Корреспондент: Вугільна діра. Чому українське вугілля приносить збитки казні і доходи приватним особам

Українське вугілля, навіть якщо його видобуто на державних шахтах, завжди приносить багатомільярдні збитки казні і дохід приватним високопоставленим особам, - пише Ірина Соломко в №39 журналу Корреспондента від 5 жовтня 2012 року.

Хочете легко визначати, кому належить будь-яка українська шахта? Немає проблем, запевняє Сергій Гайда, аналітик інвесткомпанії Dragon Capital. Якщо вона прибуткова, то напевно перебуває в приватній власності або взята в концесію. Якщо ж власник - держава, то шахта, швидше за все, збиткова. Цей метод оцінки можна застосовувати практично до всіх 153 чинних в країні шахт, з яких третина - 47 об'єктів - перебуває в руках великого капіталу.

Слова аналітика підтверджують офіційні дані про те, що 80% вугледобувних підприємств, керованих державою, не покривають власних витрат. При цьому вони оббирають казну, щорічно отримуючи десятки мільярдів гривень дотацій на підтримку своєї працездатності.

Директорам держшахт вигідно декларувати збитковість заради бюджетних вливань

Влада йде на фантастичні витрати, щоб підтримати стабільність вугледобувних регіонів та заспокоїти місцевий електорат. Але подібні взаємини розбестили галузь: на думку експертів, директорам держшахт вигідно декларувати збитковість заради бюджетних вливань.

Можливість розпоряджатися дотаціями залучає до держшахт і бізнес, який діє через "своїх" директорів. За словами Михайла Волинця, нардепа-бютівця і лідера Незалежної профспілки гірників, в цьому секторі мають інтереси ключові представники влади - Олександр Янукович, син Президента, Олександр Єфремов, голова фракції ПР у Раді, і регіонал Юрій Іванющенко.

Позбавити казну пасиву у вигляді держшахт повинна тотальна приватизація, яку Міністерство енергетики та вугільної промисловості запланувало розпочати з наступного року. Але аналітики не вірять, що підземні активи розлетяться, як гарячі пиріжки. Нових господарів знайдуть лише ті підприємства, на які вже сьогодні поклав око бізнес. "Великі шматки ласого пирога зі смаком вугілля вже з'їли великі холдинги", - переконаний Гайда.

Дві сторони вугілля

Під час поїздки на шахти сходу України Корреспондент переконався, що не всі гірники однаково чорні. І умови, в яких вони працюють під землею, необов'язково повинні бути реальним втіленням фільму-катастрофи.

Наприклад, Сергій Баранов, електрослюсар на шахті Червоноармійська-Західна №1, розташованій в Донецькій області, виглядає доглянутим і щасливим. Людина, котра уже 14 років спускається в забій, розповіла, що на Донбасі є вмираючі шахти, а є престижні. Його нинішнє місце роботи - з категорії останніх.

Красноармійська-Західна №1 належить компанії бізнесмена Віктора Нусенкіса та видобуває коксівне вугілля, що використовується в металургії. Влаштуватися сюди непросто, сам Баранов їздить на зміну в Красноармійськ за 250 км, з Луганська. Але воно того варте.

Зарплата біла - на банківську картку, її мінімальний розмір для гірника очисного забою - 12 тис. грн., може сягати і 25 тис., якщо гірник перевиконує план видобутку

Баранов перераховує бонуси від роботи тут: зарплата біла - на банківську карту, її мінімальний розмір для гірника очисного забою - 12 тис. грн., може сягати і 25 тис., якщо гірник перевиконує план видобутку. На шахті встановлено сучасне обладнання, працює пристойна техніка. За словами Баранова, фактично у всіх працівників в будинках пластикові вікна, кондиціонери, багато легко отримують і обслуговують автокредити.

"Чудеса" слюсар пояснює тим, що шахта перебуває в приватних руках. Будь вона державною, все виглядало б інакше: старі будинки, стара техніка, небезпечна робота, напівзлиденні гірники. Острівцем благополуччя виглядала б тільки автостоянка під шахтоуправлінням: Баранов запевняє, що держменеджери себе ніколи не ображають, купуючи виключно дорогі автомобілі.

Для Волинця погляди робочого на галузь зрозумілі: мовляв, приватні шахти майже завжди благополучні. Нардеп пояснює феномен тим, що приватизовані найкращі підприємства. Вони доповнюють інші активи своїх власників мільярдера Ріната Ахметова, Нусенкіса та інших бізнесменів, постачаючи сировину на їхні підприємства - енергогенеруючим компаніям чи виробникам метвиробів. У підсумку вони показують пристойну рентабельність - на шахтах, керованих ДПЕК Ахметова, цей показник, за словами Гайди, досягає 20-25%.

