Корреспондент: Паралельний світ доповідає. Як змінилася Україна після розпаду Союзу очима іноземців, які живуть у ній

З початку 1990-х Україна, як кажуть іноземці, які давно тут живуть, разюче змінилася – стала більш європейською, її жителі стали більш розкутими й сміливими. Але нинішня влада розвертає державу в минуле, пише Ксенія Карпенко у №45 журналу Корреспондент від 18 листопада 2011 року.

Коли в 1996 році американець Брайан Боннер, головний редактор газети Kyiv Post, вперше приїхав в Україну, він був у шоці. "Я вжахнувся тим умовам, у яких багато українців перебували. Україна була схожа на чорно-білий фільм про гангстерів. Пенсіонери продавали останні речі, щоб вижити, а у верхах в той момент відмивалися державні гроші", – згадує він.

Такою постперебудовну Україну побачив не тільки Боннер, а й багато інших іноземців, які приїхали в ті роки в колишню республіку СРСР працювати або робити бізнес.

Минуло майже два десятки років, і ті експатріанти, які провели весь цей час на берегах Дніпра, стали свідками разючих змін. Країна на очах ставала все більше схожою на європейську державу – зростав і міцнів бізнес, робилися більш розкутими і вільними її громадяни.

Країна на очах ставала все більше схожою на європейську державу. Але зараз офіційний Київ, а з ним й інші українські землі знову потягнуло в радянське минуле. Виною всьому антидемократичні зміни, які спровокувала нинішня влада

Але зараз офіційний Київ, а з ним й інші українські землі знову потягнуло в радянське минуле. Виною всьому антидемократичні зміни, які спровокувала нинішня влада, переслідуючи опозиційних лідерів.

"Культ жадібності та ханжества повертається в Україну, але у цієї країни має бути зовсім інше сьогодення", – каже Корреспонденту британець Мартін Нанн, фахівець з піар-технологій та маркетингу, власник компанії White Communications, що живе в Києві з 1993 року.

Країна небачених можливостей

Британцеві Террі Піккарду, власнику ріелторської компанії NAI Pickard, який працює з елітною нерухомістю, початок 1990-х – час, коли він потрапив до України, – тепер здається епохою необмежених можливостей.

Прибувши до Києва в складі делегації Маргарет Тетчер, яка до 1990 року займала посаду прем'єр-міністра Великобританії, Піккард зрозумів: неоране українське бізнес-поле неминуче приверне до себе іноземних інвесторів. А їм потрібні будуть офіси та інша нерухомість. Саме в цій сфері Піккард і вирішив робити бізнес. І досяг великого успіху.

Багато експатів тепер так само оцінюють ті часи, коли низька конкуренція відкривала нескладний шлях до небачених прибутків.

Пітер Дікінсон: У 1990-х ти міг займатися чим завгодно і не програти. А зараз велика конкуренція, і щоб зробити гроші, треба їхати в регіони

"У 1990-х ти міг займатися чим завгодно і не програти. А зараз велика конкуренція, і щоб зробити гроші, треба їхати в регіони", – каже британець Пітер Дікінсон, який у минулому був головним редактором розважального українського тижневика What’s On, а нині видає в країні два англомовних журнали – Lviv Today і Business Ukraine.

Ще одним "бонусом" для зовнішніх інвесторів в ті роки було бажання влади залучити зарубіжних бізнесменів на свій ринок. Як згадує Крістіна Ксініас, директор компанії Dolmart Ukraine, імпортера і дистриб'ютора світових брендів колекційних та шампанських вин, яка приїхала в Україну з Великобританії в 1993 році, в перші роки незалежності іноземцям було простіше вести свій бізнес. Мовляв, країна демонструвала інтерес до зовнішніх інвесторів, та й податки було простіше платити.

Українське бізнес-середовище вражало іноземців й дивними правилами. Іспанець Хорхе Інтріаго, співвласник консалтингової компанії Ernst & Young в Україні, що приїхав зі США 16 років тому, пам'ятає, що в 1990-ті всі ділові питання вирішувалися за допомогою пляшки горілки. Та й професіоналізм тодішніх українських управлінців був дуже низьким, тому до 90% топ-менеджерів великих міжнародних компаній, які прийшли в Україну, були з-за кордону.

У 1990-ті всі ділові питання вирішувалися за допомогою пляшки горілки

Минуло майже два десятки років, й Інтріаго бачить іншу реальність. "Тепер українці – чудові бізнес-управлінці. Вони швидко освоїли європейські стандарти, багато хто отримав освіту за кордоном і відмінно веде бізнес на міжнародному рівні", – каже він.

Експат згадує, що ті молоді українці, з якими він починав працювати в 1990-х, нині стали топ-менеджерами великих холдингів. "На цей момент 70% топ-менеджерів компаній – українці", – запевняє Інтріаго.

У перші пострадянські роки в Україні були й інші несподівані для зарубіжних гостей бізнес-особливості. Інтріаго був вражений, коли дізнався, що реєстрація підприємства тут – це справа шести місяців. Зараз той самий процес займає два тижні, чому іспанець невимовно радий.

