Корреспондент: Лагерне ліжко. Нацисти примушували жінок-ув'язнених займатися проституцією - архів

Лише недавно дослідники встановили, що в десятці європейських концтаборів нацисти змушували жінок-ув'язнених займатися проституцією у спеціальних борделях, - пише Володимир Гінда в рубриці Архів у №31 журналу Корреспондент від 9 серпня 2013 року.

Муки і смерть або проституція - перед таким вибором нацисти ставили європейок і слов'янок, які опинилися в концтаборах. З тих кількох сотень дівчат, котрі обрали другий варіант, адміністрація укомплектувала борделі в десяти таборах - не тільки в тих, де в'язні використовувалися як робоча сила, але й в інших, націлених на масове знищення.

У радянській і сучасній європейській історіографії ця тема практично не існувала, лише кілька американських вчених - Венді Гертьєнсен і Джесіка Х’юз - піднімали деякі аспекти проблеми у своїх наукових працях.

На початку XXI століття німецький культуролог Роберт Зоммер почав скрупульозно відновлювати інформацію про сексуальні конвеєри

На початку XXI століття німецький культуролог Роберт Зоммер почав скрупульозно відновлювати інформацію про сексуальні конвеєри, що діяли в страхітливих умовах німецьких концтаборів і фабрик смерті.

Підсумком дев'яти років досліджень стала видана Зоммером в 2009 році книга Бордель у концентраційному таборі, яка шокувала європейських читачів. На основі цієї роботи в Берліні організували виставку Секс-робота в концтаборах.

Постільна мотивація

"Узаконений секс" з'явився у фашистських концентраційних таборах в 1942 році. Будинки терпимості есесівці організували в десяти установах, серед яких були в основному так звані трудові табори, - в австрійському Маутхаузені і його філії Гузені, німецьких Флоссенбурзі, Бухенвальді, Нойєнгаммі, Заксенхаузені і Дора-Міттельбау. Крім того, інститут підневільних повій ввели ще й у трьох таборах смерті, призначених для знищення ув'язнених: у польському Аушвіці-Освенцимі і його "супутнику" Моновіці, а також у німецькому Дахау.

Ідея створення табірних борделів належала рейхсфюреру СС Генріху Гіммлеру. Дані дослідників говорять, що він був вражений системою стимулів, що застосовувалася у радянських виправно-трудових таборах з метою підвищення продуктивності праці ув'язнених.

Гіммлер вирішив перейняти досвід, попутно від себе додавши до списку "стимулів" те, чого не було в радянській системі, - "заохочувальну" проституцію. Шеф СС був упевнений, що право на відвідування борделю разом з отриманням інших бонусів - сигарет, готівки або табірних ваучерів, поліпшеного раціону - може змусити в'язнів працювати більше і краще.

На ділі право відвідування таких закладів було переважно у табірних охоронців серед ув'язнених. І цьому є логічне пояснення: більшість чоловіків-в'язнів були виснажені, тому про жодний сексуальний потяг і не думали.

Х’юз вказує, що частка чоловіків серед ув'язнених, які користувалися послугами борделів, була вкрай мала. У Бухенвальді, за її даними, де у вересні 1943 року перебували близько 12,5 тис. осіб, за три місяці публічний барак відвідали 0,77% в'язнів. Схожа ситуація була і в Дахау, де станом на вересень 1944 року послугами повій скористалися 0,75% від тих 22 тис. ув'язнених, які там були.

Важка доля

Одночасно в борделях працювали до двох сотень секс-рабинь. Найбільше жінок, два десятки, перебували в кублі в Освенцимі.

Робітницями борделів ставали виключно жінки-в'язні, як правило, привабливі, у віці від 17 до 35 років. Близько 60-70% з них були німкенями за походженням, серед тих, кого влада Рейху називала "антигромадськими елементами". Деякі до потрапляння в концтабори займалися проституцією, тому погоджувалися на схожу роботу, але вже за колючим дротом, без проблем і навіть передавали свої навички недосвідченим колегам.

Приблизно третину секс-рабинь есесівці набрали з в'язнів інших національностей - польок, українок або білорусок. Єврейки не допускалися до такої роботи, а в'язні-євреї не мали права відвідувати публічні будинки.

