Корреспондент: Класик і сучасник. Інтерв’ю з Андрієм Шевченком

Андрій Шевченко, найтитулованіший футболіст української сучасності, в інтерв’ю Олександру Пасховеру розповів про те, як він домігся успіху у великому спорті, а також про те, які нові висоти він мріє підкорити. Матеріал розміщено у №25 журналу Корреспондент від 29 червня 2012 року.

Зустріч з Андрієм Шевченком, форвардом київського Динамо і збірної України, була призначена в холі готелю Fairmont на ранок після чвертьфіналу Євро-2012 Італія – ​​Англія. Футболіст затримувався хвилин на 20, і тому як ввічлива людина передзвонив, попросив почекати і про всяк випадок уточнив: "Там британців багато?". Британців, як й італійців, біля готелю не було зовсім, що слід було розглядати як велике благо, бо якщо б Шевченко потрапив в оточення фанатів, вибрався б з нього він нескоро.

Улюбленець футбольної Італії та Великобританії, а також всієї сусідньої Європи, український спортсмен заслужив пошану Старого Світу, де протягом його блискучої кар'єри у складі італійського Мілану завойовані кубок Ліги чемпіонів, Суперкубок УЄФА, золото італійської серії А і Золотий м'яч найкращого гравця континенту. У лондонському Челсі Шевченко вигравав Кубок і Суперкубок Англії, двічі брав срібло Прем'єр-ліги, найсильнішої клубної першості Європи. Усіх регалій найбільш титулованого футболіста української сучасності і не перелічити. Список занадто довгий, у ньому як у дзеркалі відображена успішна кар'єра Шевченка, яка вийшла на фінішну пряму.

Капітан збірної України знімає пов'язку, прощається з національною збірною, але бутси на цвях вішати не поспішає. Мінімум одну гру за жовто-синіх він ще зіграє. Коли буде це "прощання слов'янки", він ще не знає. А про завершення кар'єри футболіста в київському Динамо Шевченко оголосить найближчим часом. Так чи інак з українського футболу йде людина, що об'єднала дві епохи. Шевченко – представник останнього покоління, яке було виховане радянською дитячо-юнацькою спортивною школою. Шевченко – перше покоління, яке змусило Європу рахуватися з феноменом українського футболу.

Що чекає його попереду? У якій галузі він розвине свій талант? Форвард і сам не проти почути відповіді на ці запитання. У розмові з Корреспондентом Шевченко був обережний, але щирий. Він розповів про свої враження від Євро-2012 і напрямок, у якому рухається сучасний футбол, пояснив причини засилля легіонерів в українських клубах і сказав, коли українцям чекати безвізового режиму з Євросоюзом. А також висловив свою думку про те, як правильно вчити іноземну мову і чи варто талантам їхати з України. Варто, однак є одне але.

- У першу чергу, подяка вам від 90% українських уболівальників за те, що ви показали на Євро-2012 гру, за яку не соромно.

- Дякую.

- Але що робити з 10% тих, хто залишився незадоволеним? Ось, наприклад, в телепрограмі Великий футбол (ТРК Україна) Віктор Грачов (гравець ФК Шахтар у 1980-х роках) нарікав, що у грі з Францією українці стояли. Що сказати цим уболівальникам?

- Це дуже добре, що є ці 10% негативу. Завжди має бути противага. Якщо є якась критика, то важливо, щоб вона була аргументованою. Якби людина сказала, низька реалізація моментів, наприклад, з англійцями, нам хоч і не зарахували гол, ми повинні були забити більше м'ячів. Я розумію таку критику. Але коли людина каже, що команда не рухалася, я вважаю це неконструктивною критикою. Отже, людина не дивився футбол. На мій погляд, команда рухалася і боролася і показала хороший футбол.

- Стосовно реалізації моментів: гра Італії з Англією в чвертьфіналі засвідчила, що ворота британців немов зачаровані. Там нереалізованих моментів було чимало.

- Й італійці, якби раптом їхня команда не пройшла далі, не вважали б, що їхня команда зіграла погано.

- Які у вас найяскравіші враження від Євро-2012?

