Корресподент: Життя крайніх. Репортаж з містечка на кордоні України та Росії
У містечку Мілове на самому кордоні України та Росії живуть люди, які навчилися з поганого ─ міждержавних обмежень ─ отримувати хороше ─ гроші від багатших сусідів, пише Ірина Соломко у №15 журналу Корресподент від 20 квітня 2012 року.
Простий обгін із виїздом на зустрічну на вул. Дружби Народів у луганському Міловому, крайньому східному містечку України, загрожує автолюбителю солідним штрафом ─ від 850 до 1.700 грн. До того ж виписувати його буде не інспектор ДАІ (правила дозволяють обгін), а прикордонники ─ за перетин держкордону.
Одна частина Дружби, як коротко називають вулицю місцеві, належить Росії і відноситься до селища Черткове. А все, що розташоване за віссю, на непарній стороні, це вже Україна, 5,5-тисячне Мілове.
"За бажання російські прикордонники могли б кожну машину зупиняти за несанкціонований перетин кордону, вимагати міграційну карту, а також дозвіл на тимчасове ввезення автомобіля", ─ розповідає Корреспонденту Олег Савченко, голова Міловської районної адміністрації. На щастя, подібною дріб'язковістю представники сусідньої держави не страждають і штрафів не накладають. Настільки ж лояльні і їхні українські колеги.
Кожну весну місцева влада зусиллями комунальників ретельно оновлюює білу лінію, що розділяє країни, але за рік вона стирається
Кожну весну місцева влада зусиллями комунальників ретельно оновлюює білу лінію, що розділяє країни, але за рік вона стирається. І це символічно: люди, машини, бензин, продуктові товари, гроші ─ все це цілий рік безперервним потоком перетинає кордон в обох напрямках. І не дивно: тут все переплетено і заплутано в один клубок ─ родичі, інтереси, навіть будівлі.
Місцева визначна пам'ятка ─ перукарня, що стоїть на Дружби Народів, але в тій частині, де межа "покидає" вісь і далі проходить через міст і залізницю.
У результаті такої "корекції" демаркаційної лінії заклад і став знаменитим: один із його залів розташований на українській землі, а другий виявився вже у сусідній державі. І Любові Панкратовій, завідувачці цирульні, можна надягати прикордонну форму і проводити перевірку документів. Але вона цього не робить, із посмішкою зізнається, що розділеність їй навіть допомагає ─ все-таки, реклама.
Неспокійна дружба
Сьогодні кордон між Росією і Україною досить умовний, пости на ньому стоять переважно лише на дорогах або мостах. Обидві держави тільки почали демаркацію ─ зведення суцільного кордону та уточнення його лінії на місцевості. Пішли з півночі ─ із Чернігівщини, а оскільки процес цей довгий, то до луганських степів держкордон добереться ще не скоро.
Тому поки перетнути кордон не проблема, особливо для жителів прикордонних земель, таких як Мілове. Люди, прописані в місті та районі, так само як і росіяни, які мають прописку в Чорткові та околицях, вільно рухаються через місцеві контрольні пункти, де перевіряють лише паспорти. Решті через ці КПП прохід заборонений ─ кордон для них відкриється тільки на міждержавних пунктах, де потрібно заповнювати міграційну карту і проходити через інші формальності. Один такий держпункт, осторонь від центру, є і в Міловому.
Із собою жителі прикордоння можуть переносити будь-які речі, крім зброї, антикваріату та іншого подібного, а також товари. Щоправда, не виходячи за рамки дрібного опту.
Незважаючи на весь товарно-паспортний лібералізм, у Міловому виникають тихі міждержавні війни, як між Москвою і Києвом
Незважаючи на весь цей товарно-паспортний лібералізм, у Міловому виникають тихі міждержавні війни, як між Москвою і Києвом. Нещодавно розгорілася одна така, тільки не сирна і не газова, а елеваторна. Із усіма атрибутами типового російсько-українського конфлікту.
Каменем спотикання став російський елеватор. Через особливості місцевої географії під'їзд до нього можливий лише через український пункт пропуску. А там навантажені зерном машини з номерами РФ почали гальмувати прикордонники, вимагаючи декларувати вантаж.
