Новая газета: Діти голоднечі

26 листопада в Україні - день скорботи за жертвами Голодомору. У селі Дударків, неподалік від Києва, теж пом'януть своїх земляків і директора школи, який врятував від смерті майже двісті дітей, - пише Ольга Мусафірова в російській Новой газете.

Він рятував дітей у 1932-1933-му. А в 1938-му директора школи, Василя Яковича Івчука, заарештували і розстріляли. І в Дударковому більше півстоліття боялися навіть ім’я цього "ворога народу" ...

Обід. Свята справа

У школі села Дударків - культ їжі. Відчула це особисто.

Приблизно через дві години після того, як я переступила поріг, Галина Володимирівна Довгич, завуч з виховної роботи, заглянула в кімнату-музей і веліла негайно йти за нею на обід. Заперечення - мовляв, від Києва до Дударкова рукою подати, журналіст не мала дитина і не страждає від худорлявості - ніхто не слухав. Розмальоване квіточками меню на дошці в шкільній їдальні повідомляло: перед уроками можна було поснідати молочною кашею зі здобною булкою тутешньої випічки, а в групі продовженого дня доведеться закріплювати пройдений матеріал мискою борщу з м'ясом і зі сметаною.

Кілька восьмикласників, великі, під стать порціям, хлопці, носили з роздачі собі на стіл тарілки зі смаженою рибою та картопляним пюре з підливою, тугі, рубінового кольору помідори бочкового засолювання, склянки з яблучним соком, чашки з чаєм, хліб, без ліку нарізаний скибками , печиво ...

- З фізкультури раніше відпустили? - схаменулася Галина Володимирівна, до того не без розчулення спостерігала їхні розмірено-хазяйські приготування до трапези.

- Ну так. Директор поїхав про зарплату дізнаватись. А ми в котельні все, що треба, допомогли.

На початку 90-х відомий дослідник теми, доктор історичних наук Станіслав Кульчицький на підставі аналізу демографічної статистики зробив висновок про 3,5 мільйони померлих у голодних муках українців

Навіть заздрісно стало: зовсім сімейна ступінь відносин! І пріоритети розставлені, не побоюся штампа, як у сім'ї - патріархальної: сите черево на науку не квапиться, не при Міносвіти буде сказано.

Директор, за сумісництвом фізрук, Микола Васильович Денисенко на минулих виборах балотувався на посаду голови сільради. Вибори Денисенко, людина в селі шановна, проте програв. Зате ворога в особі колишнього друга, який знову став "головою", нажив. І зараз сільрада в силу різних причин не виділяє на шкільне харчування ні копійки.

- Але Микола Васильович домовляється щодо продуктів з дударківськими орендарями, з фермерами, щоб діти не голодували.

- Ось псування нервів, розумію, - кивнула я, орудуючи вилкою.

Завуч трошки образилася:

- Нічого подібного, жодної відмови, фермери теж наші випускники! Хоча найчуйніші - колишні трієчники. У відмінників пам'ять гірша ...

"Мені аж страшно, Як згадаю ..."

... Уже майже нікому пам'ятати, за яких обставин з'явився в селі і як зник звідси директор школи Василь Якович Івчук.

Його вихованці, Марії Тимофіївні Денисенко, у минулому вчительці, матері нинішнього директора, скоро вісімдесят дев'ять. Ровесник і педагог, Микола Петрович Карпець, прикутий до ліжка. Ще один учень Івчука, Іван Михайлович Сидоренко, який живе в Києві, видав за власні кошти брошурку під назвою "Мені аж страшно, Як згадаю ...". Багатьом дійсно як і раніше страшно до смерті. Дарма, що терміна Голодомор, яким у сучасній Україні позначають терор голодом, штучно створеним у 1932-1933 роках сталінським режимом, в ту пору не знали. Було лише слово для шепоту, для стогону: "голод".

- Записуємо якось бабусю, царство їй небесне. Старенька плаче, дівчатка плачуть ...

Власних сліз Валентина Віталіївна Довженок не помічає. Викладач літератури п'ятнадцять років поспіль веде шкільний гурток пошукачів-краєзнавців, воскресила цілий пласт подій, але так і не звикла ставитися до об'єктів вивчення безпристрасно.

- А потім просить: рідненькі, закресліть про голод! Раптом ТАМ дізнаються, що це я розбовтала!

Збройні загони міліції та чекістів блокували дороги, як виходи з гетто. На будь-яку торгівлю накладалася заборона, на селян - натуральні штрафи, із сіл
забирали залишки товарів і зерна.