- Нарешті склалася сприятлива думка про Україну. Люди, які до нас приїхали, не очікували побачити добре організоване футбольне свято. Зарубіжні ЗМІ розрекламували лише негатив. Можливо, вони нам цим і допомогли. У наших гостей були погані очікування.

- Ви вже завершуєте свою футбольну кар'єру у збірній і в Динамо?

- Я завершив кар'єру у збірній. Далі я буду вирішувати, де грати, – залишуся в Україні або поїду в Європу або в США. У мене є місяць на ухвалення рішення про продовження своєї кар'єри.

- Ви будете керуватися можливостями свого здоров'я. А що ще визначить, куди ви поїдете – в Європу чи Америку?

- Будуть визначати багато складових, про них я не буду говорити.

- Ви – останнє покоління в українському футболі, яке пройшло радянську дитячо-юнацьку футбольну школу. За вами вже нікого немає.

- Я останній чемпіон СРСР з футболу серед юнаків. У момент, коли в 1991 році в Москві був путч, я перебував у Підмосков'ї і грав в чемпіонаті Радянського Союзу.

- Що ми втратили, позбувшись тієї футбольної школи чи, навпаки, що за цей час нового набули?

- Я б у жодному разі не зіставляв ці школи. По-перше, це абсолютно різні країни. Зараз це Україна, тоді був СРСР.

- Дозвольте вам заперечити. Збірна СРСР з футболу, віце-чемпіон Європи 1988 року, на 90% складалася з гравців з України. Була динамівська школа, були місцеві вихованці. Що змінилося?

- Змінилося все. Футбол еволюціонує. Від радянської школи залишилися самі спогади. Тренувальний процес змінився. Зараз футболіст – це вже атлет, тому що на тій швидкості, з якою грають сьогодні у футбол, з тією боротьбою, яка відбувається на полі, футболіст зобов'язаний бути добре підготовлений фізично.

- Ким ви бачите себе через п'ять-десять років? Тренер? Футбольний коментатор?

- Мені б хотілося бачити себе у футболі. Коментатором – однозначно ні. Тренером? Для початку треба спробувати свої сили, і необов'язково з гарною командою. Треба закінчити тренерську школу. Зрозуміти психологію тренера. Психологія футболіста і тренера сильно відрізняється. Коли закінчуєш грати у футбол, потрібен час, щоб змінити менталітет футболіста і стати працівником клубу. Потрібно перш за все позбутися думки, що ти був футболістом. Це дуже важливо. Деяким дуже важко це зробити. Вони намагаються порівнювати із собою до і після. І друге: бути футболістом – це десь егоїстично. Ти все одно думаєш більше про себе, як себе підготувати, як реалізуватися. А тренер повинен більше думати про команду, твоєї участі в грі вже немає. Ось цей перехід потрібно пережити, а потім визначитися, що я хочу далі робити. Але не виключено, мине час, і я займатимуться чимось іншим, і я тоді скажу, що не знаходжу себе у футболі, мені важко перебудуватися, у мене абсолютно інші амбіції.

- А що ще, крім спорту, може вас захопити?

- У мене в житті багато інтересів. Для того щоб існувати, людина повинна постійно знаходити собі якісь заняття, передусім роботу. Якщо не буде роботи, людина знічується. Однозначно я шукатиму, де я зможу себе реалізувати. На запитання, де саме, я не можу поки що відповісти.

- Ну ви ж починали займатися бізнесом – цей сектор вам цікавий?

- Мені цей сектор цікавий, але я виходжу з того, що для заняття бізнесом потрібно про нього хоча б мати уявлення. По-перше, тому що той бізнес, яким я займався раніше, не можна назвати заняттям бізнесом. Я не приділяв йому достатньо часу, щоб це було ефективно. По-друге, щоб займатися бізнесом, потрібні знання. Треба буде абсолютно розвернутися в інший бік і почати з нуля, хоча б щось закінчити [інститут, бізнес-школу].

- Мені здається, вас це не лякає.

- Ні. Мене взагалі ніщо не лякає. Я все, чого намагався досягти, досяг тільки завдяки своїм прагненням і даним.

