Корреспондент: Третя світова. Карибська криза ледь не переросла у ядерну війну між СРСР і США

Карибська криза 1962 року ледь не поставила крапку в історії планети Земля. Битва за Кубу між СРСР і США впритул підвела людство до термоядерної війні, пише Олександр Пасховер у №42 журналу Корреспондент від 26 жовтня 2012 року.

Жовтень 1962-го міг стати останнім місяцем останнього року існування цивілізації. Півстоліття тому дві озброєні наддержави – США і СРСР – схрестили свої ядерні арсенали в боротьбі за маленький, але дуже гордий острів Куба.

За три роки до початку Карибської кризи, як прийнято називати події тієї осені, на острові в безпосередній близькості від території Штатів відбулася соціалістична революція, яку очолив 32-річний Фідель Кастро. Щоб захистити завоювання першої марксистсько-ленінської республіки Західної півкулі, якою стала Куба, офіційній Гавані потрібна була військова підтримка. І вона її отримала.

Восени 1962 року американська розвідка виявила на Кубі радянські балістичні ракети, здатні долетіти до США і Канади. Коли фотографії ракетних баз лягли на стіл глави Білого дому, Джон Кеннеді впав в істерику. "Всі наявні сили повинні бути готові до вторгнення [на Кубу] наскільки можливо швидко, – наказав він. – Війна може початися в найближчі 24 години".

У Штатах тоді сильно злякалися, тому що вперше побачили потужну руйнівну силу поблизу своїх кордонів

Сергій Хрущов, син Микити Хрущова, першого секретаря ЦК КПРС, голови уряду СРСР, який ввіз на Кубу радянські ракети, пояснює Корреспонденту, що у Штатах тоді сильно злякалися, тому що вперше побачили потужну руйнівну силу поблизу своїх кордонів. "Якби ядерна війна вибухнула навколо Берліна, американці вважали б, що все буде, як і раніше: Радянський Союз, французи, німці будуть вбивати один одного, а ми будемо дивитися це по телевізору. Раптом вони побачили, що теж уразливі, теж можуть загинути", – каже Хрущов-молодший.

На іншому кінці світу – в СРСР – газети писали про кровожерних імперіалістів, а на підприємствах організовували мітинги на підтримку братнього кубинського народу. Перші шпальти центральних газет на весь період конфлікту були віддані під тему Куби. Так, 25 жовтня газета Известия пригрозила світу: "Американським піратам 60-х років нашого століття не буде дозволено творити беззаконня в Карибському морі. У маленької Куби є могутні друзі".

Куба поряд

У серпні 1961-го тривале протистояння Вашингтона і Москви за контроль над Західним Берліном завершилося зведенням бетонної стіни, яка на 28 років розділила Німеччину і відокремила соцтабір від капіталізму. До того часу СРСР і США накопичили ядерний арсенал, достатній для того, щоб кілька разів знищити один одного і заразом увесь світ.

Щоправда, Вашингтон опинився в більш виграшному становищі. Ракети середньої дальності були розміщені в європейських країнах НАТО. Найближча військова база містилася біля турецького міста Ізмір. Вистачило б і 15 хвилин, щоб завдати звідти удару по всіх промислових і адміністративних центрах європейської частини СРСР.

Тому Хрущов шукав можливість дати симетричну відповідь Вашингтону. І скоро вона з'явилася. У травні 1962-го глава уряду прийняв рішення розмістити на Кубі ракети, націлені на Америку. "[Заступник голови Радміну СРСР Анастас] Мікоян сказав:"Микито, це небезпечне рішення". На що Хрущов відповів: "Нічого іншого ми запропонувати не можемо", – згадує син глави радянського уряду. – Куба для Радянського Союзу стала тим самим, чим Західний Берлін для Америки: це частина нашого блоку, і якщо я, як наддержава, його не захищу, хоча це непотрібний, маленький шматочок землі, то я втрачу своє обличчя".

В умовах суворої секретності за три місяці Москва перекинула через Атлантичний океан понад 40 тис. військовослужбовців, 42установки з ядерним озброєнням, понад 240 танків і літаків, плюс підводні човни

В умовах суворої секретності за три місяці Москва перекинула через Атлантичний океан понад 40 тис. військовослужбовців, 42 установки з ядерним озброєнням, понад 240 танків і літаків, плюс підводні човни.

Кремль ішов ва-банк. На той момент за американцями була тотальна ядерна перевага: 3 тис. ракет проти менш ніж 300 радянських. Але коли мова йде про настільки руйнівну зброю, кількість перестає бути ключовою характеристикою. "Яка різниця: ви запустите 100 ракет або ви запустите 10 ракет? – запитує Хрущов-молодший. – Результат один – загинуть мільйони людей".

Тракторні війська

Батько Сергія Ісаєва, російського історика, служив в авіаційному полку, який у липні 1962-го був несподівано переведений на Кубу. Цим лихим дням Ісаєв-молодший присвятив розділ у книзі про історію військових льотчиків з підмосковного містечка Кубинка. Він розповідає Корреспонденту, що перекидаючи армію через океан, радянських воїнів переодягли в цивільний одяг.