На початку 90-х відомий дослідник теми, доктор історичних наук Станіслав Кульчицький на підставі аналізу демографічної статистики зробив висновок про 3,5 мільйони померлих у голодних муках українців. У Національному музеї "Меморіал пам'яті жертв голодоморів в Україні" (музей відкрили під час президентства Віктора Ющенка) прямі і непрямі втрати обчислюють 10 мільйонами людей. Головний видатковий матеріал - сільські діти, більшість із сімей розкуркулених, позбавлених житла і майна. Пайки їм не видавали, оскільки трудоднів у колгоспі діти не мали. Якщо ж плани хлібозаготівель навіть після обшуків все одно не виконувалися і колгоспи потрапляли на так звані "чорні дошки", шанси вижити у тих, хто малий, зводилися до нуля. Збройні загони міліції та чекістів блокували дороги, як виходи з гетто. На будь-яку торгівлю накладалася заборона, на селян - натуральні штрафи, із сіл забирали залишки товарів і зерна.

Реєструвати випадки опухання і загибелі на ґрунті голоду сільрадам і відділам РАГС категорично заборонялося. Дану функцію виконували органи ГПУ, але без старанності. Факти "дрібних" смертей ігнорували зовсім. Просто в новому 1933-му навчальному році за парти не сіло майже дві третини школярів Української РСР ...

Але в Дударкові все повернулося інакше. Керівництво організованих у селі колгоспів - Більшовик, Правда та імені Кірова, не кажучи вже про безграмотних активістів з комітету бідноти, перед новоприбулим директором школи просто тремтіло. Василь Якович Івчук був суворий, викладав історію і навіть на вигляд був схожий на чекіста. Голив голову наголо, носив галіфе з гімнастеркою, на політінформації вимагав називати поіменно всіх народних комісарів.

Тим,хто примудрявся отримувати п'ятірки, директор особисто видавав у якості премії по два шматки хліба - на виніс

До того ж Івчука обрали народним засідателем. За даними шкільного музею можна припустити: він притягувався до боротьби з класовими ворогами. У будинку одного "кулака" влаштував для учнів лазню - воші розносили тиф, який косив народ нарівні з голодом. Іншу хату по сусідству, серед зими звільнену від господарів, пристосував під початковий клас. У Дударкові її прозвали Федосіїною школою, оскільки куркульська дочка Федосія, семи місяців від народження, незабаром після "звільнення" загинула.

А коли стало зовсім сутужно й решті, Івчуку не посміли відмовити в оренді для потреб школи ... двох колгоспних корів і двох коней, а також восьми десятин ріллі. Молоко і врожай охороняли від сторонніх, як золотий запас. І витрачали тільки на обіди для дітей. Тим, хто примудрявся отримувати п'ятірки, директор особисто видавав у якості премії по два шматки хліба - на виніс. Домігся, щоб учнів у повному складі (зовсім слабких садили на підводу) відправляли допомагати на бойню. Тут кожній дитині видавали черпак супу.

По селу торохтіла інша підвода. Мертвих звозили до загальної ями.

Немає Корчака у своїй Вітчизні!

- Небилиці вигадуєте! - відмахнулося обласне начальство від папки з матеріалами гуртка Валентини Довженок. - Місцевого Януша Корчака відкопали? Хто б йому таке при Сталіні дозволив?

У нас будь-яка влада, хоч тоталітарна, хоч демократична, переконана: нічого, гідного уваги, без її волі відбутися не може.

Валентина трохи поплакала на самоті від образи за Василя Івчука. І продовжила вже з черговим поколінням гуртківців документувати слова односельців, які вціліли в Голодомор, повернулися з фронту і зуміли дожити до сьогоднішніх днів. Розповіді були схожі одна на одну, як хлібні крихти: не дав померти приблизно двом сотням школярів. На їхніх очах у травні 1938 року Івчука провели до машини люди в цивільному. З того часу в Дударкові про директора не було ні слуху ні духу понад півстоліття.

- Чому? - допитувалися, не розуміючи, юні краєзнавці.

- Так ворог же народу ... - відповідали, дивлячись у підлогу, старі діти голоднечі.

На їхніх очах у травні 1938 року Івчука провели до машини люди в цивільному. З того часу в Дударкові про директора не було ні слуху ні духу понад півстоліття.

Під час хрущовської "відлиги" в село тихенько навідалася вдова Івчука. ("Культурна жіночка, добра. Наступного дня після арешту родина поїхала. Боялися. Правильно робили".) Просила в сільраді довідку для посмертної реабілітації чоловіка. Відмовили. А коли вже можна стало, вирішили допомогти, але вона більше не зверталася. Хоч у Дударкові в Івчука залишилися куми, що за українськими мірками означає не менше кровної рідні. Потай від суворого партійного директора колеги-вчительки охрестили в 1934-му його новонародженого сина, дай Бог йому ніколи голоду не впізнати!