У власності ж держави залишаються, як правило, видобувні підприємства, собівартість видобутку вугілля на яких вища від ціни, за якою його закуповує монополіст - держпідприємство Вугілля України. У цьому Корреспондент переконували в Міненергетики, наполягаючи, що чотири з п'яти держшахт збиткові. Підтвердити ці висновки конкретними цифрами у відомстві не захотіли.

У власності ж держави залишаються, як правило, видобувні підприємства, собівартість видобутку вугілля на яких вища від ціни, за якою його закуповує
монополіст - держпідприємство Вугілля України

Приклад деяких вуглевидобувних об'єднань показує: причина їхніх бід може критися не тільки у високій вартості видобутку, але й у неефективному управлінні. І, за спостереженнями Дмитра Марунича, директора Інституту енергетичних досліджень, варто їм лише потрапити під опіку приватного капіталу, як собівартість продукції знижується, а рентабельність зростає на очах.

Так сталося з шахтою Должанська-Капітальна, розташованою в Свердловську, що на сході Луганської області. Як тільки об'єднання Свердловантрацит, куди вона входить, наприкінці 2011-го взяв у держави в концесію на 49 років ДТЕК, на шахті, за словами її заступника директора Романа Бояринцева, з'явилося нове устаткування. Зокрема, сучасна монорейка з дизельними поїздами, які перевозять людей, обладнання та інші вантажі.

Правда, не всі держшахти можуть за допомогою приватних інвесторів перетворитися з Попелюшок у принцес. Тому, за словами Волинця, галузь потребує кардинальної модернізації, що включає не тільки оптимізацію управління, але і закриття відпрацьованих об'єктів. Замість цього офіційний Київ роками консервує ситуацію, використовуючи суми з дев'ятьма нулями.

Золотоносні надра

Люди, знайомі з порядками в галузі, називають держшахти чорною дірою. Для невтішного терміна є всі підстави.

За словами Марунича, тільки за чотири роки - з 2007-го по 2011-й - у вигляді інвестицій в основний капітал вони з'їли 3,6 млрд грн. Крім цього, ще майже стільки ж пішло на технічне переоснащення вугле-і торфодобувних держпідприємств.

Далі - більше. У минулому році з бюджету гірникам виділили 10,5 млрд грн., а в нинішньому ще більше - 11 млрд.

Гроші, за словами Волинця, не змінюють ситуацію, зате допомагають владі погасити вогнища соціальної напруги на Донбасі - в найбільш густонаселеному регіоні країни, що є до всього електоральною базою Президента і його команди.

Експерти кажуть, що дотації грають на руку не тільки владі, але і вугільним генералам - керівництву шахт і бізнесменам, пов'язаним з ним.

У минулому році з бюджету гірникам виділили 10,5 млрд грн., а в нинішньому ще більше - 11 млрд

За словами Павла Петренка, керівника юрдепартаменту Центрального виборчого штабу об'єднаної опозиції, який вивчав проблему, в країні ніхто не контролює кількість видобутого вугілля. Лише керівництво кожної окремої шахти може знати, скільки тонн піднято із забоїв. В результаті частину вугілля декларують і продають Вугіллю України, а частину нишком реалізують приватним компаніям за заниженими цінами.

Аналітики запевняють, що на подібні кроки керівництво шахт штовхає власна жадібність. "Сірий" ринок вугілля формують і порядки, що практикуються в цій сфері. Вугілля України часом занижує закупівельні ціни з метою зробити держвугілля більш привабливим для теплоелектростанцій (ТЕС) і теплоелектроцентралей (ТЕЦ), змушених його купувати.

Головний бонус шахт, керованих чиновниками, не ігри з обсягом видобутку, а дотації. Волинець наводить приклад того, як минулого року витратили 1,2 млрд грн., виділених Києвом на закупівлю гірничого обладнання. Кошти надійшли наприкінці грудня, за кілька днів до крайнього терміну, в який керівництво шахт могло їх освоїти.

За законом директори повинні були провести тендери на закупівлю, але за термінами просто не встигали цього зробити. Довелося проводити всі поспіхом і закуповувати обладнання за вдвічі завищеними цінами. "Директори шахт казали мені, що на них тисне, в тому числі і місцева влада, диктуючи, у кого купувати устаткування, і вимагаючи відкати. На жаль, багато пішли на такий злочин і закуповували техніку, віддаючи при цьому 50% відкату", - стверджує Волинець.