Російська сторона з ударом у відповідь довго не тягнула. За тиждень до того, як Корреспондент опинився в Міловому, росіяни відключили від електромережі митно-прикордонний пост України, який все через ті ж місцеві особливості розташований на їх землях. "Мені телефонує голова [російської] Чортківської райради і пояснює: мовляв, це за те, що ви обмежуєте рух наших громадян і не пускаєте їх додому", ─ розповідає Савченко.
Іти українським митникам і прикордонникам із російської землі нікуди ─ як пояснює Віталій Агафонов, помічник начальника Луганського прикордонного загону, в цьому місці просто неможливо обладнати пропускний пункт на своїй території.
Втім, для Савченка всі ці негаразди із розряду звичних ─ подібне відбувається регулярно. Він корінний місцевий житель і вже давно знає: кордон ─ завжди перешкода.
Місцеві жителі, наприклад, не розлучаються із паспортами ─ оскільки їх містечко розташоване біля кордону, прикордонники мають право в будь-який момент перевірити документи. Сам Савченко, демонструючи свій нинішній паспорт, сміючись, каже, що цей документ у нього другий. Перший через часте використання він уже "зносив".
Утім, паспорт це дрібниця, а от тесть, який живе в сусідній державі, для Савченка як для важливого держчиновника і керівника справжня проблема. Щоб потрапити до батька дружини, який живе під боком, у Чорткові, йому треба повідомити СБУ. Крім того, йому не можна проїхати через місцевий пункт пропуску, як простим місцевим жителям, ─ тільки через державний. А це не тільки зайвий бензин, а й обов'язкове заповнення міграційної картки та оформлення ввезення автомобіля.
"Я навіть в особистій справі на запитання "Чи є контакти з іноземними громадянами? "Написав:" Є ─ тесть", ─ посміхаючись, розповідає голова райадміністрації.
На щастя, не всі держслужбовці ─ як російські, так і українські ─ мають подібні проблеми. Так, у Мілове без проблем їздять представники МНС РФ ─ у них техніка набагато краща за вітчизняну, і тому в разі будь-якої НС допомога з їхнього боку виявляється ефективною. Відкрита дорога і для карет російської швидкої допомоги.
Бензин ─ ваш, ковбаси ─ наші
Головні міждержавні контакти відбуваються все ж на рівні місцевих жителів. Це стосується всього ─ від свят до заробітків.
Наприклад, росіяни відновлюють в Міловому місцевий храм. А на Водохреща сусіди сходяться відпочити на українській території. "У нас є озеро, ми туди освітлення проводимо, польові кухні вивозимо. Загалом, влаштовуємо справжні гуляння ", ─ каже Савченко.
Від спільних гулянь недалеко і до весіль, і, як результат, кожен п'ятий шлюб в регіоні ─ змішаний.
Їдуть в Мілове росіяни і заради "культурного обміну" ─ побувати у місцевому кінному театрі, подивитися, що вміють виробляти тварини ─ 11 коней, верблюд і поні ─ і наїзники. За минулий рік на годинних програмах театру побували майже 35 тис. осіб. "Ми співпрацюємо з турфірмами, і вони привозять нам групи з прикордонних областей і України, і Росії", ─ розповідає Людмила Кучугура, директор цього вогнища кінно-спортивної культури.
Оскільки промисловість у Міловому зникла разом із СРСР, робочі місця городянам дають магазини, ринки і сфера обслуговування. Головні клієнти ─ більш забезпечені росіяни
Головний напрям міждержавного спілкування в регіоні ─ торгівля. Оскільки промисловість у Міловому зникла разом із СРСР, робочі місця городянам дають магазини, ринки і сфера обслуговування. Головні клієнти ─ більш забезпечені росіяни. "У Чорткові і підприємства працюють, і пенсії із зарплатами на порядок вищі. Тому росіяни до нас дуже активно купувати приходять. Для них наші ціни цілком прийнятні ", ─ розповідає Савченко.
