Корреспондент: Надбання республіки. Лист з Ірландії

Паб в Ірландії не просто традиція і засіб щоденної комунікації, а й містоутворювальне підприємство – село отримує статус міста, якщо в ньому працюють як мінімум сім пабів, пише менеджер локалізаційних IT-проектів Олена Рудешко в рубриці «Лист з ...» у № 31 журналу Корреспондент від 12 серпня 2011 року.

Моторні лепрекони, рудоволосі красуні, казкові феї і ельфи, U-2 і, звичайно, пиво Guinness – ці образи, які вже стали хрестоматійними, культивуються ірландцями спеціально для численного заморського туриста. Саме заморського, а то й заокеанського, бо ірландці жартують про своє географічне положення: "Наступна зупинка – Сполучені Штати".

Ранок у Дубліні для багатьох його мешканців розпочинається з кави, що випивається на ходу, та сигарети, що на ходу ж викурюється. Адже в громадських місцях, як і на роботі, - ні-ні! Біжучі жіночі лодочки, чоловічі туфлі, що твердо крокують, і кеди, що проносяться повз, - місто поспішає на роботу. Про горезвісний full Irish breakfast – традиційний сніданок зі смаженого яйця із сосисками, шинкою і квасолею – ніхто і не згадує.

Ірландці, які працюють в Дубліні, переважно живуть за містом і добираються в офіси на власних автомобілях. Комунальний транспорт вважається засобом пересування для бідного і малозабезпеченого класу. Хоча в години пік дабл-декери, що мчать по виділеній лінії, довозять своїх пасажирів до техно- і бізнес-парків набагато швидше, ніж стоять в пробках приватні машини.

Офіси організовують для свого персоналу так звані соціальні їдальні. Харчування в них коштує значно дешевше, ніж навіть приготовлена ​​вдома  їжа

Офіси, а в більшості своїй це європейські штаб-квартири транснаціональних корпорацій, що влаштувалися тут під час економічного підйому 1990-х, організовують для свого персоналу так звані соціальні їдальні. Харчування в них коштує значно дешевше, ніж навіть приготовлена ​​вдома  їжа. Тому не дивно, що офісні працівники масово снідають вже після прибуття в офіс.

Криза внесла свої корективи і змусила ірландців переглянути ставлення до свого бюджету. Першими були принесені в жертву ресторани – раніше багато хто дозволяв собі відвідувати їх щодня. Наступними виявилися нічні клуби, де публіки в будні поменшало вдвічі. Життя зменшило обороти, проте ірландський трудовий тиждень, як і раніше, становить 38 робочих годин.

Якщо виїхати з Дубліна, то розумієш, що в провінції зовсім інші проблеми. Приміром, на заході країни по дорозі для автомобілів може мирно розгулювати стадо овець. І будьте готові до того, що в районі Коннемарі і далі можна потрапити в місця, де англійську мову не зрозуміють. Там говорять виключно гельською – другою державною мовою Ірландії.

Ірландські села не особливо відрізняються від невеликих міст – все так само дбайливо доглянуто й облаштовано: акуратно підстрижені газони та кущі, вузькі, але асфальтовані дороги, традиційна півметрова огорожа із сірого каменю.

Що ж стосується загального числа пабів по країні, то воно суворо регулюється державою, і новий паб можна відкрити тільки після того, як ліцензія іншого виставлена ​​на продаж

Місцеві жителі стверджують, що їхнє село отримує статус міста за наявності там церкви, школи і не менше семи пабів. Що ж стосується загального числа пабів по країні, то воно суворо регулюється державою, і новий паб можна відкрити тільки після того, як ліцензія іншого виставлена ​​на продаж.

Взагалі ірландський паб – це більше ніж традиція, це стиль життя і своя субкультура. Це улюблене місце відпочинку, тому ірландці рідко ходять в гості один до одного.

Неугавний гул голосів, веселощі, а також неймовірна тіснота, яку можна порівняти у нас з проїздом в ранкові години в маршрутці, - так можна охарактеризувати типовий ірландський паб. Але для ірландця це найкраща можливість дізнатися всі місцеві плітки, останні новини, повболівати за улюблену команду, ну і, звичайно, пропустити кілька пінт місцевого пива або віскі. Що стосується останнього, ірландці роблять відмінними напій. Причому не лише смакові якості відрізняють ірландське віскі від шотландського або американського – написання whiskey, на відміну від звичного whisky, є типово ірландським.

Що ж стосується пива, то, перебуваючи в Ірландії, не поклонятися національному надбанню під назвою Guinness - гріх. І якщо легендарне темне не прийшлося вам до смаку, замовте у бармена Guinness із соком чорної смородини – смак явно покращиться.

На відміну від манірних англійців, ірландці більш комунікабельні, відкриті і товариські. Також тут донині домінує модель багатодітної сім'ї – у багатьох сім'ях мінімум по троє дітей

На відміну від манірних англійців, ірландці більш комунікабельні, відкриті і товариські. Також тут донині домінує модель багатодітної сім'ї – у багатьох сім'ях мінімум по троє дітей. А якщо запитати молодих людей про їхніх братів і сестер, вам дадуть відповідь: чотири-п'ять-шість. Недарма Ірландія перебуває на першому місці в Європі за демографічними показниками з позитивним приростом населення. Воно й не дивно: до середини 1970-х жінки мали право працювати винятково до заміжжя.

Ірландське весілля – свято особливе. Якщо вас запросили на весілля, відразу раджу уточнити – це церемонія вінчання, обід або after-party. На вінчання та обід зазвичай запрошують родичів і близьких друзів пари. Церемонію вінчання намагаються проводити в тій самій церкві, у якій свого часу хрестили наречену, - в іншому ж випадку доводиться платити високий податок. А ось after-party – це вечірка вже для всіх.

Поняття тосту у ірландців геть відсутнє. На початку вечірки наречений, наречена і по найближчому родичу з кожного боку виголошують промови. Потім пара довго позує біля весільного торта, а далі вже йде гуляння. Тут-то і розкривається ірландська душа – всі бар'єри й умовності вмить зникають. А після закінчення after-party всі дружно перебираються в найближчий паб, обов'язково з живою музикою, щоб пити, співати і знову пити.

На весілля рекомендую взяти з собою побільше дрібних грошей – будьте готові до того, що після першого кола всі напої, включаючи соки і воду, ви будете купувати за свій рахунок. Так вже тут прийнято.

***

Цей матеріал опубліковано в № 31 журналу Корреспондент від 12 серпня 2011 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент заборонений. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net ознайомитися тут.