Корреспондент: Швейні ZARAбітки. Українські фабрики перетворилися на цех з пошиття для світових брендів

Вітчизняна швейна промисловість перетворилася на цех з пошиття для багатьох відомих світових виробників одягу. 85% виготовлених в Україні суконь, плащів і костюмів з брендовими етикетками виїжджають за кордон, пише Катерина Богданович у №35 журналу Корреспондент від 6 вересня 2013 року.

У роки Другої світової війни на німецьких швейних фабриках Hugo Boss, що виготовляли уніформу для солдатів вермахту, в числі кількох сотень кравців працювали і десятки військовополонених з України. Зараз на компанію, що стала найдорожчим світовим брендом одягу, працюють десятки тисяч людей по всій планеті, і серед них, як і раніше, є українці. Однак тепер вони роблять це цілком добровільно й отримують за свою роботу гроші. Костюми для Hugo Boss виготовляє в тому числі і вінницька фабрика Володарка, а раніше для бренду шили київські фабрики Дана і Юність.

Майстерність українських кравців вже оцінили британські компанії New Look, Marks & Spencer, Next, Laura Ashley і Top Shop, іспанська Zara, нідерландська Mexx, німецька Triumph, американська BCBG, міжнародна Esprit, заснована в США, а також ряд інших світових брендів, які розміщують замовлення в Україні за схемою давальницької сировини. З-за кордону постачається все – від тканини та ниток до бирок, цінників і упаковки. Вітчизняні фабрики виконують замовлення і відправляють до Європи і США вже готові вироби.

Саме робота на іноземні бренди сьогодні стала головною сферою діяльності вітчизняних швейних фабрик: за даними Української асоціації легкої промисловості, на експорт відправляються до 85 % їхньої продукції

Саме робота на іноземні бренди сьогодні стала головною сферою діяльності вітчизняних швейних фабрик: за даними Української асоціації легкої промисловості, на експорт відправляються до 85 % їхньої продукції. Причому обсяги контрактів цілком солідні: згідно з інформацією самих швейників, які не називають суми, що фігурують у контрактах, навіть разові замовлення сягають десятків тисяч речей.

Співпраця із закордонними замовниками не тільки допомогла вижити вітчизняній легкій промисловості, а й дозволила їй долучитися до світових технологій, а також провести модернізацію обладнання. Сьогодні оснащення українських фабрик, на думку експертів, відповідає європейському рівню.

Налагодити власне виробництво і відмовитися від давальницьких схем вдається одиницям. Цьому заважають надмірні податки, а також неможливість конкурувати з
великою кількістю дешевих неякісних товарів

А ось налагодити власне виробництво і відмовитися від давальницьких схем вдається одиницям, нарікають учасники ринку. Цьому заважають надмірні податки, а також неможливість конкурувати з великою кількістю дешевих неякісних товарів, що потрапляють на український ринок як напівлегальний імпорт та контрабанда. Бар'єром підприємці називають і невигідні умови співпраці, які диктуються українськими торговельними мережами, а передусім – відсутність вітчизняної сировинної бази.

"Україна не випускає ні тканин, ні ниток, а головне – жодного виду обладнання для легкої промисловості, – констатує Євген Дирдін, генеральний директор первомайської фабрики Санта-Україна, серед замовників якої Laura Ashley і Top Shop. – Навіть голку, і ту ми змушені імпортувати".

Зараз ситуація для українських виробників ускладнюється тим, що криза змусила їхніх європейських і американських партнерів знижувати ціни, обсяги замовлень і ще більше здешевлювати пошиття. Конкуренцію українським кравцям тепер складають колеги з азіатських і південноєвропейських країн.

Тримаються за марку

Жителі Первомайська, що на Миколаївщині, навперебій показують Корреспонденту дорогу до швейної фабрики Санта-Україна: "Вам на "швейку"? За мостом направо, потім наліво і вгору до кінця вулиці!".

У місті з населенням 67 тис. осіб підприємство, де працюють близько 400 кравчинь, знає кожен: разом з місцевим молокозаводом воно є найбільшим платником податків Первомайська.

Саме Санта-Україна однією з перших у країні освоїла співпрацю за давальницькою схемою. У 1993 році фабрика підписала контракт з німецькою фірмою Kaiser і почала шити чоловічі брюки для Німеччини. За 20 років до кола замовників увійшли бренди Next, Mexx, Laura Ashley, BCBG, Grossa Moda, Dolce & Gabbana і ще десяток торгових марок з Європи і США.

"Якби не було давальницької сировини в той час, як все завалилося, то не було б зараз в Україні і легкої промисловості", – каже Дирдін.

У підсумку одяг, за яким модниці поспішають у київські бутіки, виготовляють в обласних центрах Львові, Одесі, Донецьку і містах поменше.