За словами Галини Радченко, завідувача Міловського магазину Калинка, українські продукти ─ цукерки, кондитерські, м'ясні та ковбасні вироби, лікеро-горілчана продукція ─ користуються у східних сусідів шаленим попитом.
"Усі йдуть купувати луганську ковбаску. А також горілку, лікери. Вони дешевші, плюс величезний вибір і висока якість", ─ радіє за вітчизняного виробника Савченко. Найкраще підтвердження його словам міститься все на тій самій прикордонній вул. Дружби Народів. На невеликій вуличці розташовані аж три магазини, що торгують лише спиртним.
Втім, у пошані в сусідів не тільки місцевий виробник, але і товари, шлях яким до Росії назначений, ─ грузинські вина і мінералка Боржомі. Міловчани розповідають, що приїжджі з російської сторони закуповують їх ящиками, щоб після перепродати їх у великих містах, розташованих неподалік, наприклад, у Ростові-на-Дону.
Савченко не натішиться цим товарно-грошовим обміном, адже він дає додаткові надходження до бюджету.
Магазинам щастить, а ось місцевому Міловському ринку, відомому в усьому регіоні, ні. Раніше сюди їздили із багатьох російських регіонів, але останнім часом українські прикордонники посилили умови проїзду на нього найкоротшим і найшвидшим шляхом ─ через місцевий прикордонний перехід. Тільки "прикордонні" росіяни можуть пройти через нього, інших направляють до пунктів державного рівня, де на них чекають черги, перевірки та оформлення міграційних карт.
Все законно, але місцеві незадоволені. Мовляв, через це страждає торгівля. Про це із зітханням розповідає Валентина Землякова, яка вже багато років продає на ринку одяг. Цей товар разом із взуттям і годує місцевих підприємців ─ в Україні вони коштують дешевше, ніж у сусідів.
У діях прикордонників Землякова бачить злий намір. Мовляв, тих в народі прозвали чорносотенцями: даси їм хабар 100 руб. (приблизно 20 грн.) ─ вони тебе і без перевірок пропустять. А якщо прописка не місцева, то просто плати більше і йди
У діях прикордонників Землякова бачить злий намір. Мовляв, тих в народі прозвали чорносотенцями: даси їм хабар 100 руб. (приблизно 20 грн.) ─ вони тебе і без перевірок пропустять. А якщо прописка не місцева, то просто плати більше і йди.
"Росіяни, які приходять до нас на ринок, кажуть, що дай прикордоннику хабара, він і пропустить. Контрабандистів пропускають, а людей, які дали б нам копійку заробити, ні", ─ розповідає Тетяна Давидова, мешканка Мілового, власниця сімейного кафе У Семенівни.
Агафонов громить аргументи міловчан цифрами: мовляв, ні в цьому році, ні в минулому на прикордонників не склали жодного протоколу про корупцію. "Говорити можна все що завгодно", ─ впевнено додає він.
Втім, Росії теж є чим зацікавити українців. За словами Давидової, у сусідній державі набагато дешевші фрукти, свіже м'ясо, а також молочні продукти.
А Савченко до цього списку додає пально-мастильні матеріали. Місцева українська молодь налагодила майже безперебійне нелегальне постачання каністрами бензину із РФ на батьківщину. Навіть голова райадміністрації, за його зізнанням, заправляє свою машину російським А-92, який при ціні 8,5 грн. за літр на 2 грн. дешевший від українського.
За два роки керівництва прикордонним районом він взагалі став великим лібералом. Чиновник вважає, що головне завдання держави не заважати людям налагоджувати особисті контакти
"У дрібних масштабах це не контрабанда. Жителі прикордонних територій повинні мати свою пільгу", ─ виправдовує Савченко бензообмін.
За два роки керівництва прикордонним районом він взагалі став великим лібералом. Чиновник вважає, що головне завдання держави не заважати людям налагоджувати особисті контакти. "Там, де люди ці відносини відрегулювали самі, оминаючи державу, вони себе прекрасно почувають. Та й нам у соціальному плані легше", ─ вважає Савченко.
***
Цей матеріал опублікований в № 15 журналу Корреспондент від 20 квітня 2012 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.