Корреспондент: Російський зв'язковий. Інтерв’ю з опальним російським бізнесменом Євгеном Чичваркіним

Євген Чичваркін, у минулому найбільший мобільний ритейлер СНД, а тепер опальний росіянин, який живе в Лондоні, в інтерв’ю Максиму Біровашу, опублікованому у №43 журналу Корреспондент від 4 листопада 2011 року, розповів про спільні біди України та Росії, пам'ятник президенту Віктору Ющенку й олігархів, здатних змінити світ.

Як все добре починалося в 1997 році, коли Євген Чичваркін зі своїм другом Тимуром Артем'євим в невеликому магазинчику Евросеть починав торгувати мобільними телефонами й аксесуарами до них!

Бізнес зростав, асортимент розширювався, кількість магазинів множилася. До 2008-го виручка найбільшого мобільного ритейлера Росії, Білорусі, Казахстану та України досягла $ 2 млрд. Евросеть в українському роздробі займала перше місце за кількістю точок продажів.

І ось у 2008-му щодо Чичваркіна порушується кримінальна справа за фактом викрадення людини. Сам обвинувачений називає справу замовною. У своїх бідах він звинувачує Кремль і біжить до Лондона. Москва оголосила бізнесмена в міжнародний розшук, проте британське правосуддя заступається за Чичваркіна.

У 2009-му втікач встиг відносно вдало продати свій бізнес російському мільярдерові Олександру Мамуту. Сума угоди – $ 400 млн, плюс новому власнику дісталися борги на $ 850 млн.

У 2011-му з Чичваркіна зняли всі найбільш немислимі звинувачення, але жити і працювати в Росії, як і в будь-якій країні СНД, він більше не ризикує

У 2011-му з Чичваркіна зняли всі найбільш немислимі звинувачення, але жити і працювати в Росії, як і в будь-якій країні СНД, він більше не ризикує. "Те, що закрили справу, це ще нічого не означає, – каже він Корреспондентові. – Як закрили, так можуть і відкрити, зараз це в Росії робиться дуже швидко".

Колишній власник Евросети з тривогою спостерігає, як його країна, а разом з нею і сусідня Україна занурюються в авторитаризм. На його думку, в Києві зараз запущені ті самі шестерні, що раніше були випробувані в Москві. Механізми, які знищують свободу підприємництва, а також політичні та особистісні свободи.

Про те, чому не задалося життя в українців і росіян, Чичваркін міркував у розмові з Корреспондентом.

- Як після вимушеного переїзду вам живеться у Лондоні?

- Дуже добре. Поки що живу в своє задоволення. Це найголовніша відмінність мого життя в Лондоні від життя в Росії. Збираюся займатися роздрібною торгівлею, але поки що про це зарано говорити.

- Останнім часом в Україні стало все більше ситуацій, схожих на вашу – коли бізнесмени залишають країну. Як ви думаєте, це відмінна риса всіх пострадянських країн, де до влади приходять лідери зі старої партноменклатури?

- Україна і Росія дуже багаті своїми талантами, але дуже недбало ставляться до вибору своїх національних лідерів. Мені це в чомусь нагадує поведінку африканських племен, які до цього часу не пов'язують секс із зачаттям дитини. Тобто після весілля вони моляться, щоб боги дали діточок, і боги дають діточок. Так і наші люди не пов'язують свою якість життя і стан своїх свобод з тим, за кого вони голосують.

Україна і Росія дуже багаті своїми талантами, але дуже недбало ставляться до вибору своїх національних лідерів. Наші люди не пов'язують свою якість життя і стан своїх свобод з тим, за кого вони голосують

У Росії та Україні досить багато людей – як правило, їм близько 50 років, – які готові голосувати за таких, як [Віктор] Янукович, аби дожити спокійно. І для них це "спокійно" означає як раніше, як за радянських часів, коли нічого не змінювалося взагалі. Допомагають їм засоби масової інформації, які успішно маніпулюють і породжують таку ностальгію за всім радянським, мовляв, що раніше було все зрозуміло і спокійно.

І тому такі події, як, наприклад, оголошення незалежності України, сприймається як хаос. Але ж це і є рух до кращого. Упевнений, що свого часу [Віктору] Ющенку буде поставлений пам'ятник. Тільки нащадки оцінять ту спробу змінити [країну], що була зроблена. Адже тоді була абсолютна свобода слова, були, звичайно, і рейдерські захоплення, але тоді можна було відстояти свої права в суді.

Тоді російські чекісти прорахувалися з Януковичем, але відігралися потім на наступних виборах. Пізніше російські політтехнологи зіграли більш талановито, зіграли і вашим і нашим, і Янукович став Президентом країни. До влади Януковича привели ті люди, для яких спокій – це коли ними ж жорстко керують.

