Корреспондент: Безсилля слабких. Українська опозиція не може стати реальною альтернативою владі
Після арешту Юлії Тимошенко опозиція отримала чудовий потенціал народної підтримки, але не користується ним, замінивши реальні дії деклараціями про зусилля, пише Христина Бердинських у №42 журналу Корреспондент від 28 жовтня 2011 року.
Після того як Печерський суд 11 жовтня засудив екс-прем'єра Юлію Тимошенко до семи років в'язниці, західна громадськість обурилася, а українські політики розійшлися по домівках. Навіть те нечисленне наметове містечко, яке прихильники Леді Ю організували під стінами суду, фактично перестало функціонувати.
Втім, 22 жовтня під стіни Лук'янівського СІЗО, де тепер перебуває Тимошенко, БЮТ зібрав 70 пенсіонерів, які скандували: "Юлі – волю" і "Банду – геть". Але й вони дуже швидко розбрелись по своїх справах.
Свою активність політики-опозиціонери перенесли з вулиць на п'ятничні телевізійні ток-шоу і до парламенту, де почали збирати підписи за розпуск Верховної Ради. При цьому самі не стали здавати мандати.
Лідери партій, які опонують нинішній владі, лише продемонстрували бажання щось робити. Наприклад, Арсеній Яценюк, голова Фронту змін, анонсував акцію Україна проти Януковича, яка поки що обмежується збором підписів і обговоренням в інтернеті плану дій. А Віталій Кличко, лідер партії УДАР, з'їздив до США обговорити внутрішню політику.
Уся ця імітація боротьби відбувається в умовах, які для опозиції виглядають ідеальними
Уся ця імітація боротьби відбувається в умовах, які для опозиції виглядають ідеальними. У країні, де заарештували низку супротивників влади, у якої погіршуються відносини із Заходом, де економічна ситуація стає все складнішою, електорат шукає вихід своєму невдоволенню. І опозиціонери, на думку аналітиків, могли б стати рейками, якими на Банкову кинувся б паровоз народного гніву.
Однак організовувати масові акції опоненти влади не поспішають. Позбавлені полум'яної Леді Ю, вони лише мляво намагаються виробити спільну лінію дій, встигнувши загрузнути в конкуренції і розбіжностях. "Кожен претендує на лідерство в опозиції, – каже політолог Вадим Карасьов. – А опозиційних сил дуже багато. Тому виникають проблеми зі взаємною конкуренцією".
Якщо так справа піде й надалі, Україні покотиться шляхом Росії, де опонентів уряду підмінили штучні проекти, а Кремль повністю контролює всі гілки влади
Якщо так справа піде й надалі, Україні покотиться шляхом Росії, де опонентів уряду підмінили штучні проекти, реальною вуличною політикою займаються погано організовані громадські активісти, а Кремль повністю контролює всі гілки влади.
Конкурентне середовище
Соціологія дає відчутну фору борцям з владою Януковича. Сумарний рейтинг БЮТ, Фронту змін, праворадикальної Свободи та партії УДАР укупі з більш дрібними силами за останні півтора року зріс майже на 11%. І якщо в квітні 2010-го, за даними Центру Разумкова, частка прихильників цієї частини українського політспектра становила 22,8% від загального числа виборців, то до серпня цього року вона збільшилася до 33,6%.
Тим часом аналогічний показник правлячої більшості – ПР, Блоку Литвина, КПУ – впав за той самий період з 52,5% до 24,3%. І в цих цифрах ще не знайшла відображення реакція на вирок Тимошенко, який, на думку експертів, додасть опозиції голосів.
Реалізувати свою перевагу антиподи Януковича і Ко не поспішають. Та й саме зростання їхньої підтримки поки що породжене прорахунками влади, а не активністю опозиції
Однак реалізувати цю перевагу антиподи Януковича і Ко не поспішають. Та й саме зростання їхньої підтримки поки що породжене прорахунками влади, а не активністю опозиції, пояснює політолог Віктор Небоженко.
Поки що вершиною зусиль українських опозиційних політиків стало створення Комітету опору диктатурі (КОД). Туди увійшли сили Тимошенко, Яценюка, лідера Свободи Олега Тягнибока і ще з десяток інших політичних і громадських структур. Але цей союз зайнятий навіть не тактикою, а сьогоденними речами.
Тягнибок розповів Корреспонденту, що зараз КОД виробляє спільну позицію з приводу нового закону про вибори, який проштовхує через Верховну Раду більшість. Його суть – змішана система, у якій одна половина – це мажоритарники, а інша – представники партій.
Крім того, прохідний бар'єр підвищено з 3% до 5%. Все це вкупі з низкою інших технічних тонкощів робить законопроект інструментом, за допомогою якого ПР, не маючи переваги в голосах виборців, за підсумками виборів-2012 сформувала б в Раді більшість. Комітетники вирішують, як заблокувати закон.
Але якщо в цьому питанні є відносний консенсус, то вже в стратегічних питаннях – про дії в ході виборчої компанії 2012 року і на наступних виборах – панує повний хаос.