- Повернімося до футболу. У вас немає відчуття, що український футбол перевантажений легіонерами? У підсумку із самого сильного клубу країни, ФК Шахтар (Донецьк), фактично нема кого делегувати у збірну. Третя команда чемпіонату, Металіст (Харків), в цьому сенсі практично безплідна. У чому ж тоді прогрес українського чемпіонату, якщо насилу вистачає своїх гравців на одну команду?

- На цей момент український футбол переживає період, який я б назвав так: ми платимо за боргами. Після розвалу СРСР була дірка років у десять, а то й більше, коли футбольна інфраструктура практично не розвивалася. Ми ж повинні десь брати футболістів. На сьогоднішній день приплив молодих футболістів дуже маленький. Десятирічний пробіл – його неможливо так швидко заповнити, це ціле покоління. У нас не тільки у футболі, у нас катастрофічна ситуація взагалі у спорті – і, зокрема, у фізичному вихованні дітей. Наскільки багато уваги приділяється спорту в американських, британських, італійських коледжах і університетах – і як мало всього цього у нас.

- От ви кажете, минуло мало часу для відновлення футбольної школи. Але, наприклад, у 1997 році в Лізі чемпіонів ви буквально розтоптали ФК Барселону із сумарним рахунком 7:0. І ось тепер, 15 років потому, переважно вихованцями своєї школи відновлений найсильніший клуб планети. Їм не знадобилися століття.

- В Іспанії футбол настільки люблять, і він там настільки популярний, що кількість дітей, які приходять у спортивні школи, просто величезна. Прийшли до тебе 10 тис. осіб, і у тебе є вибір. А тут, якщо мама з татом за ручку приведуть дітей, то це від сили буде 1 тис. І ще одне: нація повинна бути в цілому здорова. Якщо я хочу, щоб моя дитина займалася футболом, я повинен сам до себе ставитися вимогливо. А якщо батько раптом прокинувся, встав з дивана і сказав: "Я візьму свого сина за руку і потягну [в спортивний клуб], щоб він там займався", нічого не вийде. Для того щоб спорт розвивався, треба його культивувати і починати із себе.

- Ну тут ще одна деталь, яка пояснює відсталість футбольної школи. Якщо відкинути Латинську Америку – там своя історія, – то в принципі не буває сильного футболу в бідних економіках. Світова футбольна еліта зібрана винятково із багатих країн. Чи означає це, що в України немає жодних шансів високо піднятися у футбольній ієрархії, поки наша економіка не опиниться на належному рівні?

- Однозначно. Я згоден. У нас футбол тримається, тому що є меценати, і в тому ж донецькому Шахтарі, київському Динамо, харківському Металісті і т. д.

- Перед чемпіонатом французький уболівальник сказав мені: "Ми не можемо зрозуміти, чому футболісти з гарною оплатою, високими гонорарами такі примхливі", маючи на увазі постійні внутрішні конфлікти в збірних Франції, Нідерландів і т. д. В українських вболівальників є подібні претензії до футболістів. Їх постійно бачать то в якихось п'яних компаніях у нічних клубах, то, наприклад, Олександра Алієва, який вічно курить. Звичайно, він не школяр, але як для спортсмена він досить багато відкрито курить. Як реагує капітан клубу, тренер?

- Кожен повинен відповідати за свої дії сам. Якщо ти вибрав професію спортсмена, ти повинен серйозно до неї ставитися. Коли команда добре грає, всі задоволені. Але коли вболівальники не бачать результатів, починається пошук чому. Звичайно, після мільйонних контрактів вболівальники кажуть: "Вибачте, ви на футбольному полі сьогодні не даєте ніякого результату, отримуєте величезні гроші і займаєтеся ось такою нісенітницею". Я думаю, що громадська думка вболівальників має тиснути на кожного гравця. Ми всі люди. Хтось хоче випити келих шампанського, але це не говорить про те, що тебе мають бачити в стані, який негідний навіть для звичайної людини.

- Після кожної гри збірної України камери вихоплювали епізод, як ви спілкувалися то з гравцем збірної Швеції, то з тренером французів Лораном Бланом, то з гравцем збірної Англії Джоном Террі. Ви вже відчуваєте себе громадянином світу? І, до речі, якими мовами ви розмовляєте?