Комунальні пристрасті

Ще більш контрастні зміни, ніж у бізнес-сфері, відбулися, на думку іноземців, в побуті і в суспільстві.

Террі Піккард: Більшість людей в центрі столиці жили в комуналках, в умовах, в яких відмовилися б жити навіть щури

Україна зразка 1990-х років справляла на закордонних гостей сильне враження своєю тотальною бідністю і невлаштованістю. "Більшість людей в центрі столиці жили в комуналках, в умовах, в яких відмовилися б жити навіть щури", – каже британець Піккард, який розселяв у ті часи комунальні квартири і створював на їхньому місці офісні приміщення європейського зразка.

Шок у іноземців могло викликати все що завгодно. "Коли в 1993 році я вперше прийшла на Володимирський ринок купувати продукти, то замість герметично запакованого біфштекса, який я зазвичай купувала в Tesco [мережа роздрібних магазинів у Британії], переді мною висіла черепом вниз туша вбитої корови. Коли мене запитали, яку частину тварини я хочу купити, я моментально усвідомила, що я вже не в Лондоні", – згадує Ксініас, радіючи з того, що зараз українські супермаркети нічим не поступаються європейським.

Наприкінці минулого століття в Україні, згадують експати, не було ні гідних ресторанів, ні розважальних та торгових центрів, ні супермаркетів. А зараз подібних закладів стало багато, і їх не відрізнити від європейських аналогів.

Іноземці констатують і європеїзацію місцевих жителів. Мова, в першу чергу, йде про зникнення комплексу меншовартості

Крім того, іноземці констатують і європеїзацію місцевих жителів. Мова, в першу чергу, йде про зникнення комплексу меншовартості. "У 1990-х до іноземців ставилися як до рок-зірок. Зараз цього немає: українці поважають експатів, але ставляться до них на рівних. До слова, українці зараз самі можуть підучити американців, наприклад, як розтягнути рекордно маленьку суму грошей на рекордно великий проміжок часу", – сміється американець Боннер.

На владному фронті без змін

Україна не тільки тішить експатів своїм прогресом, а й засмучує тим, що влада останнім часом поступово повертає країну від демократії до тоталітаризму.

У цьому британець Нанн переконався на власній шкурі, коли катався на катері по Київському водосховищу. Він пропливав у 250 м від пустельного правого берега головної української річки трохи на північ від столиці, коли двоє міцних хлопців наздогнали його на човні, наставили автомати Калашникова і короткими фразами і скупими жестами пояснили, куди мандрівникові терміново треба піти.

Виявилося, що ці двоє охороняють резиденцію Межигір'я, де мешкає Президент Віктор Янукович. А водна прогулянка Нанна відбувалася якраз навпроти цієї закритої від сторонніх очей території. І хоча британець не побачив на воді жодних буїв, які б обмежували його рух, аргументи Калашникова переконали його, що рухатися до берега і навіть уздовж нього не варто.

"Що Янукович про себе думає? Він стає царем і богом, повертаючи Україну до авторитарного режиму", – обурюється Нанн, згадуючи той випадок.

Про згортання демократії британець Дікінсон судить по правоохоронних
органах, які, мовляв, є найкращим індикатором життя будь-якої країни

Про згортання демократії його співвітчизник Дікінсон судить по правоохоронних органах, які, мовляв, є найкращим індикатором життя будь-якої країни.

"У 1990-х я обходив міліціонерів десятою дорогою. Ті часто зупиняли іноземців з метою наживи. Після Помаранчевої революції ситуація змінилася. До мене в двері якось навіть постукали двоє з метою дізнатися, чи задоволений я безпекою в мікрорайоні, – згадує Дікінсон. – Я був шокований, але вперше відчув себе в Європі".

Він додає, що нині знову обходить міліціонерів десятою дорогою.

Британський видавець стверджує, що сьогодні іноземці знають про Україну насамперед те, що тут є політичні репресії, через що імідж країни сильно страждає. Адже якщо влада змогла разом з порушеннями закону засудити лідера опозиції, в такій державі ніхто не може почувати себе в безпеці. Мовляв, Помаранчева революція змусила світ побачити Україну на карті й інвестувати в неї.

Дікінсон: Тепер ситуація знову повернулася в 1990-ті, й інвестори не хочуть працювати з Україною. "Вкладіть гроші, і через два роки ми їх вкрадемо" – кому сподобається така бізнес-пропозиція по-українськи?

"Тепер ситуація знову повернулася в 1990-ті, й інвестори не хочуть працювати з Україною. "Вкладіть гроші, і через два роки ми їх вкрадемо" – кому сподобається така бізнес-пропозиція по-українськи?" – каже Дікінсон.

Втім, у тому, що відбувається, винен не тільки Президент України або влада в цілому, а й пересічні громадяни. "Українці, як і раніше, в радянські часи, чекають лідера, який поведе їх у світле майбутнє. А самі воліють ховатися, як равлики, у своїх мушлях. Такий ось менталітет, і він не змінився", – засмучується Нанн.

***

Цей матеріал опубліковано в № 45 журналу Корреспондент від 18 листопада 2011 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті, можна ознайомитися тут.