Корреспондент: Сталевий карлик. Лист з Люксембургу

Крихітний Люксембург, жителі якого їдять і носять винятково імпорт, на перевірку виявився гарячим індустріальним серцем Європи. Він варить сталь, а відпрацьовані домни перетворює на історичні пам'ятники, пише Артем Ільїн, редактор відділу "Індустрія" газети "Экономические известия", у №42 журналу Корреспондент від 28 жовтня 2011 року.

У літаку по дорозі в Люксембург я прислухався до діалогів між членами екіпажу авіакомпанії Luxair. Один з пілотів спочатку поговорив зі стюардесою німецькою мовою, а через кілька хвилин звернувся до її напарниці вже англійською.

"Це нормально для Люксембургу – там практично кожен житель вільно володіє англійською, німецькою та французькою мовами", – пояснила моя знайома, яка часто буває в цій невеликій країні на кордоні Німеччини, Франції та Бельгії. До речі, однією з трьох її державних мов, крім французької та німецької, є ще й люксембурзька, однак за час поїздки почути її мені не вдалося.

Столиця герцогства – місто Люксембург – за українськими масштабами не тягне на статус навіть обласного центру, тому що в ньому мешкає менше 90 тис. осіб. Зате за своєю роллю у світі він легко переважить не тільки Київ, але й більшу частину європейських столиць. Тут розміщуються генеральний секретаріат Європарламенту, Європейський суд, Європейська рахункова палата, кілька управлінь Європейської комісії. А кількість розташованих тут транснаціональних компаній і банків, напевно, вимірюється сотнями або навіть тисячами.

Причому їхні штаб-квартири гармонійно сусідять з незіпсованою надлишками цивілізації природою. "Я живу недалеко від тієї скляної висотки, – розповідав мені про своє життя в Люксембурзі топ-менеджер однієї металургійної компанії. – Поряд галявини, пасуться овечки – краса!".

Палаци, костьоли, фортечні споруди та інші історичні будівлі підтримуються в ідеальному стані

Ділові зустрічі і переговори, звичайно ж, відіграють чималу роль в житті герцогства, але туристичний потік переважно генерується завдяки його багатовіковій історії (центральна частина столиці занесена у список Всесвітньої культурної спадщини ЮНЕСКО). Палаци, костьоли, фортечні споруди та інші історичні будівлі підтримуються в ідеальному стані.

Саме місто Люксембург ділиться на дві частини – нижню і верхню. Остання розташована на скелі і чимось нагадує Кам'янець-Подільський. Проте серце Європи від української туристичної Мекки відрізняють два параметри: Люксембург істотно більший, і тут величезна кількість пішохідних, автомобільних, залізничних мостів, які розкинулися над річками Петрус і Альзет.

Найвідомішим вважається міст Адольфа, побудований у 1903 році і названий на честь Великого герцога. Тоді, в момент його відкриття, він був найбільшим кам'яним мостом у світі і донині є одним із символів Люксембургу – його зображують майже на всіх сувенірах.

Гуляти плутаними вузькими вулицями старого міста можна нескінченно довго, оскільки тут практично кожен будинок є історичною цінністю. Крім того, ще є музеї, незвичайні пам'ятники, театри. Хоча для любителів шопінгу Люксембург навряд чи можна назвати привабливим – рівень цін високий, а товари переважно привозні. Наприклад, в кондитерських крамницях – бельгійський шоколад, найсмачніше пиво в барах – теж з Бельгії. А місцеві жителі не гребують шопінг-турами в більш дешеву сусідню Німеччину.

Але не поспішайте робити висновок про те, що економіка Люксембургу тримається тільки на сфері послуг – у герцогства славна промислова історія. У середині XIX століття на його території почалася розробка родовищ залізної руди, а сьогодні тут розташована штаб-квартира найбільшої в світі металургійної корпорації ArcelorMittal.

У крихітному Люксембурзі досі працює кілька металургійних заводів, які виробляють трохи більше 2 млн тонн сталі щорічно

Навіть більше, в крихітному Люксембурзі досі працює кілька металургійних заводів, які виробляють трохи більше 2 млн тонн сталі щорічно (в 16 разів менше, ніж в Україні). Втім, навіть таку, на перший погляд, непривабливу для туризму галузь в Люксембурзі змогли загорнути в красиву упаковку. Наприклад, будівля металургійної компанії ARBED, побудована в 1922 році, нині належить до пам'яток столиці герцогства – в туристичних магазинах навіть продаються листівки з її зображенням.

А містечко Еш-сюр-Альзет, розташоване в 15 км від столиці, вважається головним промисловим центром держави. Тут на базі колишніх цехів одного з металургійних заводів створюється так зване Місто науки. Навколо двох доменних печей, зупинених в кінці 1990-х, йде будівництво комплексу, який одночасно буде музеєм промисловості, частиною університету Люксембурга, а також культурно-розважальним центром.

Уже кілька років під контролем місцевої влади тут зводять концертні та виставкові зали, університетські корпуси, бібліотеку, і водночас іде консервація і реконструкція доменних печей, які стануть головними експонатами комплексу.

У декількох сотнях метрів від Міста науки в цехах металургійного заводу, що працюють, робітники займаються підготовкою металобрухту, плавлять сталь та виробляють металопрокат.

На мій погляд, Люксембург – відмінний приклад для вітчизняних промисловців, які начебто готові до модернізації своїх заводів, але поки що не бачать іншої альтернативи для старих агрегатів, окрім як зруйнувати і здати їх в металобрухт.

***

Цей матеріал опубліковано в № 42 журналу Корреспондент від 28 жовтня 2011 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті, можна ознайомитися тут.