- Італійською я розмовляю вільно, англійською у мене досить-таки вільне спілкування. Але треба ще підвищувати свій рівень. Для того щоб вивчити мову, треба перейнятися культурою тієї країни, в якій перебуваєш, а також намагатися заучувати фрази цілком і вчитися розуміти ті фрази, що тобі говорять.

- Кажучи про процеси глобалізації ... Вас особисто не ображає той факт, що перед простими українцями закриті всі кордони? Я маю на увазі візовий режим. Що ви могли б на своєму рівні зробити, щоб наблизити Україну до відносно вільного переміщення світом?

- У країні рівень корупції колосальний. Ми перебуваємо на дні всіх міжнародних рейтингів. Потрібно знизити рівень корупції і підвищити середній рівень достатку, тоді до України буде зовсім інше ставлення й однозначно все буде відкриватися.

- У вас є благодійний фонд, ви багато допомагаєте дитячим будинкам. А ось ще був один проект, якому ви допомогли, – це благодійний проект Лікарня майбутнього, яким займався фонд Катерини Ющенко Україна-3000. Вам не образливо, що все так сумно закінчилося, – ні лікарні, ні грошей?

- Це була мрія. Всі в це повірили. Я думаю, всім було б тепер цікаво дізнатися, яка доля цього проекту, куди він пішов.

- Куди пішов, більш-менш зрозуміло.

- Мій фонд займається конкретною допомогою конкретній дитячій установі, чи то школа, чи то дитячий будинок. Якщо нам вдається акумулювати грошові кошти, ми приймаємо рішення про допомогу конкретному дитячому будинку. Моя сестра займається усіма технічними питаннями, пов'язаними із фондом. Ми приїжджаємо в дитячий будинок і дивимося, що необхідно зробити: треба відремонтувати корпуси, поміняти сантехніку, придбати необхідне медичне обладнання і т. д. Я не працюю з жодними іншими фондами і не беру участь в жодних грандіозних проектах, які потім зникають безслідно.

- Одна з найгарячіших тем, що обговорюються серед молоді, у сім'ях, у колі друзів, – це той факт, що дуже багато м'язистих, розумних, креативних людей мріють виїхати з України. Щоб ви їм сказали б?

- Я не можу їм нічого сказати, я в 22 роки був молодий талановитий, у мене з'явилася можливість поїхати – я поїхав. Мені хотілося прогресувати. Знаєте, що я можу їм сказати? Якщо є можливість, нехай їдуть, отримують знання, заробляють гроші, але повертаються в Україну і піднімають країну. Тому що варто замислитися: якщо у нас буде такий відтік молодих талановитих людей, з ким ми залишимося?

П'ять запитань до героя

1. Де і коли народився, вчився?

- Яготин (Київська обл.) 29 вересня 1976 року. Заслужений майстер спорту. Володар Золотого м'яча 2004 року. У 2004-му було присвоєно звання Героя України за видатні досягнення в спорті.

2. Кому і за що ви ніколи не подали б руки?

- Якщо взяти біблійні принципи, то все негативне, що є, – за це і не подав би. Але є одне найголовніше: коли тебе вдарили по одній щоці, підстав другу. Якщо у мене є можливість пробачити, я пробачу.

3. Якими трьома якостями має володіти лідер?

- У першу чергу це харизматична людина, друге – чесна людина, третє – психолог, який вміє спілкуватися і розуміти людей.

4. Книга, фільм, театральна вистава, які справили на вас особливе враження і змусили мислити в новому напрямку?

- Документальний фільм про винахідника XIX століття Ніколу Теслу. Я люблю подібні телепрограми на Discovery, пов'язані з історією, зі створенням світу, наукою, майбутнім. Але фільм про Теслу мене просто вразив.

5. Країна, з якою Україні слід було б брати приклад і чому?

- Я думаю, що Україна має йти своїм тернистим шляхом розвитку, зважаючи на приклад розвитку європейських держав.

***

Цей матеріал опубліковано в № 25 журналу Корреспондент від 29 червня 2012 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент у повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент,опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.