Заробити на дотаціях можна і без брудних схем. Досить отримувати договори на поставку обладнання держшахтам. На Донбасі є низка структур, які досягли успіху в цьому. Наприклад, держоб'єднання Луганськвугілля за результатами тендерів уклало кілька договорів із структурами, які, за словами Волинця, пов'язані з сім'єю лідера парламентських регіоналів Єфремова. Для бютівця, який вважає, що Єфремов через гендиректора контролює Луганськвугілля, дані контракти на загальну суму 165 млн грн. - підстава говорити про зумовленість результатів тендерів.

Частину вугілля декларують і продають Вугіллю України, а частину нишком реалізують приватним компаніям за заниженими цінами

Корреспондент звернувся до прес-служби Єфремова за коментарями з цього питання, але, незважаючи на запевнення, що нардеп озвучить свою точку зору, відповіді не було. Сам Єфремов не брав свого мобільного.

Бюджетні вливання притягли, за інформацією Волинця, навіть старшого сина Президента: мовляв, ще в середині 2010-го він фактично взяв під контроль Донбаський розрахунково-фінансовий центр (ДРФЦ), який орендував кілька збагачувальних фабрик.

Через них Янукович-син зміг впливати на керівників держоб'єднання Макіїввугілля, Селідоввугілля, Торезантрацит і Шахтарськантрацит, що постачають фабрикам вугілля. Через це, впевнений депутат-бютівець, в 2011 році ДРФЦ виграв низку тендерів на збагачення вугілля, видобутого цими об'єднаннями. Крім того, центр став поставляти держшахтам, що входять в перераховані вище структури, товари і послуги для їх модернізації.

У середині літа ДРФЦ було ліквідовано, але фабрики, які йому належали, продовжують свою роботу. Експерти припускають, що буде змінено юрособу, але не структуру цієї організації.

Наталя Бойко, прес-секретар сина Президента, відповідаючи на запитання Корреспондента про вугільні інтереси Олександра Януковича, заявила, що коментувати плітки "експертів" - справа невдячна.

Темрява в кінці тунелю

Наступний рік обіцяє стати революційним для галузі: Міністерство енергетики та вугільної промисловості планує з 2013-го почати тотальний розпродаж держшахт.

Приватизація, як говориться в коментарі відомства, припускає, що збиткові шахти виставлять на торги за 1 грн., а покупці будуть змагатися в обіцянках, хто вкладе більше коштів у розвиток лота. Прибуткові ж підприємства продадуть на звичайних аукціонах.

Вартість усіх цих активів визначать без урахування промислових запасів копалин, адже в них, за словами аналітиків, і полягає головна цінність подібних об'єктів. У підсумку ціна шахти з великими запасами вугілля, але немодернізованим устаткуванням, буде нижчою, ніж у непогано укомплектованої, але з виробленими запасами.

Збиткові шахти виставлять на торги за 1 грн., а покупці будуть змагатися в обіцянках, хто вкладе більше коштів у розвиток лота

Такий метод оцінки привів Волинця до думки, що приватизація посприяє перерозподілу найбільш ласих об'єктів на користь бізнес-груп, що уже сьогодні представлені на ринку. Вони за мінімальними розцінками отримають не тільки шахти, а й вугілля, яке там можна видобути.

"У майбутньому запаси вугілля будуть затребувані. Тих, хто за гривню забере шахти, цікавлять саме вони", - упевнений нардеп.

У Міненергетики вважають інакше. Там ратують за поповнення бюджету, нормалізацію справ у галузі і сподіваються залучити зовнішніх інвесторів. Як повідомили Корреспонденту у відомстві, до них вже звернулися чотири іноземні компанії, які хочуть взяти низку шахт у концесію.

На-гора

Найбільші в світі країни-видобувачі вугілля

Дані BP

Дають вугілля

Кому належать вугільні шахти в Україні

Держава

У власності:

Об'єднання Волиньвугілля (5 шахт)

Об'єднання Красноармійськвугілля (4 шахти)

Об'єднання Орджонікідзевугілля (6 шахт)

Об'єднання Артемвугілля (4 шахти)

Об'єднання Дзержинськвугілля (4 шахти)

Об'єднання Лисичанськвугілля (4 шахти)

Шахта Краснолиманська

Шахтоуправління Південнодонбаське №1

Об'єднання Первомайськвугілля (6 шахт)

Об'єднання Сніжнеантрацит (5 шахт)

Рінат Ахметов, мільярдер, народний депутат від ПР

У власності (через компанію ДТЕК):

Компанія ДТЕК Павлоградвугілля (10 шахт)

Шахта Комсомолець Донбасу

Об'єднання Добропіллявугілля (5 шахт)