Ці працівниці носили спеціальні відзнаки - чорні трикутники, нашиті на рукави їхніх роб.

Приблизно третину секс-рабинь есесівці набрали з в'язнів інших національностей - польок, українок або білорусок

Частина дівчат добровільно погоджувалися на "роботу". Так, одна колишня співробітниця медсанчастини Равенсбрюка - найбільшого жіночого концентраційного табору Третього рейху, де перебували до 130 тис. осіб, - згадувала: деякі жінки добровільно йшли в публічний будинок, тому що їм обіцяли звільнення після шести місяців роботи.

Іспанка Лола Касадель, учасниця руху Опору, яка у 1944 році потрапила в цей же табір, розповідала, як староста їхнього барака оголосила: "Хто хоче працювати в борделі, зайдіть до мене. І врахуйте: якщо добровольців не виявиться, нам доведеться вдатися до сили".

Загроза не була порожньою: як згадувала Шейна Епштейн, єврейка з каунаського гетто, в таборі мешканки жіночих бараків жили в постійному страху перед охороною, яка регулярно ґвалтувала в'язнів. Нальоти здійснювалися вночі: п'яні чоловіки ходили з ліхтариками вздовж нар, обираючи найкрасивішу жертву.

"Їхній радості не було меж, коли вони виявляли, що дівчина була незайманою. Тоді вони голосно сміялися і кликали своїх колег", - говорила Епштейн.

Втративши честь, а то й волю до боротьби, деякі дівчата йшли в борделі, розуміючи, що це їхня остання надія на виживання.

"Найважливіше, що нам вдалося вирватися з [таборів] Берген-Бельзен і Равенсбрюка, - говорила про свою "постільну кар'єру" Лізелотта Б., колишня ув'язнена табору Дора-Міттельбау. - Головне було якось вижити".

З арійською прискіпливістю

Після первісного відбору робітниць привозили в спецбараки у тих концтаборах, де їх планували використовувати. Щоб привести виснажених в'язнів у більш-менш пристойний вигляд, їх поміщали в лазарет. Там медпрацівники у формі СС робили їм уколи кальцію, вони приймали дезінфікуючі ванни, їли і навіть засмагали під кварцовими лампами.

У всьому цьому не було співчуття, а лише розрахунок: тіла готували до важкої праці. Як тільки цикл реабілітації закінчувався, дівчата ставали частиною секс-конвеєра. Робота була щоденною, відпочинок - тільки якщо не було світла або води, якщо оголошувалася повітряна тривога або під час трансляції по радіо промов німецького лідера Адольфа Гітлера.

Конвеєр працював як годинник і строго за розкладом. Наприклад, у Бухенвальді повії прокидалися о 7:00 і до 19:00 займалися собою: снідали, робили зарядку, проходили щоденні медогляди, прали і прибирали, обідали. За табірним мірками їжі було так багато, що повії навіть обмінювали продукти на одяг та інші речі. Все закінчувалося вечерею, а з сьомої вечора починалася двогодинна робота. Не виходити на неї табірні повії могли, тільки якщо у них були "ці дні" або вони хворіли.

Сама процедура надання інтимних послуг, починаючи від відбору чоловіків, була максимально деталізована. Отримати жінку могли в основному так звані табірні функціонери - інтерновані, котрі займалися внутрішньою охороною, і наглядачі серед ув'язнених.

Причому спочатку двері борделів відчинялися виключно перед німцями чи представниками народів, які проживали на території Рейху, а також перед іспанцями та чехами. Пізніше коло відвідувачів розширили - з нього виключили лише євреїв, радянських військовополонених і рядових інтернованих. Наприклад, журнали відвідування публічного будинку в Маутхаузені, які педантично вели представники адміністрації, показують, що 60% клієнтів складали кримінальники.

Чоловіки, які бажали вдатися до плотських утіх, спочатку повинні були взяти дозвіл у керівництва табору. Потім вони купували вхідний квиток за дві рейхсмарки - це трохи менше, ніж вартість 20 сигарет, що продавалися в їдальні. З цієї суми чверть діставалася самій жінці, причому лише в тому випадку, якщо вона була німкенею.

