Корреспондент: Генерал ВВ. Інтерв’ю з Олегом Скрипкою

Лідер культової групи Воплі Відоплясова Олег Скрипка в інтерв’ю Ірині Соломко розповів про найгіршу національну рису українців, а також про те, що молода Україна може дати старій Європі і чому він більше гастролює в Росії, ніж на батьківщині. Матеріал розміщено у №18 журналу Корреспондент від 11 травня 2012 року.

Не лінуватися, не скаржитися на життя і не боятися брати на себе відповідальність – ці несолодкі інгредієнти відомий музикант Олег Скрипка вважає головними в рецепті досягнення успіху. Причому як особистого, так і всієї країни.

Живій легенді української рок-сцени можна вірити: крім культової групи Воплі Відоплясова (В. В.), беззмінним лідером і вокалістом якої він є вже 25 років, Скрипка став батьком-засновником безлічі інших яскравих проектів.

Скрипка перший проторував шлях на Захід для вітчизняних музикантів, закохав у себе і свою музику європейців, а потім настільки ж рішуче прорубав вікно в Росію

На його рахунку один з найуспішніших і популярних вітчизняних фестивалів, Країна мрій, а також однойменне видавництво і музичний лейбл. Скрипка перший проторував шлях на Захід для вітчизняних музикантів, закохав у себе і свою музику європейців, а потім настільки ж рішуче прорубав вікно в Росію, де змусив меломанів вивчити українську лише для того, щоб підспівувати В. В. на концертах.

Крім роботи з В. В., він випустив кілька сольників, організував Вечорниці – регулярні фольклорні свята з музикою, частуванням та забавами, які також виявилися успішним експортним продуктом, а з неформатного революціонера від культури перетворився на завсідника телепрограм і світських тусовок.

Проте найзнаменитішим його проектом залишається В. В. Переживши розвал СРСР, перші буремні роки незалежності, зміну складу і зміну влади в країні, група в цьому році відзначила своє 25-річчя гігантським туром по Україні та ближньому зарубіжжю.

На зовнішності лідера Воплів ці роки майже не позначилися, чого не скажеш про його переконання. Молодявий, м'язистий і підтягнутий, за чашкою свого улюбленого зеленого чаю він розповів Корреспонденту, як змінився він сам, його публіка і вся країна за чверть століття, а також про те, де прихований потужний потенціал українців і в чому їхня головна біда.

- Відсвяткувати ювілей В. В. великим туром – відмінна ідея. Що змінилося за ці роки? На концертах, зокрема.

- Змінилася наша аудиторія. Зараз було багато людей середнього віку, причому з дітьми, навіть бабусі-дідусі, а от молодих не так багато, як раніше, коли група тільки з'явилася. Чи то зараз молодь щось інше слухає, реп який-небудь, чи то квитки для них дорогі.

І технічне устаткування у нас тепер, як на Заході. Ми колись мріяли, щоб була "фірма", – і ось вона.

- А як змінився ваш райдер?

- Ну, про слово "райдер" ми взагалі дізналися десь близько 2000 року. (Усміхається) Не було культури гастрольної, все тільки починалося. Навчилися ми цьому у Франції, там ця вся технологія відпрацьована, і там у нас ці документи були. А потім приїхали, з французької на українську переклали і почали використовувати.

- А в плані особистого комфорту? Як змінилися відчуття в порівнянні з першими турами?

- Тоді ми були молоді, здоров'я було дуже багато, але ми не знали, як це функціонує, і в мене був постійно зірваний голос. Я не розумів чому. А це відбувається через погану апаратуру, часті переїзди: я не висипався, неправильно харчувався. Зараз вже здоров'я не те, але зате є величезний досвід, я знаю, як себе зберегти, щоб бути в голосі до останньої пісні. Зараз простіше гастролювати – у нас є професійна команда техніків та інших фахівців.

- Як ще будете святкувати ювілей? Шанувальники чекають нового альбому.

- Так, ми теж чекаємо. Зараз з'явилося більше часу, ми працюємо в студії, пишемо. Не знаю, як швидко вийде, – це творчий процес. Якщо встигнемо, восени буде презентація.

