Корреспондент: Паралельний світ. Лист з Хорватії

Ідеальні дороги, всі громадяни сплачують податки, пів-Європи хоче засмагати на місцевих пляжах, країну чекають з розкритими обіймами в ЄС – ні, це не Україна, це Хорватія, пише Неллі Вернер, менеджер зі зв'язків зі ЗМІ PR-агентства Brandcom, у рубриці «Лист з…» у №35 журналу Корреспондент від 9 вересня 2011 року.

Уже не перший рік Хорватія на час курортного сезону відмінила візи для українців, і цей факт став ключовим аргументом на користь нашого рішення об'їхати саме цю країну автостопом. Скасування віз – не акт філантропії, а розумний політичний хід. У Хорватії не димлять заводи і не страйкують шахтарі, країна живе за рахунок туріндустрії, і цей факт не можна ігнорувати. Свого часу уряд ухвалив спеціальний План дій у сфері туризму, згідно з яким для бізнесу знизилися податки, а ми отримали можливість вільного в'їзду в хорватський рай.

Ранок. Запах моря змішується з ароматами кави і свіжої випічки. Пальми на березі моря межують із соснами. Ось де малий і середній бізнес править бал. Здається, кожна сім'я здає житло відпочивальникам або тримає магазин, кав'ярню, пекарню або месару – м'ясну лавку, де за бажанням клієнта будь-який обраний шматочок м'яса безкоштовно засмажать на грилі.

Господарі кімнат акуратно виписують своїм постояльцям чеки – тут всі платять податки, тому що так правильно і чесно

Охайні, стилізовані під старовину будиночки суцільно обвішані вивісками Apartmani – по-нашому, кімнати в оренду. Однак гарне місце за вигідною ціною знайти в сезон непросто – краще забронювати апартаменти за своїм маршрутом через інтернет. Господарі кімнат акуратно виписують своїм постояльцям чеки – тут всі платять податки, тому що так правильно і чесно.

Старі-град – історичний центр з фортецею, церквами і вежами – є практично в кожному містечку на узбережжі. При цьому не скрізь є пляжі – такі, якими ми звикли їх бачити. На бетонних набережних часто-густо обладнані сходи на кшталт тих, що в басейні. У спекотний полудень любителі пам'яток можуть по дорозі спуститися й охолодитися в морі.

Сумки з речами можна залишати прямо на плитах набережної – тут їх ніхто не чіпатиме.

Вирушаємо із Задара на північ, в Пулу. Виходимо на автобан біля самого його початку – пропускних пунктів, де водії зупиняються для отримання картки з відміткою про початок шляху. За нею на виїзді водії заплатять за пройдені кілометри – готівкою або кредиткою.

Ця ділянка автомагістралі побудована кілька років тому, її навіть немає на нашій карті, зате око радує ніби відшліфована поверхня, по дві смуги з кожного боку, допустима швидкість до 150 км/год., мінімум поворотів.

Місцеві дороги – нездійснена мрія українських водіїв. Вони кидаються в очі відразу: навіть за старою трасою Ядранський Шлях, що розтягнулася вздовж узбережжя всієї Хорватії, а також Чорногорії, автомобілі мчать як по паркету, незважаючи на безліч крутих вигинів – дорога обходить гори. Все це наводить на думку, що у вітчизняний асфальт, мабуть, чогось стабільно недокладають.

Один з нас піднімає великий палець, і перед нами миттєво зупиняється фура-нафтовоз. У дорозі швидко встигаємо перезнайомитися – шлях далекобійника довгий і нудний, тому він не проти поговорити з українськими стоперами. Розмовляємо англійською – тут її знають на непоганому рівні і старі, й молоді, потім переходимо на суміш російської, української та хорватської. Слов'янські мови схожі, і зрозуміти один одного не викликає труднощів, тим більше що російська не так давно викладалася у місцевих школах.

Траса веде нас прямо під гірський масив, в тунель Светі-Рок протяжністю 5,7 км. Усередині видно, як вдень: тисячі синіх, червоних і жовтих лампочок освітлюють гладкі стіни, неонові вивіски повідомляють, де саме ми перебуваємо і скільки кілометрів до виїзду.

"Цей тунель побудували під Національним парком Велебіт, - розповідає наш водій Дамір. - Щоб не шкодити лісу, тунель прорили під горою, хоча це значно ускладнило роботи і зробило їх дорожчими".

Гордість країни – заповідники й заказники – тут всюди. Їхня загальна територія більше 100 тис. га. Це і знамениті Плітвіцькі озера, й архіпелаг Корнаті (близько 150 ненаселених островів), та населений павичами маленький острівець Локрум, і екс-резиденція Тіто – острови Бріоні, і величезна долина річки зі складною назвою Крка і водоспадами висотою до 50 метрів.

Звичайна вартість входу в заповідник – 15-25 євро. Платять лише іноземні туристи, а машини з місцевими номерами проїжджають безкоштовно. Екскурсії по величезній території заповідника возять безкоштовні автобуси з гідами, які володіють англійською, хорватською або італійською, - ця послуга входить у вартість квитка. Всі кошти від відвідування парків стікаються в казну і потім направляються на підтримку чистоти і краси цих самих природних оазисів.

Треба просто, щоб кожен з вас в це вірив і робив зовсім небагато: не обманював клієнтів, платив податки або ось хоча б не викидав сміття з вікна свого автомобіля, тому що він іде в ЄС

Після розпаду Югославії в 1992 році маленька неіндустріальна Хорватія побудувала понад 1.000 км автобанів (у планах – ще близько 300 км), зберегла вісім національних парків, не допустивши розкрадання землі чиновниками і масового продажу її іноземцям (на відміну від сусідньої Чорногорії). Зовсім трохи, і ця країна стане повноправним членом ЄС.

"Як ти гадаєш, Україна ввійде до Євросоюзу?" ​​- запитує мене Дейан, місцевий молодий підприємець. "Може, років через 50, з нашим урядом, політикою ..." - я налаштована скептично. "Адже справа не в політиці! - впевнений хлопець. - Треба просто, щоб кожен з вас в це вірив і робив зовсім небагато: не обманював клієнтів, платив податки або ось хоча б не викидав сміття з вікна свого автомобіля, тому що він іде в ЄС". Такий простий і вже випробуваний хорватами рецепт.

***

Цей матеріал опубліковано в № 35 журналу Корреспондент від 9 вересня 2011 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонений. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.