Самі бренди воліють не афішувати такої співпраці. Так, наприклад, керівництво Zara категорично відмовилося коментувати цю тему, не відповіли на запитання про
українських партнерів і в Hugo Boss

При цьому самі бренди воліють не афішувати такої співпраці. Так, наприклад, керівництво Zara категорично відмовилося коментувати цю тему, не відповіли на запитання про українських партнерів і в Hugo Boss.

Хоча спільна робота відомих брендів з Україною обмежується не тільки пошиттям, зазначає український дизайнер Федір Возіанов.

"Коли ми замовляли розміровку [розмноження викрійки за розмірами] в однієї вітчизняної компанії, вони також надавали ці послуги французькій марці Castelbajac, а з часом просунулися настільки, що їм французи аутсорсять розробку викрійок", – розповідає Возіанов .

Контроль якості далеко не остання справа в таких процесах. За словами експертів, співпраці зі світовими брендами завжди передує серйозне навчання українського персоналу, адже в інтересах замовника зробити так, щоб фабрика шила за найвищими стандартами.

Приміром, на Санті-Україна якість кожної одиниці продукції перевіряється двічі – спочатку технологом від фабрики, а потім представником замовника. Першотравневі працівниці зізнаються: інколи доводиться розпорювати і перешивати готову річ.

Майже за два десятиліття роботи з іноземцями вітчизняні професіонали накопичили
величезний досвід, адаптували світові стандарти, і сьогодні якість виконання – на найвищому рівні

Так, майже за два десятиліття роботи з іноземцями вітчизняні професіонали накопичили величезний досвід, адаптували світові стандарти, і сьогодні якість виконання – на найвищому рівні, каже Валерій Родін, власник української торгової марки чоловічого одягу VD one. Маючи два власних підприємства з пошиття одягу, Родін співпрацює ще з трьома національними фабриками.

Модельєр Ганна Бублик розповідає Корреспонденту, що неодноразово зустрічала в Європі пальта і костюми Hugo Boss українського виробництва, а її подруги привозили з Німеччини, Англії, Польщі та Італії речі інших марок, зшиті в Україні. У свою чергу, власниця київського магазину одягу Пюре Тетяна Кремень згадує бирки з написом Made in Ukraine, побачені нею в лондонському Top Shop.

Знавці стверджують: рано чи пізно будь-який український шопер стикається за кордоном з речами, зробленими на батьківщині. Ще більший парадокс, коли такий одяг повертається в Україну вже під гучними брендами.

"Я неодноразово виявляв речі, зшиті нами, у київських магазинах Zara і New Look", – зазначає Ярослав Рущишин, власник текстильної компанії Троттола, що об'єднує дев'ять фабрик у Львівській та Рівненській областях.

У столичному бутику Laura Ashley продаються сукні, зшиті в Первомайську і після цього двічі переправлені через митницю – з України до Великобританії і назад. При цьому ціна суконь в порівнянні з відпускною українського виробника для внутрішнього ринку зростає у чотири рази.

Самостійно продавати речі, зшиті з давальницької сировини, українські фабрики не мають права

Самостійно продавати речі, зшиті з давальницької сировини, українські фабрики не мають права. Партнери суворо контролюють витрату матеріалів і фурнітури, а передбачені в договорах штрафи за використання іноземної торгової марки сягають сотень тисяч євро. Після того як партія готового одягу відправляється замовнику, викрійки, лекала і вся супровідна документація знищуються – за цією процедурою стежить представник іноземного бренду.

В Україні залишається лише отриманий досвід. Що, втім, теж чимало. З чотирьох цехів фабрики Санта-Україна один шиє для вітчизняного ринку: матеріали закуповують в Одесі, а викрійки власних виробів лише незначно відрізняються від європейських замовлень.

У підсумку на жакетах, зшитих для французьких замовників у Первомайську, висять цінники з цифрою 179 євро. А в київському магазині, що реалізує продукцію фабрики під брендом UMaxx, річ схожого фасону, зшита руками тих самих майстринь, коштує 300-400 грн. Щоправда, від загального обсягу продукції фабрики за 2012 рік – 10,4 млн грн. у наявних цінах – лише 700 тис. грн. становить частка виробів для внутрішнього ринку.

За роки незалежності пошиття на замовлення з-за кордону стало справжнім порятунком для вітчизняної легкої промисловості

За роки незалежності пошиття на замовлення з-за кордону стало справжнім порятунком для вітчизняної легкої промисловості. Коли в 1991 році розвалився СРСР, а з ним і вся планова економіка, промисловість виявилася кинута напризволяще, згадує Тетяна Ізовіт, виконавчий директор Укрлегпрому .

"Тоді швейники пішли на західні ринки, і вже з 1994 року більшість українських фабрик налагодили стабільне виробництво", – розповідає експерт.

