Корреспондент: Люди-диваки. Лист з Маврикія

Жителі Маврикія настільки щиро привітні і доброзичливі, що перший час мандрівникові з України всюди ввижається підступ, пише адвокат Дмитро Павленко у №36 журналу Корреспондент від 16 вересня 2011 року.

Щоб приготувати один Маврикій, потрібно взяти невеликий острів в Індійському океані, настояти на багатій голландській, англійській та французькій колоніальній спадщині, оточити третім у світі за розміром кораловим рифом, рясно прикрасити райськими пейзажами з білосніжним піском, пальмами і прозорою блакитною водою, а також великими плантаціями цукрової тростини, додати природні парки, гори і водоспади. Надати острову пікантності: індусів, креолів, африканців, європейців і китайців щільно розселити і ретельно перемішати. Маврикій готовий.

Символ острова – птах додо, зображення якого зустрічається на кожному кроці, але якого, щоправда, ніхто не бачив. Цей, судячи з картинки, комічного вигляду нелітаючий птах з масивним дзьобом має трагічну історію – його винищили голландські колонізатори ще в XVII столітті.

Другий символ Маврикія існує і сьогодні, але його теж майже ніхто не бачив – це блакитний марлін. Одна з найшвидших у світі риб, оспівана Хемінгуеєм в Старому і морі, хвилює уяву авантюристів, які раз на рік з'їжджаються на Маврикій на міжнародний кубок з полювання за блакитним марліном. У бухтах острова найкраща у світі спортивна риболовля на цього океанічного гіганта.

Дивно, що релігії і народи, які ведуть кровопролитні війни між собою в інших куточках світу, мирно вжилися на маленькому клаптику суші в океані

Унікальний мікс культур, релігій і мов створює химерні комбінації на кожному кроці – на одній вулиці можна побачити індуїстський храм, мечеть і католицьку церкву. Джумма – найкрасивіша мечеть столиці, Порта-Луї, - розташована в китайському кварталі. Дивно, що релігії і народи, які ведуть кровопролитні війни між собою в інших куточках світу, мирно вжилися на маленькому клаптику суші в океані. Можливо, саме обмеженість території і ресурсів змусили людей відкинути агресію і неприйняття і укласти вічний мир – ніякого расизму, націоналізму і насильства на Маврикії немає.

Гаслом острова можна вважати напис на камені біля гігантської статуї Шиви, яка височить над Гран-Бассеном, священним озером індуїзму: "Багато релігій, багато людей – всі маврікійці".

Привітність і дружелюбність остров'ян можуть викликати настороженість навіть у досвідченого мандрівника: мовляв, не можуть вони бути такими щирими, десь підступ.

Історія, яка особливо вразила, сталася одного разу рано вранці, коли таксист-креол підвіз мене до парку птахів, який повинен був відкритися тільки через півгодини. "Я залишуся, почекаю з вами", - абсолютно безкорисливо запропонував таксист. "Навіщо?" - здивувався я. "Щоб ви не почували себе самотнім", - була відповідь.

Офіційна мова острова – англійська. Хоча вона є рідною лише для 1% населення, ви зможете порозумітися на ній з кожним торговцем і рибалкою. А взагалі велика частина населення спілкується креольським діалектом французької.

Я поцікавився у китайця, власника невеликої забігайлівки, що означають ієрогліфи над барною стійкою в його закладі. "Поняття не маю, - відповів він. - Мої батьки приїхали сюди з Китаю, коли я був дитиною". На запитання, яка мова для нього є рідною, китаєць відповів: "Звичайно ж, французька".

Заводжу розмову з таксистом. При згадці про Україну він хвалить наші футбольні команди і каже, що чув з новин про якісь проблеми в нашій країні. "Про політичні?" - припустив я. "Так", - співчутливо кивнув співрозмовник. Я зітхнув, не особливо радіючи такому іміджу України в Індійському океані. Намагаюся реабілітуватися в очах таксиста за допомогою розповіді про літаки і космонавтів, про важку промисловість, про експорт соняшникової олії та цукру. "А, ви теж вирощуєте цукрову тростину", - радіє мій співрозмовник. Ми розмовляли на краю безкрайньої плантації тростини.

Остання є головною сільгоспкультурою острова. Збалансовані температура і вологість дозволили б вирощувати тут першокласну каву і чай, проте зимові вітри виривають слабкі паростки із землі, і виживати їм вдається тільки біля підніжжя гір. Тому на острові панує цукрова тростина – міцна і невибаглива.

Майстер-клас від аборигенів: перебуваючи серед заростей тростини, відламуєш товсте стебло, очищаєш від міцної оболонки – для цього ніж знадобиться тільки слабакам-європейцям, місцеві обходяться міцними зубами – і гризеш клейку волокнисту серцевину, з якої стікає цукровий сік. Стратегічний продукт з тростини – звичайно ж, ром і численні лікери, якими заставлені магазини.

Фешенебельні готелі – професійні комфортні вбивці цієї екзотики і неповторної атмосфери Маврикія – представлені тут у надлишку. І це суцільно тільки дорогі люксові готелі, тільки солідна публіка з Європи: за десять днів я жодного разу не почув російську мову.

Щоб не перетворитися на героя анекдоту, для якого "скрізь усе однакове", слід взяти напрокат машину і вирушити в подорож по маленьких містечках і природних парках вглиб Маврикія, ночувати в перших-ліпших апартаментах і просто під зорями на березі океану.

Кораловий риф кільцем оперезав острів, закривши його узбережжя від океанських хвиль і створивши тихий прозорий акваріум для дайвінгу та інших водних розваг. На півдні риф обривається і дає можливість відчути міць океану, пінними хвилями якого годинами можна милуватися зі стрімких скель.

***

Цей матеріал опубліковано в № 36 журналу Корреспондент від 16 вересня 2011 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонений. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.