Після помаранчевої революції Служба безпеки України відкрила архіви. Один з давніх випускників школи, син врятованого Івчуком чоловіка, домігся, щоб показали вирок: "Я репресованому не чужий!" Розшукав фонд 263, опис 1, справу 48162, коробку 871. Коротше, дізнався - розстріляли Василя Яковича як польського шпигуна, що повністю визнав провину, до того ж готував бойовиків-диверсантів. "Тепер я вирішив говорити правду слідству ..." - записано в протоколі чергового допиту. Катували, мабуть, настільки люто, що Івчук навіть плутав ім'я сина, називаючи його не Василем, а Іваном.

Взяли директора за доносом двох односельчан. У свою чергу, донощики загинули під час Великої Вітчизняної як герої. Прізвищ оголосити не посмію.

Розстріляли Василя Яковича як польського шпигуна, що повністю визнав провину, до того ж готував бойовиків-диверсантів.

У центрі Дударкова з незапам'ятних радянських часів стоїть монумент на честь земляків, полеглих на війні. Голодомор без пострілів і бомбардувань забрав із села куди більше дорослого населення. Але дітей Василь Івчук вберіг. Тому на фасаді школи недавно повісили меморіальну дошку з портретом директора. Вдалося-таки роздобути фото! Адже з альбому, де історія церковно-парафіяльної школи відображена ще з 1762 року, його світлина була вирвана давним-давно ...

Від'ємна селекція

Історика Володимир В'ятрович звільнили з посади директора архіву СБУ після перемоги на виборах президента Віктора Януковича. Згідно Януковичу, Голодомор більше не можна вважати геноцидом, бо гинули не лише етнічні українці, а й люди інших національностей. Втім, до скасування відповідного закону України про Голодомор як геноцид, прийнятого Радою та підписаного президентом Віктором Ющенком у листопаді 2006 року, справа поки не дійшла.

В'ятрович очолює недержавний "Центр досліджень визвольного руху", займається вивченням різних аспектів боротьби українців у ХХ столітті і видає книги за темою. Думка історика: Голодомор - не наслідок неврожаю або засухи, а інструмент, за допомогою якого керівництво СРСР мало намір придушити тут національний опір.

Згідно Януковичу, Голодомор більше не можна вважати геноцидом, бо гинули не лише етнічні українці, а й люди інших національностей

- З 1928 року наростали протести проти колективізації. Пік припав на 1930 рік, коли спалахнуло понад 4 тисячі бунтів, у тому числі й збройних, на зразок Павлоградського повстання на Дніпропетровщині. У них брало участь близько 1,2 мільйона селян. Ще трохи, і ситуація в республіці була б поза контролем. Селяни бралися за вила і гвинтівки, приховані з Громадянської війни, під гаслами "Геть московську неволю! Нехай живе самостійна Україна!".

- Їх зупинив лише голод?

- Коли він набрав вбивчу силу, говорити про виступи, тим більше зі зброєю в руках, вже не мало сенсу. Крім фізичного виснаження у людей паралізував дух, наступала деградація особистості. Тому жодного випадку організованих протестів у 1932-1933 роках не зафіксували.

Академік медицини Юрій Спіженко, на жаль, уже небіжчик, колись сформулював причини, що знищують нинішніх українців як націю, - хвороби серця, онкологія і генний страх голоду. Ми їмо понад міру, "про запас", підкоряючись інстинкту, що передається у спадок, на клітинному рівні ...

Відбулася так звана від'ємна селекція. Тих,хто був готовий постояти за себе і за інших, знищили, а сумирні і слухняні залишилися, дали потомство

До того ж багато хто з нас несуть у генах, і це не просто образ, травмовану пам'ять предків: "Не висовуйся, мовчи, будь покірним - вцілієш". Відбулася так звана від'ємна селекція. Тих, хто був готовий постояти за себе і за інших, знищили, а сумирні і слухняні залишилися, дали потомство. Геноцид - масовий злочин, який резонує в часі, на покоління вперед. Саме з ним і зіткнулася, на свою біду, Україна.

... Від перевірки до перевірки рухалася по інстанціях "справа директора Івчука", зібрана сільськими школярами, поки не потрапила в листопаді 2007 року на самий верх, в адміністрацію президента Віктора Ющенка. А про те, що Василя Яковича Івчука удостоїли посмертно звання Героя України, дізналися з газет. Орден Держави, супутній нагородженню, був вручений онуку Юрію.

Валентина Довженок у той момент відчула, ніби камінь з душі звалився. Хоч саме вона родом - не з Дударкова і сором відчувати не повинна.

- Ми знайшли адресу Юрія Васильовича. Багато разів писали, запрошували в гості. Але він так і не відгукнувся ...

***

У рубриці Огляд преси статті із закордонних ЗМІ про Україну публікуються без купюр і змін. Редакція не несе відповідальності за зміст даних матеріалів.