Ще хочу книгу видати з текстами пісень В. В., з фотографіями. А тур ми хотіли б завершити в Америці, зараз чекаємо відповіді від партнерів, якщо все складеться, влітку заїдемо туди.

- Було щось таке, що особливо вразило вас під час туру?

- У Росії були такі міста, куди до цього [ми] жодного разу не заїжджали. І ось ти на сцені, а під сценою стоїть людина і не плескає взагалі, не реагує і заглядає в рот, ніби коронки всі хоче розглянути. А потім виходиш після концерту, а вона підносить стопку альбомів – все, що виходило в Росії, офіційно і неофіційно, збірники, піратське ... Тобто це ультрасуперфан! І ти йому це все підписуєш, а він розповідає, що збирає всі вирізки, всі передачі, що в інтернеті є – у нього все завантажено. І каже: "Я вас 25 років чекав". Це сильні речі і сильно мотивують.

- Здається, в Росії ви виступаєте навіть більше, ніж в Україні?

- В Росії більше грошей, це зрозуміло. Але, крім того, там більше ходять на концерти, вони активніші як слухачі. І якщо порахувати кількість концертів на душу населення, там більше виходить.

Українці погано ходять на концерти. Такий менталітет – інтроверсія, економія грошей, не орієнтовані на мистецтво, на культуру, замикаються в собі. Тому ми є культурними донорами – наші артисти їздять по світу, активно виступають, а у себе вдома іноземна музика крутиться.

- У Росії українські артисти популярні, незважаючи на антиукраїнську пропаганду?

- По-перше, антиукраїнська пропаганда вже закінчилася з пришестям [Президента Віктора] Януковича. А по-друге, є рефлекс: свій – чужий. Росіяни українців переважно сприймають як своїх. Росія взагалі дуже орієнтована на свій ринок, на свою музику, свою мову. І, напевно, у них найкраще у світі йде захист своєї культури, своєї мови.

- Я думала, в цьому сенсі чемпіон – Франція.

- Ні-ні! Французам у цьому плані дуже-дуже далеко до росіян! Це вони ще добре захищаються, а якби ні – у них була б така ж культурна катастрофа, як у німців чи голландців, у яких у музичних ефірах взагалі немає своєї мови. У французів десь 50% ефіру свого, а в Росії – близько 90%. Я думаю, там і політика досить жорстка в цьому плані, і люди слухають своє. А єдине "не своє", що проходить нормально, – українська мова.

- Що, крім творчості, приносить вам радість? Хобі, подорожі, сім'я?

- Поїздки – безумовно. Я дуже люблю подорожі. Природа, спорт. Сім'я, звичайно. Плюс ще позитивний бік моєї роботи – я можу зустрічатися з унікальними людьми.

- Колись я запитала у вас, як ви ставитеся до піратства. Ви сказали, що якщо у людей немає грошей на диск, то нехай вони краще безкоштовно скачають, ніж взагалі не слухають музику. Ваше ставлення до цього не змінилося?

- Ні. Навіть навпаки. Ринок дисків практично вмер, і зараз реальна реклама артиста – доступність музики через інтернет.

- Тобто головним заробітком залишається концерт?

- Не головним, а єдиним.

- А в майбутньому? Яким ви бачите цей процес?

- Майбутнє – за продажем музики через інтернет. І ми над цим працюємо.

- Колись, років десять тому, ви говорили про те, що повинно статися диво, щоб вас запросили на телебачення. Зараз ви практично телезірка. Це диво?

- Ні, просто телебачення, мас-медіа – це відображення соціуму. Вони підносять те, що зрозуміло, звично. Так суспільство себе захищає від змін. Але якщо ці зміни сильні, вони своєю енергією змінюють соціум і стають загальноприйнятими. В. В. завжди були поза стандартом, але ми змінили суспільство настільки, що стали стандартом.

- Останнім часом з'явилося багато людей, в основному з утвореного середнього класу, які не дивляться телевізор. Яке ваше особисте ставлення до блакитного екрану?

- Я телевізор не дивлюся вже років шість, напевно, тому я ветеран цього руху.

