Корреспондент: Точка зору. Тимчасові метаморфози

Під час минулого чемпіонату з футболу українці показали, що вони здатні бути іншими, більш європейськими. Це могло б стати переломним моментом у національній свідомості, пише Петро Погожельський, кореспондент Польського радіо в Києві, у колонці в № 26 журналу Корреспондент від 6 липня 2012 року.

Оскільки я живу в Україні вже кілька років, перед початком Євро-2012 у мене були такі ж побоювання, як і у більшості мешканців цієї країни. Як виявилося, абсолютно безпідставно. Українці із завданням впоралися і показали, що їхня країна може виглядати інакше. Добре б, щоб ці зміни залишилися, закріпилися, а не зникли вже через тиждень.

З іноземцями поводилися, як з найніжнішим яйцем, щоб, не дай боже, не підтвердилася інформація, поширювана західними ЗМІ

Після останнього свистка Євро-2012 більшість українців, напевно, зітхнули з полегшенням: вийшло. Турнір пройшов без яких-небудь значних інцидентів. Під час чемпіонату у мене склалося враження, що українці постійно побоюювалися, що щось трапиться, щось піде не так, як потрібно. З іноземцями поводилися, як з найніжнішим яйцем, щоб, не дай боже, не підтвердилася інформація, поширювана західними ЗМІ. Я був дуже здивований, коли міліція доповідала про те, що знайшла черговий вкрадений гаманець або фотоапарат уболівальниці із Заходу. Як виявилося, міліціонери вміють це робити. Не в період чемпіонату рядовим українцям, як правило, дають зрозуміти, що не варто морочити голову правоохоронцям такими дрібницями. Втім, аналогічно ситуація могла виглядати у Польщі.

Я розумію обурення українців, які бачили пісяючих шведів у центрі Києва або п’яних уболівальників під носом столичних правоохоронців, – адже у звичайний день за таку поведінку можна потрапити у відділення. Як ставляться до пересічних українців, засвідчив випадок у Донецьку, де чоловіка за розпивання пива у громадському місці побили і зґвалтували за допомогою палиці у відділенні міліції. Донецькі правоохоронці, мабуть, не витримали – скільки ж можна посміхатися і бути ввічливими! – і просто-таки дали вихід накопиченій напрузі.

Як ставляться до пересічних українців, засвідчив випадок у Донецьку, де чоловіка за розпивання пива у громадському місці побили і зґвалтували за допомогою палиці у відділенні міліції

Але повернемося до приємних речей. У Києві я побачив нову міліцію, уважно придивлявся до їхніх нашивок. Виявилося, що це, зокрема, курсанти Академії МВС. Чисті, поголені, без "животиків". Якщо так виглядає майбутнє цієї служби, я тільки за, навіть без зміни назви "міліція" на "поліцію". Я також давно знаю, що до складу МВС входить Державна служба охорони. На щастя, у мене раніше не було причин стикатися з її представниками, але під час Євро я побачив їх на вулиці і зрозумів, що це саме та найкраща частина міліціонерів – високих, у хорошій фізичній формі, що викликає повагу. Наскільки я розумію, ці українські правоохоронці – для тих, у кого є гроші, щоб заплатити за свою безпеку. Решту населення оберігають люди, що необов'язково відповідають базовим критеріям фізичної підготовки, належного зовнішнього вигляду та культури поводження з громадянами своєї країни. Принаймні, складається таке враження.Тобто все-таки все може бути по-іншому, і в останні дні це могли побачити звичайні українці.

Наступне оптимістичне спостереження: жінки – службовці метрополітену. Виявляється, вони вміють усміхатися! Вони також можуть носити чисті білі блузки і зі смаком зав'язані хустинки. Крім того, вони у змозі говорити "будь ласка" – хоча тільки по-українськи і по-російськи, але все-таки!

Питання тільки в тому, чому іноземці заслуговують більшої поваги, ніж власні громадяни. Чому ви, українці, повинні краще ставитися до гостя, ніж до ближнього свого

Кілька років тому по телебаченню показували репортаж на тему чистоти в одному з київських парків. Журналістка показала випадкову пару, що попивала пиво з насінням і плювала на землю. Коли вона зробила цим людям зауваження, підказавши, що поруч стоїть смітник, чоловік відповів: "Такі вже ми є". Зараз, після Євро-2012, виявляється, що українці можуть бути іншими, кращими, дійсно європейськими у хорошому сенсі цього слова. Питання тільки в тому, чому іноземці заслуговують більшої поваги, ніж власні громадяни. Чому ви, українці, повинні краще ставитися до гостя, ніж до ближнього свого?

Що я хотів би побажати Україні після Євро-2012?

По-перше, щоб вона повірила у себе. Підготовка до Євро-2012 (не рахуючи типових схем, відкатів тощо) дійсно показала, що українці у змозі здійснити поставлене перед собою завдання. Часто в останній момент, але це вже інше питання. Те, що з'явилася можливість доїхати нормальною дорогою (навіть двома трасами) з Києва до Польщі, Угорщини, Словаччини, я вважаю великим успіхом.

По-друге, місяць Євро-2012 показав, що можна жити інакше. Можна бути ввічливим і доброзичливим, й інша людина відповість на це усмішкою. Не тільки швед чи голландець, але й українець.

На місці влади я б замислився: якщо звичайні українці побачили, що міліціонер вміє посміхатися іноземцю, то вони можуть почати вимагати такого ж поводження до
себе. Чому одну людину ґвалтують палицею, а іншу плескають по плечу за один і той самий вчинок

По-третє, на місці влади я б замислився: якщо звичайні українці побачили, що міліціонер вміє посміхатися іноземцю, то вони можуть почати вимагати такого ж поводження до себе. Чому одну людину ґвалтують палицею, а іншу плескають по плечу за один і той самий вчинок?

По-четверте, може змінитися спосіб мислення про владу – це вже не може бути добрий володар, що роздає подачки у вигляді кращих доріг, а слуга, який повинен побудувати для українців дорогу, оскільки працює за сплачені ними податки. І добре за них живе. Іноді навіть занадто добре. Навіть більше, ця влада показала, що можна побудувати цілком пристойну автостраду до Львова. Чому мешканці Донецька не можуть отримати того ж? Тільки тому, що їхні "пани" літають літаками?