- Чи спілкуєтеся ви з бізнесменами, які також вимушені жити і працювати за кордоном? Чи обговорюєте останні новини з великої батьківщини?

- Так, звичайно. Наприклад, я знаю, де придбали нерухомість найбагатші українські комерсанти. Мова йде про найпрестижніший дорогий будинок у Лондоні.

- В України, влада якої багато в чому копіює російську владу, на вашу думку, є шанси вирватися з радянського минулого?

- В України такий шанс ще є. Наступні вибори, в принципі, можуть пройти демократичним шляхом. В України є шанс стати на демократичні рейки. Зараз дуже багато незадоволених. [Скандальна фанатська речівка, присвячена Президенту] "Спасибі жителям Донбасу" – це такий от глас народу. І поки такі гласи є, в України є шанс через другий Майдан мирним шляхом прийти до демократичних цінностей.

У Росії такого шансу немає, і якісь шести- або 12-річні цикли передвиборні більше нічого не означають. Влада в Росії зміниться не внаслідок виборів.

Перш за все, надія на людей, яким зараз по 14, 16, 17 років і які точно вже не будуть ходити строєм. Крім того, у вас ще є якийсь демократичний доробок влади, і так силу, як у Росії, у вас ще не застосовують.

- Водночас ви брали участь у президентській кампанії Дмитра Медведєва.

- У мене була надія, що це буде м'який перехід до розвитку Росії. Тоді хотіли багато чого змінити у розподілі доходів від нафти, знизити низку ключових податків. Безумовно, були надії, але вони дуже швидко почали танути. Але чужа душа повна загадок. Хто знає, як би він себе повів, опинившись з кнопкою в руках? Був шанс, але Медведєв виявився не тією людиною, і сподівання безлічі мислячих й активних людей пішли прахом.

- Чи є, окрім цього тандему кремлівських лідерів, альтернатива в Росії?

- Звичайно. Такою людиною може стати будь-який олігарх. Він буде набагато більш ефективним, ніж ті, які є. Бізнесмен, у якого величезна корпорація, де працюють сотні тисяч людей, і який знає, як заробляти і витрачати.

Я впевнений, що якщо зараз гіпотетично керівництво Україною замінити керівництвом вашої великої торговельної мережі Сільпо, то, по-перше, всі працюватимуть, по-друге, все буде дешево, по-третє, ніхто не буде брати чужого – оскільки у таких людей жорстка алергія на тих, хто тягне з кишень. (Сміється.)

У будь-якому випадку законності було б більше. Я, правда, з ними [з керівництвом Сільпо] особисто спілкувався лише один раз багато років тому, тому не знаю, чи є у них такі плани і що це за люди, але, судячи лише з їхньої компанії, вже зрозуміло, що з таким розкладом вони впораються.

- Якби у вас була можливість встановлювати правила життя в Росії, то якими вони повинні були б стати, щоб ви туди повернулися?

- Такими, як у Грузії. Тому що там найкраще в світі втілене законодавство. І податкове, і соціальне законодавство, і взаємини влади з бізнесом. Капіталізм, заснований на особистих особливостях і талантах, на неможливості залазити в чужу кишеню, – це найприродніший спосіб життя і найгармонійніший спосіб існування людини поруч з людиною.

Люди не рівні, і кожному має діставатися пропорційно таланту, а не пропорційно апетиту

Люди не рівні, і кожному має діставатися пропорційно таланту, а не пропорційно апетиту. Але радянським людям це важко пояснити. Грузію вважаю тією країною, яка побудована ось на таких принципах.

- Ви не відчуваєте, що з бізнесмена перетворюєтеся на громадського діяча?

- Я, звичайно, політично активний – адже політика мене позбавила і дому, й країни. Але я точно не громадський діяч. Це наступна стадія, до якої я, сподіваюся, не перейду. Я хочу займатися бізнесом – це те, що в мене найкраще виходить. Але це все в найближчому майбутньому, поки що я визначаюся.

- Вистачило б цього бажання вести бізнес в такій Україні, якою вона була після Майдану?

- Незважаючи на те що тоді теж не так багато було зроблено, але напрямок розвитку України був правильний. Хоча тоді, у 2004-2005 роках, і Росія розвивалася досить пристойно. Там був запас зростання, і зростання, навіть на тлі рейдерства, було відчутне. І тоді була актуальною приказка "Де народився, там і знадобився".

- А хотіли б вести бізнес у тій Україні, яка є зараз?

- Звичайно, ні.

***

Цей матеріал опубліковано в № 43 журналу Корреспондент від 4 листопада 2011 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті, можна ознайомитися тут.