Телебаченню треба зробити вибір. Або боротися за ринок особистостей – а це дуже дорогий ринок, це люди, які володіють інформацією і правом вибору, їм неможливо підсунути якусь туфту, – або боротися за тих, кому все одно, що споживати. І тоді можна ще більше знижувати якість, поки ця схема не розвалиться і не з'явиться щось нове.

- Ну і як відчуття від телевізійної кухні? Ви б ще раз погодилися туди піти?

- Напевно, так, тому що це якісний проект [Голос країни]. Коли мене запрошували, проголошувалося, що ми хочемо затягнути саме того глядача, який не дивиться телевізор. Потім з'явилися дискусії на тему того, що у нас маленька частка аудиторії. Хоча насправді проект зачепив дуже багатьох людей, які не вірять у телевізор.

Але частка міряється по тих, які саме його дивляться. Це дуже специфічні люди, які за гроші собі вдома поставили лічильник. І ця меншість з дуже дивним смаком диктує, що повинна дивитися вся країна! Можливо, це дивне мірило – одна з причин низької якості телебачення.

З іншого боку, людей можна розділити на мотивованих духовно і матеріально. Телебачення нібито займається культурою, але насправді воно просто заробляє гроші. Є, звичайно, журналісти, які люблять свою професію і намагаються робити якісний продукт. Але все вирішують господарі каналів. Коли власники великих грошей духовно виростуть – тоді почнуть відбуватися зміни.

- А як ви ставитеся до того, що культурні діячі виступають на підтримку певної політичної сили?

- Залежить від того, за гроші чи за ідею. Якщо за гроші, значить магнати, здатні собі дозволити купити артиста, мають більше впливу й авторитету в суспільстві, ніж діячі культури, які мають бути авторитетами.

Якщо ж за ідею – це вибір артиста. Але знаєте, я б сьогодні на Майдан не вийшов. Це був дуже потужний досвід, був величезний підйом, ми перемогли, домоглися серйозних змін в суспільстві. Але цей досвід змінив мене.

Зараз мені здається, коли є речі, з якими ми не згодні, простіше і правильніше змінювати себе і своє ставлення до світу. Шукати своє місце в ньому, і коли таких людей набереться достатньо багато, ми змінимо цей світ позитивно і без всяких революцій, просто копіткою роботою.

- Як складаються зараз ваші відносини з владою?

- Я завжди йшов на зближення із владою і, напевно, маю право вже похвалитися: цього року фестиваль Країна мрій ми вперше робимо спільно з Київміськадміністрацією. Це була моя давня мрія. У фестивалю залишаються спонсори, моя ідея, тобто культурне наповнення, але мені необхідний державний ресурс. І цього року він у мене є, дозволи тощо. Думаю, якщо ми зробимо фестиваль разом з мерією, від цього всі тільки виграють.

- Ну а взагалі політика, зміна президентів впливає на життя артиста?

- Культурних репресій зараз немає. Українська мова, щоправда, не в фаворі, але люди все одно симпатизують їй, і ніякої селекції немає. Ситуація розвивається натуральним чином, є здорова конкуренція, і це дуже добре.

- Якщо говорити про країну в цілому, що ви думаєте про нинішній період її розвитку?

- Найбільша трудність – негативне ставлення українців до подій. Це найгірше. Насправді постійно відбувається прогрес. Суспільство розвивається, незалежність будується. Просто треба, щоб люди займалися своєю справою.

Ми звикли весь час плакатися на життя і цим виправдовуємо своє неробство, лінь, непрофесіоналізм. А ти прийди на роботу без запізнення. Тобі зробили замовлення – виконай його вчасно. Адже життя складається з дрібниць.

Це культура кожної людини, її індивідуальної відповідальності. І коли кожен зрозуміє, що треба почати із себе, ми можемо стати значно багатшими. Адже у нас дуже великий потенціал, ми молода країна, ми можемо конкурувати з Європою, тому що вони стара культура, вони втомилися. А ми – свіжа кров, ми можемо дуже багато зробити.

***

Цей матеріал опублікований в № 18 журналу Корреспондент від 11 травня 2012 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.