Корреспондент: Че Гевара. Вибране. Лист з Болівії

Влада сучасної Болівії намагається жити за настановами великого революціонера, вибираючи для себе найвигідніші з них, пише директор продакшн-студії Реальна економіка Антон Зайковський у рубриці «Лист з…» у №38 журналу Корреспондент від 30 вересня 2011 року.

Дорога від найбільшого болівійського мегаполісу Санта-Круз до місця поховання найвідомішого партизана всіх часів займає близько шести годин. "Траса" майже скрізь ґрунтова, шириною не більше 10 м, з височенними обривами і без жодних натяків на огорожу. Їхати по ній досить страшно, враховуючи щільний трафік з фурами і автобусами, обгони всліпу і звички місцевих водіїв маршруток одним оком переглядати DVD у себе в салоні. Мимоволі розумієш, чому місцеві жителі називають цей шлях Стежкою Че – на дорогу він ніяк не тягне.

Ернесто Гевара де ла Серна з'явився в цих краях у 1966-му. По п'ятах його партизанського загону йшли кубинські емігранти-головорізи з ЦРУ. Легендарною стала фраза глави загону карателів Фелікса Родрігеса: "Аргентинець позбавив мене батьківщини, а я позбавлю його життя".

Оточеного революціонера розстріляли в селі Ла-Ігера, а труп вертольотом доправили на показ пресі в найближчий "райцентр" – у Вайєгранде. У 1997-му тіло начебто ексгумували і перепоховали на Кубі, але деякі джерела вважають, що сталася помилка і прах Че все ще в Болівії.

Незважаючи на важливість Вайєгранде для історії, професійних гідів в цьому сонному містечку немає. Мені довелося докласти величезних зусиль для того, щоб знайти хоч когось, хто б міг до ладу розповісти і показати місцеві "ленінські" місця. Цим кимось виявився доглядач музею, який теж мало що знав. Зате він мав зв'язку ключів від павільйончика в госпіталі, де вперше був показаний труп легенди, мавзолею, дворика з могилами партизанів-напарників Че Гевари, включаючи його бойову подругу Таню (агента штазі Тамару Бунке) і самого краєзнавчого музею.

Туристів у цих краях небагато – зазвичай це тінейджери з рідної для
революціонера Аргентини

Туристів у цих краях небагато – зазвичай це тінейджери з рідної для революціонера Аргентини. Сонний Вайєгранде нагадує совковий райцентр з до болю колоритними "госптоварами", де продаються революційні сувеніри. Пишна тітка-продавець у білому халаті, прилавки-акваріуми і відсутність натяку на торг – відразу згадуєш радянське дитинство. Відчуття посилюють значки з портретами Фіделя, прапорці дружніх Венесуели - Куби - Нікарагуа та інший соціалістичний дріб’язок.

Щоправда, у такому логічному для даного ідеологічного ряду аксесуарі, як партизанський берет Че, вбачається підступ. Зірка на шапці не автентична, а шестикутна. Ні, не думайте, це не змова сіоністів. Просто болівійці з душевного пориву приклеїли на берет знак Віракочі – індіанського бога Сонця. Адже Че для місцевих жителів – майже міфологія. Кажуть навіть, що вони самостійно канонізували його і щосили моляться святому Ернесто з Ла-Ігери.

Сакральність кумира офісних жителів усього світу активно пропагує нинішнє керівництво Болівії. Якщо офіційна назва дружньої Венесуели звучить як "Боліваріанська республіка", то Болівію можна сміливо назвати "чегеваріанською". Тут за кількістю портретів у графіті або у зовнішній рекламі Че поступається тільки президентові Ево Моралесу.

Че – стовп політики антиамериканізму, яка активно просувається зараз на південноамериканському континенті. У Болівії ім'ям Че називають вулиці, йому відкривають пам'ятники, його цитують політики. А нечисельні вбивці революціонера, які залишилися в живих, перебувають під арештом.

Держава будує соціалізм – у поганому і хорошому сенсах цього слова. Зводяться школи, лікарні, підвищуються зарплати і пенсії. Прейскуранти на заправках навівають тугу за СРСР: ціна літра бензину еквівалентна трьом українським гривням. Щоправда, і ловити таксі в Болівії "по-радянськи" важко, на простягнуту руку зупиняється лише кожна 20-та машина з шашками.

У соціалістичному виборі країни не сумніваєшся ні на секунду із самого кордону. Погляд прикордонника а-ля "Ленін на буржуазію", отримання міграційної карти, без якої навіть в міжміський автобус не сядеш, – back in the USSR

У соціалістичному виборі країни не сумніваєшся ні на секунду із самого кордону. Погляд прикордонника а-ля "Ленін на буржуазію", отримання міграційної карти, без якої навіть в міжміський автобус не сядеш, - back in the USSR. Громадянам США ще гірше: їх в країну пускають лімітовано і беруть за візу аж $ 100.

Природно, прикладом для наслідування й об'єктом заздрості для багатьох болівійців є країни, які переживають або вже пережили епоху "розвинутого соціалізму", - Венесуела і Росія відповідно.

Болівійська авіація ввібрала ідеї великого команданте – в контексті продуктивності та осмисленості роботи. Че, займаючи посаду міністра промисловості соціалістичної Куби, заявляв: "Найкорисніше, що я можу зробити для народу, - це прибирання у своєму кабінеті". Його ірраціональність, мабуть, передалася найбільшій авіакомпанії Болівії – Aerosur, літаки якої в принципі ніколи не вилітають вчасно. Але місцеві до цього звикли. Численні нувориші в аеропорту терпляче чекають на свої рейси в Майамі (Дубай для латиноамериканців) й особливо не сперечаються.

Стоп! Тут ідейний ряд порушується: не було ж у совку ніяких багатіїв. Але й Болівія на перевірку виявляється не такою вже "народною". Моє запитання: "Лівак ваш Ево?" викликало у місцевих жителів лише сміх. "Подивися на Санта-Круз вночі. Краще видавати себе за соціаліста, ніж за наркобарона", - відповідали вони.

Триповерхові нічні клуби, Porsche і Hummer у великих кількостях, гольф-клуби на сотні гектарів – все це слабо поєднується з поняттям соціалістичного раю

І правда, триповерхові нічні клуби, Porsche і Hummer у великих кількостях, гольф-клуби на сотні гектарів – все це слабо поєднується з поняттям соціалістичного раю. На запитання, за чий рахунок цей банкет, відповідав лише колючий дріт навколо плантацій зеленої рослини, що тягнувся навколо Стежки Че до самого Вайєгранде.

Так за що ж боровся команданте? Як казали при ньому, за "перемогу завжди" (hasta la victoria siempre) – або за перемогу порошку по $ 3 за грам? Чи в шанувальників Че Гевари теж мета виправдовує засоби?

***

Цей матеріал опубліковано в № 38 журналу Корреспондент від 30 вересня 2011 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонений. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.