Лебеді, раки і щуки
"Наступні наші [опозиції] завдання – отримати більшість у парламенті і об'єднати опозиційні сили навколо реального альтернативного плану розвитку держави", – вважає, приміром, Яценюк.
А ось Тягнибок виступає за те, щоб затвердити план до початку кампанії-2012. Інакше після проходження в Раду члени КОД несподівано з'ясують, що на ключові питання внутрішньої і зовнішньої політики вони дивляться по-різному.
"Треба домовитися на березі, перед тим як перепливати річку, – каже головний свободівець. – Це буде запорука того, що ми отримаємо не тільки більшість, але ця більшість зможе вистояти в жорстких умовах адмінресурсу".
Втім, жорсткі умови опозиціонери створюють собі самі. Карасьов каже, що влада вже зробила все, щоб на її електоральному полі не залишилося конкурентів. Зараз йде процес злиття провладних партій: до лав ПР вже однією ногою вступила Сильна Україна Сергія Тігіпка, на підході Володимир Литвин зі своєю Народною партією.
На полі противників Президента діє безліч сил, і в один струмок вони все ніяк не зіллються. У середовищі товаришів-опозиціонерів просто немає згоди
Водночас на полі противників Президента діє безліч сил, і в один струмок вони все ніяк не зіллються. У середовищі товаришів-опозиціонерів просто немає згоди.
Так, нещодавно бютівець Микола Томенко, віце-спікер парламенту, натякнув на можливу співпрацю Свободи і чинної влади. У відповідь Свобода пообіцяла подати на нього до суду.
На адресу Кличка з боку бютівців звучать схожі закиди. "Кличку потрібно самому визначитися – або він проводить час в кабінеті у [глави АП Сергія] Льовочкіна і [глави СБУ Валерія] Хорошковського, або дійсно хоче складати альтернативу нинішній владі і в Києві, і в масштабах всієї країни", – каже Сергій Соболєв, глава опозиційного уряду і заступник глави фракції БЮТ-Батьківщина.
Кульгає і синхронізація дій опозиції. Відразу після винесення вироку Тимошенко Яценюк закликав усіх противників Януковича бойкотувати вибори-2012, якщо в'язня не випустять. На що один з потенційних об'єктів призову, Анатолій Гриценко, лідер партії Громадянська позиція, відповів, що бойкот – це або технологія, або провокація.
"Це буде класно: не піде опозиція на вибори, – заявив Гриценко в ефірі телеканалу ICTV. – Піде Партія регіонів. Для того щоб була видимість опозиції, буде штук 15 радикальних, прогресивно-соціалістичних, будь-яких інших партій".
Проти ідеї Яценюка висловився і Кличко, який набирає популярність серед виборців і УДАР якого не увійшов до КОД. "Опозиції необхідно об'єднуватися навколо конкретних справ, а не декларацій", – аргументував він Корреспонденту свою позицію. Мовляв, "дружити" потрібно не проти когось, а формуючи спільні принципи, цілі та завдання.
"Без цього будь-яке об'єднання буде недовговічним", – каже Кличко.
Політика зависання
Поки КОД і його союзники загрузли в технічних питаннях, в акціях протестів беруть участь тільки ті сили, які не борються за місця в парламенті, – громадські організації афганців, чорнобильців та інші невеликі громадські об'єднання. "Саме цієї опозиції боїться влада. Тому що не розуміє її і не знає, що з ними робити", – упевнений політолог Дмитро Видрін.
Саме з цього суспільно-активного середовища можлива поява в майбутньому нових потужних політсил, продовжують його колеги. Але поки що подібні об'єднання не здатні скласти конкуренцію політикам.
Самі опозиціонери свою пасивну поведінку на вулиці пояснюють тим, що їхнє завдання – інформувати населення про справи влади, а не водити людей на барикади. Так, принаймні, вважає Соболєв.
А Кличко називає акції протесту лише одним з можливих варіантів впливу на владу.
Насправді ж, вважають аналітики, опозиція не від хорошого життя ігнорує тактику прямих дій. Адже соціологи кажуть, що майже половина населення країни, 42%, не підтримує ні владу, ні її супротивників.
Головна проблема опозиції, на думку експертів,полягає в тому, що вона і не намагається залучити на свій бік українців
Але головна проблема опозиції, на думку експертів, полягає в тому, що вона і не намагається залучити на свій бік українців. Противники нинішньої влади не пропонують альтернативних ідей розвитку країни і не показують громадянам, що потрібно зробити для досягнення бажаного майбутнього.
Тому поки що вони перебувають у пасивному очікуванні старту виборчої кампанії. "Опозиція зависла між парламентом і вулицею", – констатує Карасьов.
Електоральні уподобання українців
Рівень схвалення населенням діяльності українських політиків, % опитаних
Дані Центру Разумкова
***
Цей матеріал опубліковано в № 42 журналу Корреспондент від 28 жовтня 2011 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті, можна ознайомитися тут.