження футболку з принтом Зроблено в СРСР.

Столичний адвокат Сергій Тюрін, який на п'ять років старший за Перехода, народився в День піонерії і вважає це символічним. На його думку, позитивного в його дитинстві було більше, ніж негативного, починаючи з добрих і чесних фільмів про справжніх героїв і закінчуючи відкритими дворами без високих парканів та натуральними продуктами харчування на прилавках.

Адоніна, яка допомагає своїм клієнтам ностальгувати за минулим, сама виросла в радянській комуналці в Києві і зізнається, що дуже любить той час. "І ось ця моя внутрішня ностальгія – вона реалізовується тут [у створенні концепції Вареничної Перемога]", - каже Адоніна, чиї володіння з п'яти закусочних мережі скоро поповняться ще двома в Києві та Севастополі.

Грановані скляночки

Олександр Стражний, психотерапевт, автор книги Український менталітет, пояснює ностальгію за Совком споконвічно слов'янською "пристрастю до халяви". "Що молодим кажуть дідусі й бабусі? Що раніше було краще: безкоштовно давали квартири й освіту, майже безкоштовно можна було поїхати в санаторій. Краса! Чи не правда?" - міркує Стражний.

Переход з такою постановкою питання не згоден: мовляв, справа не в халяві – моральні цінності були іншими. "Раніше у першому класі всім розповідали, що потрібно поважати старших, а зараз зайдіть у трамвай – жоден школяр місцем не поступиться", - наводить він приклад радянського виховання.

Однак 37-річний Кирило Мокренко знає й інший, негативний бік соціалістичного побуту – блат, черги, дефіцит. Він дивується, як можна сумувати за тими часами. "Це ж була імперія зла, система тотальних заборон і придушення ініціативи", - обурюється Мокренко.

У тому, що у багатьох співвітчизників залишилися лише найкращі спогади про СРСР
психолог Юрій Калашников вбачає властивість людської пам'яті забувати гірше

У тому, що у багатьох співвітчизників залишилися лише найкращі спогади про СРСР, Юрій Калашников, психолог з клініки імені Володимира Коваленка, вбачає властивість людської пам'яті забувати гірше. "І тоді було погано, і зараз. Але ми витісняємо з пам'яті погане і дістаємо те, що нам вселяли", - пояснює експерт.

Серед таких нав'язаних думок, на думку аналітиків, була горезвісна ідея побудови комунізму. Сьогодні у нації немає такого об'єднувального начала. Якщо Західній Україні близька націдея Польщі та Грузії, правлячі еліти яких зуміли переконати своїх громадян, що вони з виходом із соцтабору здатні швидко побудувати розвинуті держави, то значна частина сходу України зараз фактично ратує за повернення до СРСР.

Ностальгію по Радянському Союзу заохочують тут навіть представники влади. Так, глава адміністрації Харківської області Михайло Добкін вирішив відкрити в Харкові два готелі, стилізовані під минулу епоху.

Інший привіт із Совка за ініціативою місцевих керівників – реконструкція терміналу Харківського аеропорту в історичних формах 1950-х років. Причому буде відтворено не тільки фасад будівлі, але і його внутрішнє наповнення – меблі, килими на підлозі, форма офіціантів у ресторані і навіть посуд.

"Там будуть тітоньки з кокошниками, горілочка в гранованих скляночках, малосольні огірочки. Все як треба", - зазначає бізнесмен Олександр Ярославський, генеральний інвестор і координатор підготовки Харкова до Євро-2012, який фінансує проект і вклав у реставрацію терміналу понад $ 5 млн.

А міський голова Маріуполя Юрій Хотлубей вирішив відродити в місті агітмайданчики. Ця ідея прийшла йому в голову, коли він був у Німеччині і спостерігав, як переселенці з Казахстану організовують безкоштовні концерти на таких майданчиках у дворах будинків. "Подивився я на це і подумав: так добре, як у радянські часи", - ділиться мер.

Соціалістичне минуле в очах сучасників з роками може набувати все більшого шарму, вважають експерти. І додають: багато в чому це залежить від внутрішньої
політики та економічної ситуації в країні

Соціалістичне минуле в очах сучасників з роками може набувати все більшого шарму, вважають експерти. І додають: багато в чому це залежить від внутрішньої політики та економічної ситуації в країні. Навіть більше, тугу за радянським минулим сьогодні переживають не тільки уродженці колишнього СРСР, а й жителі країн, які колись іменували соцтабором.

Яцек Паласінкі, журналіст польського телеканалу TVN, розповідає, що на його батьківщині практично в кожному місті є один-два заклади в радянському стилі і всі вони користуються великою популярністю. Найвідоміший такий ресторан розташований у Варшаві і називається Червона Рига.

На думку Дерев'янко, фетишистська пристрасть до радянського стилю подібна до захоплення артефактами Римської імперії, яку сусідні народи свого часу теж сприймали як імперію зла. "Тому що рядовим громадянам дуже хочеться постояти поруч із величчю – нехай навіть поваленою або полеглою від власної слабкості", - резюмує експерт.

***

Цей матеріал опубліковано в № 30 журналу Корреспондент від 5 серпня 2011 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент заборонений.