Шахта Білозерська

У власності (через компанію Метінвест):

Об'єднання Краснодонвугілля (5 шахт)

У концесії (через компанію ДТЕК):

Об'єднання ДТЕК Ровенькиантрацит (6 шахт)

Об'єднання ДТЕК Свердловантрацит (5 шахт)

Перебувають у сфері інтересів:

Держпідприємство Донецька вугільна енергетична компанія (10 шахт)

Зв'язок: через гендиректора Сергія Лозовського, який раніше очолював приналежну Ахметову шахту Комсомолець Донбасу

Віктор і Марія Вишневецькі, власники компанії Coal Energy SA

У власності:

Вугледобувне підприємство Східне (3 шахти)

Вугледобувне підприємство Західне (3 шахти)

Шахтоуправління ім. В. І. Чапаєва

Віктор Нусенкіс, власник компанії Донецьксталь

У власності:

Шахтоуправління Покровське (шахта Червоноармійська-Західна №1)

Перебуває у сфері інтересів:

Держпідприємство Шахтоуправління Донбас

Зв'язок: через главу правління Юрія Баранова, який, за словами експертів, є креатурою Нусенкіса

Юхим Звягільський, народний депутат і голова ради орендарів підприємства Шахта ім. А. Ф. Засядька

Перебуває у сфері інтересів:

Шахта ім. А. Ф. Засядька

Зв'язок: 16,5% акцій шахти належить Фонду держмайна, 83,4% - орендарям, які складають трудовий колектив. Звягільський - голова ради орендарів

Ігор Мартиненков, власник компанії Валентин-Інвест

У власності:

Шахта Білоріченська

Олександр Янукович, власник корпорації МАКО

Перебуває у сфері інтересів:

Держпідприємство Макіїввугілля (8 шахт);

Держпідприємство Селідоввугілля (4 шахти);

Держпідприємство Торезантрацит (3 шахти);

Держпідприємство Шахтарськантрацит (4 шахти);

Зв'язок: за словами Михайла Волинця, нардепа, лідера Незалежної профспілки гірників України, Янукович фактично контролював Асоціацію фінансових, промислових і торгових підприємств Донбаський розрахунково-фінансовий центр (ДРФЦ), якому належала низка збагачувальних фабрик. Через ці фабрики він отримав вплив на шахти, які постачають на них руду. Показово, що ДРФЦ виграв тендери зі збагачення вугілля з цих шахт. В середині літа ДРФЦ було ліквідовано, але фабрики продовжують свою роботу

Юрій Іванющенко, народний депутат, його партнер Іван Аврамов

Перебуває у сфері інтересів:

Держпідприємство Антрацит (3 шахти)

Зв'язок: За даними Михайла Волинця, Антрацит вже не перший рік співпрацює з компаніями Іванющенка, зокрема, Луганською вугільною компанією (ЛУК). 100% акцій ЛУК належать закритому недиверсифікованому венчурному фонду Нові технології, директором якого працює Аврамов, багаторічний партнер Іванющенка. Показово, що в квітні 2011 року трудовий колектив підприємства Антрацит публічно подякував Іванющенкові і Аврамову за ті інвестиції, які вони зробили в підприємство і в розвиток міста, де воно розташоване

Олександр Єфремов, голова фракції ПР у Верховній Раді

Перебуває у сфері інтересів:

Держпідприємство Донбасантрацит (8 шахт);

Держпідприємство Луганськвугілля (20 шахт)

Зв'язок: За словами Михайла Волинця, Єфремов контролює обидва держпідприємства. Приміром, гендиректор Луганськвугілля Олександр Чепурний - ставленик нардепа-регіонала. Крім цього, за даними сайту Наші гроші, Луганськвугілля за результатами тендерів уклало низку договорів на суму 165 млн грн. на поставку обладнання з компаній, що мають відношення до сім'ї Єфремова

Наталія Королевська, народний депутат, лідер партії Україна - Вперед!

Перебувають у сфері інтересів:

Держпідприємство Львіввугілля (20 шахт)

Зв'язок: Юрій Солод, чоловік Королевської, в 2004-2006 роках входив до складу засновників кількох луганських фірм, які володіють акціями Львівської вугільної компанії. Починаючи з 2008 року ця компанія регулярно виграє тендери на збагачення вугілля держпідприємства Львіввугілля

Дані Корреспондента, Михайла Волинця, нардепа, лідера Незалежної профспілки гірників України, Міністерства енергетики та вугільної промисловості

***

Цей матеріал опубліковано в № 39 журналу Корреспондент від 5 жовтня 2012 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонений. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.