На новому місці призначення вони повинні були представлятися місцевому населенню трактористами, комбайнерами, механізаторами. "Перед вильотом в наш літак піднявся Рауль Кастро [брат Фіделя Кастро], – написав у своєму щоденнику Микола Пархоменко, підполковник запасу. – Рауль з нами привітався через перекладача: "Доброго дня, товариші працівники сільського господарства".

В операції під кодовою назвою Анадир задіяли 85 пасажирських і
вантажних кораблів, які здійснили понад180 рейсів через Атлантику і назад

Не всім "трудівникам села" пощастило летіти до Гавани з комфортом. Військову техніку, танки, боєприпаси ретельно маскували, занурюючи їх у трюми лісовозів або суховантажів. Згори ж встановлювали контейнери з літаками, на яких попередньо зафарбовували всі розпізнавальні знаки. На контейнерах з метою конспірації писали – Автоекспорт. В операції під кодовою назвою Анадир задіяли 85 пасажирських і вантажних кораблів, які здійснили понад 180 рейсів через Атлантику і назад.

Верхні яруси трюмів обладнали двоповерховими нарами, на яких (на першому поверсі) розміщувалися солдати, а над ними – офіцери. Щоб не привертати уваги з боку, всім їм суворо заборонили з'являтися на палубі.

Ось як згадував океанський похід майор Михайло Ісаєв: "Приблизно за три доби до прибуття на Кубу наш теплохід почали облітати американські літаки. Неозброєним оком добре було видно обличчя льотчиків, білозубі усмішки. Коли з'являлися літаки, по гучному зв'язку теплохода звучала команда: "Пасажирам першого класу і жінкам піднятися на палубу". У відповідь на усмішки американців наші жінки махали їм руками".

Прибувши на Кубу, радянські "трактористи" зіткнулися з невідомими для них труднощами. Вночі змії і скорпіони безцеремонно заповзали в намети, взуття та одяг. Вдень було важко звикнути до тропічної спеки. Крім того, для зберігання ядерних боєприпасів в приміщеннях потрібно було підтримувати температуру +25 С. "Фідель доручив Раулю вирішити питання, – розповідає Ісаєв-молодший. – У підсумку кондиціонери для зберігання ядерних боєприпасів були конфісковані в будинках по всій Кубі".

29 серпня американський розвідувальний літак U-2, здійснюючи черговий обліт
Острова свободи, сфотографував об'єкти, які були не схожі на теплиці, але дуже нагадували ракетні бази

І все ж шила в мішку не сховаєш. 29 серпня американський розвідувальний літак U-2, здійснюючи черговий обліт Острова свободи, сфотографував об'єкти, які були не схожі на теплиці, але дуже нагадували ракетні бази. "ЦРУ та інші розвідслужби США відмовлялися цьому вірити, – розповідає Ісаєв. – Поки не почали отримувати велику кількість фотографій російських "механізаторів", які чомусь "пахали" на аеродромах, а інші "трактористи" впрягали танки і БТР".

8 вересня американці з повітря сфотографували радянський суховантаж Омськ, який прямував з підозрілими довгастими контейнерами на палубі. У цей час Вашингтон відвідав міністр закордонних справ СРСР Андрій Громико. Нічого не знаючи про розвіддані США, дипломат запевняв, що ніяких ракет на Кубі немає, – мовляв, все це вигадки ворожої пропаганди.

Нарешті, 14 жовтня U-2 зробив знімки балістичних ракет середньої дальності в районах кубинських містечок Сан-Крістобалі і Сагуа-Ла-Гранде, де радянські військові розгортали для них стартові майданчики.

Тоді президенту США остаточно стало зрозуміло: Союз підкрався непомітно. "Після повідомлення по американському ТБ про російські ракети на Кубі, а особливо після того, як показали карту США з радіусами досяжності наших ракет, на півдні Штатів почалася паніка – переповідає Ісаєв слова очевидців. – Багато жителів південних штатів, зібравши нашвидку свій скарб, поїхали на північ до родичів. На дорогах утворилися величезні затори".

Війна і мир

До 50-річчя Карибської кризи у США розсекретили й опублікували промову Кеннеді, яку він мав виголосити в разі початку повномасштабної війни. Ось перше речення з цього маніфесту: "Сьогодні я наказав військам вторгнутися на Кубу і знищити там радянські ядерні установки".

У Флориді зібрали 100-тисячне угруповання військ. 16 тис. американських морпехів висадилися в Гуантанамо, а на 40 найближчих до Куби аеродромів
злетілися американські бомбардувальники з ядерною зброєю на борту

Щоб зробити цей штурм можливим, у Флориді, а це лише у 170 км від кубинського берега, зібрали 100-тисячне угруповання військ. 16 тис. американських морпехів висадилися в Гуантанамо, на військовій базі США, розташованій на Острові свободи. А на 40 найближчих до Куби аеродромів злетілися американські бомбардувальники з ядерною зброєю на борту.