Як шити далі

Втім, тримати марку українським виробникам стає все складніше. Скромний успіх фабрики Дирдіна, що збільшила виручку з 6,4 до 6,9 млн грн. за перші сім місяців 2012 року, – швидше виняток для галузі. У більшості колег першотравневого підприємства виручка і обсяг замовлень падають.

"Через кризу в ЄС мешканка Лондона купує не одну річ на тиждень, як робила раніше, а одну на два тижні – різниця начебто невелика, а нам стало вдвічі важче", – зізнається Рущишин.

Знижуючи ціни, іноземні компанії змушують українців працювати за копійки, а то й взагалі переводять замовлення в інші країни. У підсумку за 2012 рік, за даними
Укрлегпрому, обсяг експорту текстильних виробів з України знизився на 18%

Знижуючи ціни, іноземні компанії змушують українців працювати за копійки, а то й взагалі переводять замовлення в інші країни. Окрім Китаю, Бангладеш та В'єтнаму, європейці шукають виробництво ближче – наприклад в Болгарії або країнах колишньої Югославії. Співпрацюючи з державами, що входять в ЄС чи європейську Зону вільної торгівлі, модні бренди не тільки економлять на доставці, але й позбавляються додаткових митних зборів.

У підсумку за 2012 рік, за даними Укрлегпрому, обсяг експорту текстильних виробів з України знизився на 18%.

Фабрики виживають як можуть. Дана і Троттола скоротили штат, при цьому Дана переїхала зі столичного Подолу в промзону на околиці Києва. Ще одна київська фабрика, Каштан, припинила роботу на експорт, не витримавши податкового тиску і конкуренції з Китаєм, а запорізька Селена, одна з провідних у галузі, взагалі перебуває на стадії ліквідації.

Компанія VD Оne, яка колись шила форму для британських поліцейських і голландських листонош, відмовилася від європейських замовлень кілька років тому і зараз моделює, шиє і продає своїми силами. Однак і це рідкісний виняток: піти в самостійне плавання, подібно до VD Оne, підприємствам заважає безліч чинників.

Одна з головних причин в тому, що і матеріали, і устаткування доводиться імпортувати, нарікають учасники ринку. Інша проблема – нашестя контрабанди і сірого імпорту

Одна з головних причин в тому, що і матеріали, і устаткування доводиться імпортувати, нарікають учасники ринку. Інша проблема – нашестя контрабанди і сірого імпорту.

Заявлена ​​ціна чоловічого костюма з Китаю на українському кордоні може становити сміховинні 37 грн., розповідає Дирдін. Це дозволяє звести до мінімуму податкові витрати, у той час як українські фабрики, що ввозять тканини й інші матеріали, сплачують усі збори в повному обсязі. У підсумку ціна реалізації ввезених сірим імпортом речей виявляється в рази нижчою за собівартість української продукції. "Чи можемо ми конкурувати з цими так званими бізнесменами?" – запитує Дирдін.

У підсумку ціна реалізації одягу з того ж Китаю на речових ринках Одеси, Києва чи Харкова виявляється в рази нижчою за собівартість українських виробів: катастрофічний розрив у цінах забезпечує той факт, що в Піднебесній шиють з тканин власного виробництва і на своєму обладнанні.  

Ще однією перепоною для українських фабрик в останні роки став відтік кадрів

Ще однією перепоною для українських фабрик в останні роки став відтік кадрів: Дирдін говорить, що з початку цього року від нього пішли три десятки кравчинь. У той час як фабрики платять ПДВ, земельний податок і 37% податку із зарплати, а ще 19 % прибуткового податку лягають на плечі працівників, суб'єкти підприємницької діяльності звільнені від такого навантаження і від податкових перевірок. Не дивно, що реальний обсяг вітчизняного ринку легкої промисловості, за даними Укрлегпрому, втричі вище офіційної цифри 27,5 млрд грн.

Так, з початку року в Україні, за даними Державної реєстраційної служби, з'явилися майже 800 нових виробників одягу, з них тільки сотня – юридичні особи.

У надії переламати ситуацію виробники мріють, щоб влада зупинила потік контрабанди, а оформлення Зони вільної торгівлі з ЄС знизило митні збори. Поки ж робота за давальницькою схемою рятує вітчизняні фабрики.

"Фактично ми продаємо за кордон не вироби, а дешеву робочу силу, і це не та стратегія, якою я хотів би похвалитися", – зітхає Рущишин.

Миру по нитці

Одяг для відомих західних марок з однаковим успіхом шиють у всіх регіонах України, від заходу до сходу

Дані інформаційно-довідкової служби Корреспондента

***

Цей матеріал опубліковано в №35 журналу Корреспондент від 6 вересня 2013 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонений. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.