У табірному борделі клієнти, перш за все, опинялися в залі очікування, де звіряли їхні дані. Потім вони проходили медобстеження і отримували профілактичні ін'єкції. Далі відвідувачу вказували номер кімнати, куди він повинен йти. Там і відбувалося злягання. Дозволена була тільки "поза місіонера". Розмови не віталися.

Ось як описує роботу борделя в Бухенвальді одна із утримуваних там "наложниць" - Магдалена Вальтер: "У нас була одна ванна з туалетом, куди жінки йшли, щоб помитися перед приходом наступного відвідувача. Відразу ж після миття з'являвся клієнт. Все працювало як конвеєр; чоловікам не дозволялося перебувати в кімнаті більш ніж 15 хвилин".

За вечір повія, згідно зі збереженими документами, приймала 6-15 осіб.

Тіло в діло

Узаконена проституція була вигідна владі. Так, тільки в Бухенвальді за перші шість місяців роботи бордель заробив 14-19 тис. рейхсмарок. Гроші йшли на рахунок управління економічної політики Німеччини.

Німці використовували жінок не тільки як об'єкт сексуальних утіх, але і як науковий матеріал. Мешканки борделів ретельно стежили за гігієною, адже будь-яка венерична хвороба могла коштувати їм життя: повій, які заразилися, у таборах не лікували, а проводили над ними експерименти.

Вчені Рейху робили це, виконуючи волю Гітлера: той ще до війни назвав сифіліс однією з найнебезпечніших хвороб у Європі, здатною призвести до катастрофи. Фюрер вважав, що врятуються лише ті народи, які знайдуть спосіб швидко виліковувати недугу. Заради отримання диво-ліків есесівці і перетворювали заражених жінок у живі лабораторії. Втім, живими вони залишалися недовго - інтенсивні експерименти швидко приводили в'язнів до болісної смерті.

Дослідники виявили низку випадків, коли навіть здорових повій віддавали на розтерзання садистів-медиків.

У таборах не шкодували і вагітних. Подекуди їх відразу умертвляли, подекуди робили їм штучне переривання і через п'ять тижнів знову відправляли "до строю". Причому аборти проводилися на різних термінах і різними способами - і це теж ставало частиною досліджень. Деяким ув'язненим дозволяли народжувати, але лише потім, щоб згодом експериментальним шляхом визначити, скільки може прожити немовля без харчування.

Мерзенні ув'язнені

За словами колишнього в'язня Бухенвальда голландця Альберта ван Дейка, табірних повій інші ув'язнені зневажали, не звертаючи уваги на ту обставину, що вийти "на панель" їх змусили жорстокі умови утримання і спроба врятувати своє життя. Та й сама робота мешканок борделів була на кшталт щоденного багаторазового зґвалтування.

Деякі з жінок, навіть опинившись в борделі, намагалися відстояти свою честь. Наприклад, Вальтер потрапила у Бухенвальд цнотливою і, опинившись у ролі повії, намагалася захиститися від першого клієнта ножицями. Спроба не вдалася, і, згідно із записами обліку, в той же день колишня незаймана задовольнила шістьох чоловіків. Вальтер стерпіла це тому, що знала: в іншому випадку її чекає газова камера, крематорій або барак для жорстоких експериментів.

Не у всіх вистачало сил пережити насильство. Частина мешканок табірних борделів, за даними дослідників, звели рахунки з життям, деякі втратили розум. Дехто вижив, але на все життя залишився бранцем психологічних проблем. Фізичне звільнення не позбавило їх вантажу минулого, і після війни табірні повії змушені були приховувати свою історію. Тому і задокументованих свідчень про життя в цих будинках терпимості вчені зібрали небагато.

"Одна справа говорити "я працювала теслею" або "я будувала дороги" і зовсім інша - "мене змусили працювати повією", - зазначає Інза Ешебах, керівник меморіалу колишнього табору Равенсбрюк.

***

Цей матеріал опубліковано в №31 журналу Корреспондент від 9 серпня 2013 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.