До 22 жовтня близько 250 кораблів ВМФ США взяли Кубу в щільне кільце. Тепер на острів без американського огляду не міг потрапити жоден корабель. Хрущов-молодший розповідає Корреспонденту, що Кеннеді оголосив блокаду, сказавши, що більше не пропустить на острів радянські кораблі з військовими вантажами. У відповідь радянський лідер парирував: "Добре. У нас все там на місці вже є. Будемо домовлятися. Якщо ви зупините [радянські] кораблі, і ввійдете на нашу територію, – це війна".

23 жовтня у всіх центральних газетах СРСР з'являється урядовий указ, який оголошує підвищену бойову готовність: "Затримати звільнення з Радянської Армії військовослужбовців старших вікових груп у ракетних військах стратегічного призначення у військах ППО країни на підводному флоті. Припинити відпустки всьому особовому складу".

Протистояння стало відкритим, сторони вже не маскували зброю. Радянські кораблі, завантажені новою партією боєприпасів, попрямували назустріч американському флоту, який тримав блокаду

Протистояння стало відкритим, сторони вже не маскували зброю. Радянські кораблі, завантажені новою партією боєприпасів, попрямували назустріч американському флоту, який тримав блокаду.

Війна здавалася неминучою. Всі чекали першого пострілу. "Ми б, звичайно, відреагували, – розповідає сьогодні Тед Сорнсен, радник президента США. – Наші літаки були устатковані ракетами з ядерними боєголовками. Вони були готові до нападу на Кубу".

Що було б потім? Сорнсен каже, що Совєти відповіли б своїм ударом. У підсумку Куба була б знищена, а США і СРСР зазнали б жахливих втрат. "Почалася б війна між країнами НАТО і Варшавського договору. Над Європою нависла б страшна небезпека", – вважає безпосередній учасник тих подій.

Світ висів на волоску, і тепер все залежало від двох осіб – Кеннеді і Хрущова.

25 жовтня глава радянського уряду у відкритому листі, опублікованому в центральній пресі, запропонував своєму американському візаві сісти за стіл переговорів. Кеннеді погодився, хоча його генерали, як, втім, і генерали Хрущова, вимагали рішучих дій на лінії фронту, а не на лінії дипломатії.

26 жовтня СРСР дав обіцянку вивести всі ракети з революційного острова в обмін на виведення американських ракет із Туреччини, плюс отримання від Вашингтона гарантій ненападу на Кубу. Світ полегшено зітхнув, але ненадовго.

27 жовтня радянські зенітники збили американський розвідник U-2. Пілот загинув. Кубинці на чолі з Кастро тріумфували і буквально танцювали на уламках літака. Отже, перший постріл пролунав, і він був здатен розвернути ситуацію в протилежний від хепі-енду бік.

"Ситуація була напружена до межі. Американці планували 29 жовтня завдати попереджувального удару по Кубі, – розповідає Ісаєв. – Саме тоді, 27-28 жовтня, світ як ніколи близько перебував до ядерної війни".

Син Хрущова: Питання було в тому, якою кількістю життів ви готові пожертвувати за перемогу? Відповідь була – жодним

І все ж у ті останні жовтневі дні представники Кремля і Білого дому сіли за стіл переговорів. "Питання було в тому, якою кількістю життів ви готові пожертвувати за перемогу? – розповідає Хрущов-молодший. – Відповідь була – жодним".

28 жовтня в Карибській кризі була поставлена ​​крапка – сторони домовилися про мирне врегулювання конфлікту: американці виводили свої ракети з Туреччини, Союз – з Куби, а остання отримувала гарантії ненападу.

Для радянської армії цієї був перший досвід ведення трансконтинентальної війни, і військові пишалися своїми успіхами. Але виснажена гонкою озброєнь Країна Рад вже в 1962 році змушена була повернути в торговий оборот продуктові картки, підвищити ціни на товари першої необхідності, а в 1963-му, вперше в історії, почати закупівлю зерна за кордоном, переважно у США. З цієї продовольчої кризи СРСР не вибрався.

"Мені було п'ять років, моїй сестрі – 2 тижні, коли батько з полком виїхав на Кубу, – згадує Ісаєв. – Досі пам'ятаю свою образу, коли я кілька годин відстояв у магазині в черзі за молоком, але коли підійшла моя черга, якась тітка взяла останні 10 літрів молока. Мені було соромно йти додому без молока".

Так чи інак, пік холодної війни був пройдений. На мундирах старших офіцерів з'явилися новенькі ордени Леніна, медалі за мужність і героїзм. "Радянський Союз отримав те, що він хотів, – визнання себе наддержавою, рівною США. – підсумовує Хрущов. – Нехай не рівною в економіці, але рівною в руйнівній силі".

***

Цей матеріал опубліковано в № 42 журналу Корреспондент від 26 жовтня 2012 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонений. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.